WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Неоромантична концепція “Волі” в драматургії Лесі Українки - Реферат

Неоромантична концепція “Волі” в драматургії Лесі Українки - Реферат

Другий з них – чудове довкілля розкішних волинських лісів, що збудило в Лесі Українки любов до природи, яка не покидала її впродовж цілого життя, де б вона не перебувала: в Україні чи далеко від неї – в Єгипті, Сан-Ремо, на Кавказі тощо.

Третім важливим чинником, що мав уплив на всю творчість Лесі Українки, надаючи їй глибокого філософського й емоційного змісту, Радзикевич уважає обставини важкої та невиліковної хвороби поетеси. Власне вони й змушували письменницю часто перебувати на самоті, в колі власних думок, спонукали до самозаглиблення, контемпляції, приневолювали зусебіч продумувати й розглядати життєві з'яви й проблеми, настійливо шукаючи на них відповідей у роботі власної думки та у творах світової літератури [17, с. 34-37].

Ми не випадково зосередили свою увагу на питаннях характеру індивідуалізму Лесі Українки у вимірах її світоглядних орієнтирів, аби краще збагнути мотиви тієї своєрідної еволюції, що наступила в поглядах письменниці щодо принципів драматичного мистецтва. Й далі залишаючись у багатьох засадничих питаннях технічного характеру вірною класичній драмі, вона все-таки в найсуттєвішому питанні, зосібна, щодо основної драматичної концепції, розвивалася до неоромантичного сприйняття драматургічної творчості. Лесине розуміння світогляду й обумовлене ним формування її власного характеру вплинуло, зрештою, на те, що вона вважала необхідним висловитися повністю за принципом "хотіння", заперечуючи раніше визнаний нею принцип "долі".

Коли простежити за процесом драматичної творчості Лесі Українки, виходячи з двох наріжних концепцій драми – класичної та романтичної, то можна зробити такі висновки: не претендуючи на створення будь-якої абсолютної схеми, все ж доводиться визнати, що класична концепція драматичних творів письменниці означена періодом з 1896 по 1905 роки; період, починаючи з 1905 року, більш знаменний важливістю неоромантичної концепції драми в окремих творах Лесі Українки. Зрештою, не забуваймо, що саме рік 1905-й своїм революційним характером сприяв неоромантичній концепції драми.

Концепція грецької "мойри", фатуму чи "долі" увиразнено домінує під різним видом у таких драматичних творах Лесі Українки, як "Прощання", "Блакитна троянда" , "Одержима", "Вавілонський полон", "На руїнах", "Кассандра", "У пущі". В "Прощенні" елемент долі репрезентує духовна несумісність заручених. В "Блакитній троянді" понура генетична недуга нависла важким фатумом над несудженим щастям. В "Одержимій" єдина смерть є вироком долі за таку любов, яку носить у серці Міріам до Месії. Долі поневоленого народу не замінити у "Вавілонському полоні" й "На руїнах" навіть найбільш натхненним пророком. Відвернути трагічну долю, що нависла над славетним народом у "Кассандрі", не зуміє навіть така ясновидяча, як Кассандра. Нарешті, концепція долі в драматичній поемі "У пущі" лежить у фатальному конфлікті між особистістю й суспільством, з якого виходу немає.

Різниця між обома типами Лосиних драматичних творів, що репрезентують дві відмінні концепції драми – класичну й неоромантичну (за принципом домінування драматичного елементу "долі" або "волі") чітко виявиться тоді, коли взяти до уваги ті драми романтичної вже концепції, які все ж таки тематикою або загальним спрямуванням ближче стоять до драматичних творів вказаного раніше типу класичної концепції. Приміром, "У катакомбах", "В дому роботи", "На полі крові", "Адвокат Мартіані", "Камінному господареві", "Оргії" впадає у вічі елемент певного вольового акту, що немов лейтмотив, проходить крізь усю дію, звучить наче поклик до бою і завершується не стільки поразкою, скільки його невирішенням.

