WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Легенда про великого грішника та її фольклорно-літературні інтерпретації - Реферат

Легенда про великого грішника та її фольклорно-літературні інтерпретації - Реферат

З приходом християнства легенда про великого грішника зазнає деяких змін, її "пристосовують" до нових часів, нових імен і нових героїв. Адже "у середньовічній Європі десакралізація античних і варварських "язичеських" міфів супроводжувалася достатньо серйозним (одночасно релігійним і поетичним) зверненням до міфології християнства, у тому числі й до агіографії..." [2, с. 657] Легенда набуває рис житійної історії, описуючи нелегкі випробовування, що випадають на долю майбутніх святих.

Оскільки у фольклорі та літературі християнського світу окремо побутує легенда про Агасфера чи Вічного Жида, тобто покарання безконечними мандрами, цей мотив відокремлюється від легенди про великого грішника. Зміни у структурі християнської легенди торкаються, як правило, останньої, третьої частини – акцент переноситься на мотиви гріха та розплату за нього. Передісторія і здійснення пророцтва є лише прологом довгої дороги великого грішника до спокутування гріхів мимовільних (пророкованих) та свідомих. Причім, у текстах власне агіографічного характеру самого лише мимовільного злочину достатньо для десятків років покаяння-затворництва, через що у майбутньому і досягається святість. І навряд чи варто вважати таку кару надто суворою, адже це лише гіпертрофований опис життя монаха-затворника. Християнська легенда пов'язує досягнення особливої благодаті із незвичайними способами спокути, до яких спричиняються незвичайні гріхи героя, які, у свою чергу, вчинені з вищої волі, зумовлені долею.

Український фольклор знає кілька типів легенди про великого грішника. Перший – легенди агіографічного походження про Андрея Критського та інших справді "великих" (у значенні "славних") грішників. Другий – власне фольклорні легенди про великого грішника. Їх герой є звичайною людиною і не переживає тому особливих видів спокути – багатолітнього затворництва, не досягає святості. Для українських легенд характерною є анонімність головного героя. Знаємо імена міфічних "великих грішників" (Едіп, Одіссей і т.д), апокрифічні перекази теж обов'язково конкретизують персонажів (У праці М.Драгоманова [7] вміщено легенди про Андрея Критського, папу Григорія, Павла Кесарійського, Юду зрадника). А от українська фольклорна традиція таких героїв називає просто "великий грішник", "розбійник", "гайдамака" тощо. Це привносить в оповідь додаткові риси повчання, застереження, розширюючи до безконечності коло потенційних великих грішників.

Слід відзначити і характерну неповноту кожного фольклорного запису – забуваються окремі частини легенди, що часом призводить до нелогічності сюжету, недостатньої вмотивованості вчинків персонажів. Часто пропущено пророкування, а тому знімається тема неусвідомленого убивства й інцесту, а герой постає просто як великий розбійник чи гайдамака, який убив багато людей, у тому числі й батьків, рідше – ще й братів та сестер. Таким чином, зникає мотив приреченості, долі, що домінує у первісних варіантах легенди. Увага переноситься, як і в агіографічних переказах, на покарання за вчинений злочин.

Тим покаранням найчастіше стає завдання виростити яблуню, яка лише через багато років дасть рясний урожай, причому два яблука є золотими, що символізують гріхи за вбивство батька й матері. Щоправда, цей спосіб покути не завжди ефективний, і грішникові доводиться після того, як прощені його звичайні вбивства, окремо спокутувати ще й убивство батьків. Тут і з'являється тема безконечних мандрів – поки не полегшає торба з камінням чи не лусне металевий обруч на голові. А це можливе ще за однієї умови (це вже характерна риса цілого ряду саме українських легенд) – знищення (убивства) ще більшого грішника. Ним, як правило, стає жорстокий панський економ, який змушує людей працювати на Великдень. Мотив убивства ще більшого грішника відшукуємо в низці фольклорних українських оповідань, характерною рисою яких є неповнота сюжету (пропущено, як правило, дві перші частини).

