WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Українська поезія резистансу 40 – 50–х років ХХ століття – своєрідне явище літературного процесу - Реферат

Українська поезія резистансу 40 – 50–х років ХХ століття – своєрідне явище літературного процесу - Реферат

Василь Барка поставив до української історії літератури як галузі літературознавства вимогу – вписати на свої скрижалі літературне мистецтво українського підпілля, зважаючи на важливий методологічний, доречний у цьому випадку принцип – взявши до уваги "долю особистості" авторів, "розуміння того, якою незвичайного напрямку набрало їх життя" [14, с. 52], тобто екзистенційні межові обставини: "...ми можемо відчути атмосферу надзвичайно гострого, озброєного протистояння... між більшовиками та населенням в роки другої радянської окупації українських земель" [14, с. 53], справжньою, не надуманою патетикою вірності своїй батьківщині.

Загальним питанням мистецтва українського андеграунду присвячена невелика розвідка Святослава Гординського. Передумови виникнення цього явища автор вбачає у прагненні і діях радянського режиму перетворити митців на своїх слуг; подає також творчі сильветки графіка Ніла Хасевича та скульптора Михайла Черешковського в контексті культури Резистансу як ознаки її великої потуги [14, с. 91 – 94]. Представлено у збірнику і публіцистику як окремий рід літератури розвідкою Костя Кононенка [14, с. 95 – 99]. До аналізу залучено лише твори відомих упівських пропагандистів П.Полтави та О.Горнового (без залучення поетичних зразків з елементами публіцистичного жанру).

У праці "Скоростріли і музи" (1967) Леонід Полтава, аналізуючи поезію українського резистансу, дає їй визначення – "підземна література" [27, с. 16]. Відзначено такі її особливості: "нерівність в літературному відношенні, але писані кров'ю серця твори..."; провідна ідея поезії – соборність усіх українських земель: "...мало де з такою силою в інших ділянках, – в самій УПА знайшла найширший вияв соборність усіх земель України, і також в українській поезії: немає частинки Української Землі, виходець–поет з якої не відгукнувся б у тій чи іншій формі на національно–визвольну боротьбу України, безпосередньо чи посередньо не писав би про УПА і її безсмертні чини" [27, с. 16].

Кваліфікаційна характеристика Л. Полтави співпадає із поглядом Юрія Липи (лікаря й ідеолога УПА) на заангажоване у національно–визвольний рух письменство. На різнобарвному тлі утилітарної літератури автор найвище оцінює ("hight–brows") "червону книжку", застерігаючи при цьому, що вона є найнижчим пластом цього рівня. Проте саме звідси починається формування "духовості більших письменників, що мають власний профіль і власний спектр барв" [28, с. 31].

Даючи визначення "червона", Ю.Липа зазначає, що це книги, писані найчастіше дилетантами в літературі, але не для снобізму, "не зі страху і не для самого заробітку" [28, с. 29], хоч характер творчості таких письменників кваліфікує як утилітарний [28, с. 32]. Письменник визначає "вірую" таких митців як "бажання оповісти, запалити і придатися" [28, с. 30] (як приклад подає книгу Івана Зубенка "Наші лицарі й мученики"): "якщо книга про втечу з совіцької в'язниці, то її автор подає ще і "як треба втікати з тюрми" і "як розпізнати "поета"–шпигуна в таборі повстанців і под. Але такі огріхи "вибачають Українці, як свого часу вибачили мад'яре М.Йокаєві дивні пригоди його повстанців, тому що в таких книжках є щось, "що притягає". Це пульсування крови, пульсування живе, нерівне, але щире. В тому пульсуванню – жива людина, що пише до живих людей. Це книжки, що вийшли з крови, і тому це – червоні книжки" [28, с. 31].

Цінність "червоної" літератури Ю.Липа вбачає в тому, що такі книги 1) "виросли з ритму биття серця сучасників"; 2) є безпосереднім виявом духових теренів самої раси [28, с. 31]. Автор вказує, що така червона книга і для автора – вибух, дуже часто єдиний у житті, "вибух, що його сам автор власновільно не може відтворити наново ще раз" (у цьому, на думку Липи, і полягала трагедія творчості О.Турянського, автора "Поза межами болю", "одної з більших наших червоних книжок") [28, с. 31]. "Безпосередність" є важливою ознакою книг такого роду, адже завдяки їй в літературі твориться атмосфера близькості землі і народу. Ю.Липа звертається до міфу про Геркулеса і Антея, у якому Антей ставав сильнішим лише завдяки тому, що торкався тілом до землі–матері.