У цих драматичних поемах та драмах нема вже нічого з настрою резиґнації "Прощання" чи "Блакитної троянди": з неминучого знищення індивідуальності внаслідок її сутички з громадою – Міріам і Річарда; з непосильності зрушити хоча б тільки з місця суспільність – Елеазара, Тірци, Кассандри. В драматичній поемі "У катакомбах", наприклад, вольовий акт репрезентує неофіт-раб, що, відігравши свою роль герольда прометеївської віри, сходить зі сцени незнищений – ні в духовному, ні в фізичному сенсі. В діалозі "В дому роботи" домінує воля раба-Єврея до свободи такою мірою, що вона виливається зрештою у форму бунту, який уже майже прямо сповіщає невдовзі якусь різку зміну в його бутті. Драматична поема "На полі крові" – ще один приклад драматичного типу, опертого на вольовий принцип. Це видно з кількох прикладів чи точніше – поглядів: по-перше, автор відійшов од біблійної передачі, даючи оригінальну версію Юдиного буття; по-друге, авторова версія виразно йде на користь мотиву "волі до життя" Юди. Не менш характерна в плані вольового аспекту роль прочанина, що з мирної, побожної людини внаслідок різкого конфлікту з Юдою стає його моральним звинувачувачем. Навіть у діалозі "Айша та Мохаммед", в етюді "Йоганна, жінка Хусова" й у драматичній поемі "Руфін і Прісцілла", незважаючи на те, що тут людська неміч протистоїть сильнішим од себе силам (усе це близьке до концепції "долі"), не можна говорити про якусь поразку героїв. А тим більше про їхню резиґнацію. Айша – сторона наступаюча, і з усього змісту діалогу видно, що ця жінка ніколи не змириться зі своєю долею. Йоганна – подвійна переможниця: вона упокорила згідно з християнською наукою себе, й водночас морально перемогла свого чоловіка-тирана. "Руфін і Прісцілла" багатьма своїми прикметами, моментами (включаючи виразний епізод просвітлення в епізоді), нагадує зразки класичної трагедії з її концепцією долі. І все-таки одним посутнім моментом твір Лесі Українки різниться від класичного зразка еллінської літератури. Мова йде насамперед про те, що трагічна доля героїв як християнки-ідеалістки Прісцілли, так і поганина-ідеаліста Руфіна є не чим іншим, як власне актом їх волі, а не наслідком покарання долею за їхнє падіння.

Акт "волі" як принципова драматична концепція, а не лише як бажання героїв, на що неодноразово наголошували деякі дослідники творчості Лесі Українки [11; 18], ще більш увиразнений в "Адвокаті Мартіані" й у "Оргії". Так, місцем дії "Адвоката Мартіана", що відбувається знову в період християнства, є Путеолі, поблизу Неаполя. Ревний християнин Мартіан має перед собою важке моральне завдання: за вказівкою духовної влади приховувати своє справжнє віровизнання. Це мало б служити інтересам церкви, віруючих мирян, яких Мартіан мав обороняти перед судом. Саме ця обставина призводить до тривалого конфлікту між Мартіановою вірністю церкві й інтересами його дружини та дітей. Психологічний конфлікт ще більше поглиблюється тим, що Мартіанові діти – син Валентин і дочка Аврелія – водночас не спроможні збагнути визначеної їх батькові скромної та воднораз видатної ролі в християнських і загальнолюдських почувань. Одначе він мужньо витримує це до самого кінця [24, с. 35]. Таким чином у постаті Мартіана бачимо перемогу елемента волі у зіткненні з найважчими випробуваннями долі.

Схожий характер акту волі в особі головного героя драматичної поеми й у загальному пафосі твору має "Оргія". Тут конфлікт визріває як наслідок національно-політичного й культурно-духовного утиску Греції мілітарним Римом. Антей, грецький поет-співець, ніяк не може змиритиси з тогочасною профанацією грецького мистецтва, з його принизливою роллю, що обмежується прислужництвом римським завойовникам. Характер вольового акту центрального персонажа від початку й до кінця драми майже демонстративний. Антей зрікається можливостей професійного життя заради особистої гідності й національної честі; він і карає смертю свою дружину Нерісу, яка, власне, й порушує людську гідність і національну честь. Зрештою, він сам також воліє смертельного самознищення від такого негідного життя.

Вольову концепцію драми слід шукати в її провідному мотиві. Американський дослідник творчості Лесі Українки Персіфал Кунді висловлюється щодо цього мотиву так: у намірах поетеси було, очевидно, спонукати читачів до аналогій між Росією й Римом, з одного боку, та Україною і грецьким Коринтом, з другого, аби чіткіше усвідомити тогочасне становище [24, с. 35]. Те ж саме має на увазі й Борис Якубський, коли приходить до висновку, що подолана Еллада в драматичній поемі Лесі Українки "Оргія" – це насправді Україна, а її гнобитель і ворог – Москва: Антей – націоналіст такого ж ґатунку, що й поетеса; він ненавидить римлян-переможців і ніколи, за ніяких обставин (навіть і найсприятливіших для нього), не віддасть їм своєї творчості: він ненавидить їх не тільки за знищення політичної волі рідного краю, але й за позбавлення волі-свободи рідного мистецтва [22, с. 112-114]. Наприкінці своєї статті Якубський вказує на факт, що підтверджує нашу думку про вольову концепцію драматичних творів Лесі українки. Вона, зазначає дослідник, активна громадянка своєї країни, у своїй творчості використала всю міць загартованого художнього слова, вповні виповнила свій громадський обов'язок, зробила з літературних творів могутню агітаційну зброю, бо література в своїй емоційній силі була й буде завжди специфічною агітацією за кращі ідеали людства... [22, с. 116]. Ми б додали, не тільки література, а й мистецтво загалом і театр зокрема, надто українське сценічне мистецтво.

Loading...

 
 

Цікаве