Крім власне легенд про великого грішника, український фольклор знає й цілий ряд балад та пісень на теми інцесту [7, с. 30-32]. Поширення мотиву у пісенному фольклорі може бути свідченням давнього походження чи, принаймні, тривалого побутування теми на місцевому ґрунті. Однак М.Драгоманов у праці "Слов'янські перерібки Едіпової історії" [7] обстоює думку, що легенди про великого грішника, як і пісні про кровозмішання, є запозиченими, а не похідними з давньої української міфології. Опонувати чи підтверджувати таку позицію – не є метою цього дослідження. Зауважимо лише схожість певних частин легенди з українською фантастичною казкою – особливо мотив вирощування яблуні з золотими яблуками та накладання за кару залізних обручів чи ношення залізних черевиків із залізним костуром. Є у легенді й відверті запозичення з казки – часто сповідником великого грішника стає молодий священик, душу якого його батько при народженні несвідомо записав чортові (найвідоміший приклад цього мотиву – казка "Ох").

Легенда про великого грішника глибоко вкорінена в українському фольклорі. Зважаючи на її поширення та поліваріантність як сюжетну, так і жанрову, відголоски окремих її мотивів у пісенних жанрах та окремі елементи в казках, варто все ж говорити про давність українських легенд про великого грішника. А окремі характерні риси відрізняють власне українські фольклорні легенди від споріднених давніх міфів, агіографічних переказів.

Отже, в українську літературу періоду романтизму легенда про великого грішника могла прийти різними шляхами. Це можуть бути як впливи власне українських легенд та апокрифів, старогрецької міфології, так і міжлітературні запозичення.

Українські письменники ХІХ ст. неодноразово зверталися до легенди про великого грішника – є принаймні чотири тексти, які можна визначити як художні твори, написані на її основі. Це повість М.Гоголя "Страшна помста" (опублікована у другій частині "Вечеров на хуторе близ Диканьки" 1832 р.), частина оповідання П.Куліша "Странствование по тому свету" (надруковане у першому томі "Записок о Южной Руси" 1856 р., хоча Куліш мав намір його надрукувати ще в 18847 р. у збірнику фольклорної прози "Украинские народные предания", однак туди твір не пропустила цензура), поданий у праці "Легенда про кровозмішувача" М.Костомарова його ж варіант легенди (перша публікація вміщена у "Современнику" 1860 р.), а також "поема" чи повість О.Стороженка "Марко Проклятий" (повний текст опублікований 1879 р.). Вказуємо твори за порядком появи їх у світ з огляду на можливі міжлітературні впливи. Певною модифікацією теми можна вважати і раннє оповідання П.Куліша "Коваль Захарко. Рассказ одного козака" (1843).

Спершу звернемося до текстів, які певним чином стоять на межі фольклору та літератури. При розгляді художніх творів нас цікавитимуть передусім причини, які спонукали письменників звертатися до легенди, а також прямі сюжетні запозичення з міфу та на спосіб їх інтерпретації. З огляду на брак місця не проводитимемо текстологічні зіставлення.

Пантелеймон Куліш у першому томі "Записок о Южной Руси" об'єднує добірку переказів про померлі душі в одне ціле наскрізним сюжетом, уводячи єдиного оповідача – бабусю Дубиниху. У примітках автор зазначає жанрові особливості твору як зібрання різнорідних повір'їв про померлі душі в єдину повість, яка "получила некоторую обработку, которой обыкновенно нет в нерифмованных созданиях народной фантазии" [11, с. 104]. Відтак, сам автор розцінює опублікований текст як фіксацію народних вірувань про потойбічний світ, визнаючи водночас певну його літературну обробку. Не слід забувати, що П.Куліш добре розумів і цінував автентичність саме фольклорного запису, відзначаючи при публікації фольклорних матеріалів: "Я записывал их стенографически, как песни, дорожа каждым оборотом и словом народной речи" [12, с. 1]. Беручи до уваги свідчення автора та зважаючи на складність і цільність структури твору, можна все ж визначити його як літературно оброблену добірку фольклорних оповідань, і розглядати її серед творів літературних. До того ж згодом вона навіть зазнала кілька перевидань як оповідання під назвою "Бабуся з того світу". Показово, що на титульній сторінці прізвища автора немає [13].

Loading...

 
 

Цікаве