Творчість є продовженням буття особи, яке мало вартість, коли було "зв'язане з чимсь більшим, – з ідеями держави, ... раси" [28, с. 34], тоді, коли "зміст життя був оцінюваний готовністю вмерти за нього" [28, с. 35]. Ю.Липа пише: "Ця готовність умерти за зміст життя селєкціонує людей: ділить їх на приготованих до зламання і на одиниці, готові до всього в боротьбі. Напруження цього процесу печаті смерти змушує і творчі одиниці вислювлюватись якнайглибше" [28, с. 35] . Єдині цінності людської особистості – гордість, кров, земля – тріада, що міцно єднає людину зі своїм народом. Ті самі вартості повинні вимірювати і українську літературу.

Справді, поетичне слово бойовиків УПА як одкровення, породжене катастрофою війни, бажанням вижити самому і пришвидшити перемогу Української Ідеї, якнайкраще відповідає кваліфікації Ю.Липи.

Євген Маланюк писав, що коли в нації немає вождів, то ними стають поети. Мов весталки, вони у вихорі війни бережуть вогонь національної самосвідомості навіть ціною власного життя. Відомо, що нація, не захищена політично – своєю державою – зберігає свою національну ідентичність виключно засобами культури, часом зі шкодою для останньої. Українська поезія резистансу 40–50–х рр. ХХ ст. – поєднання слова і зброї, явище, що, без сумніву, перебуває на межі кількох "світів": літератури, політики, історії – а ця "межовість" надає цій поезії особливого статусу в українській культурі. Статусу, всебічне об'єктивне дослідження якого ще попереду.

Література

  1. Франко І. Метод і задача історії літератури // Франко І. Зібр. тв.: У 50 т. Т.41. К., 1984.

  2. Українські Пропілеї. Котляревщина /Вступ. нотатки, прим. І.Айзенштока. Харків, 1928.

  3. Павлишин М. Постколоніальна критика і теорія // Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно–критичнї думки ХХ ст. / За ред. М.Зубрицької. Львів, 1996.

  4. Історія українського війська. Вінніпег, 1953.

  5. Зелений З. Українське юнацтво в вирі другої світової війни. Торонто, 1965.

  6. Конвенція про запобігання злочинів геноциду і покарання за нього від 12.01.1951р. // Квітковський Д. Боротьба за українську ідею. Збірник публіцистичних творів. Детройт – Нью–Йорк–Торонто, 1993.

  7. Історія України: Курс лекцій: У 2 кн. Кн.2. К., 1992.

  8. Енциклопедія українознавства: у 10 т. Мюнхен, 1976 –1986.

  9. Краткая литературная энциклопедия: В 9 т. Т.7. –М., 1972.

  10. Гачев Г. Национальные образы мира. –М., 1988.

  11. Криса Б. Пересотворення світу. Львів, 1998.

  12. Салига Т.Ю. Поезія вояків УПА // Історія української літератури ХХ століття /За ред.В.Г.Дончика: У 2 кн. Кн.2. Ч.1. К., 1994.

  13. Лебедь М. Українська Повстанська Армія, її генеза, ріст і дії у визвольній боротьбі українського народу за Українську самостійну соборну державу. 1946.

  14. The Ukrainian Insurgent Army in Fight for freedom. New York, 1954.

  15. Мірчук П. Українська Повстанська Армія 1942–1952. Львів, 1991.

  16. Науковий висновок про боротьбу ОУН–УПА в 1940–1950–х роках // Визвольний шлях. 1993. Кн.12 (549).

  17. Словник іншомовних слів (за ред О.С.Мельничука). К., 1974.

  18. Саенко В.П. Украинская антифашистская проза в контексте литературы Сопротивления // Современные славянские культуры: развитие, взаимодействие, международный контекст. Материалы Международной конференции ЮНЕСКО. К., 1982.

  19. Заведнюк В. На Півночі, на Волині створилась армія УПА. Спогади учасника повстанської боротьби (1942–1944). Тернопіль, 1996.

  20. Osadchy M. Сataract. A ukrainian poetic memoirs of repression and resistance. New–York – London, 1976.

  21. Абрамов А. Лирика и эпос Великой Отечественной войны. Проблематика. Стиль. Поэтика. М., 1975.

  22. Русов Ю. Поезія визвольних змагань /Передм. Д.Донцова. Торонто, 1954.

  23. Салига Т. Нескорена Муза (Штрихи до поезії УПА) // Шлях перемоги. 1994. 15 жовт.

  24. Шах С. Львів – місто моєї молодості (Спомин, присвячений тіням забутих львів'ян). Ч.І, ІІ. Мюнхен, 1955.

  25. Погребенник Ф. Олег Ольжич і поезія українського резистансу // Визвольний шлях. 1995. Кн.6 (567).

  26. Сеник Л. Роман опору і література трагічної свідомості // слово і час. 1996. №1.

  27. Полтава Л. Скоростріли і музи // Вісті комбатанта. 1967. Ч.4.

  28. Липа Ю. Бій за українську літературу // Український засів. 1993. Ч.7.

Loading...

 
 

Цікаве