WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Українська поезія резистансу 40 – 50–х років ХХ століття – своєрідне явище літературного процесу - Реферат

Українська поезія резистансу 40 – 50–х років ХХ століття – своєрідне явище літературного процесу - Реферат

І як своєрідний bon–ton і фашизму, і більшовизму – неповага до українства як окремого національного утворення, висування на перше місце соціально–ідеологічних підстав, а не національних: "Українцям бракує провідної верстви, що в майбутньому мала б керувати українською спільнотою, як усі східні народи, українці мають великі недомагання як роз'єднання, брак політичної думки, егоїзм і т.п. Українці ... вміють тільки гарно деклямувати про свої національні постуляти й вимоги, які не є суттєвими" [5, с. 118].

Українська підпільна преса відразу ж реагувала на каральні заходи ворога. Читаємо в одній із підпільних брошур за 1943 рік: "Український нарід переживає нечуваний терор німецьких окупантів, що хоче арештами, розстрілами й шибеницями знищити його, подаючи та стискаючи руку большевицької Москви. Спряглися обидва імперіалізми, щоб стерти з лиця землі український нарід" [4, с. 657].

Дивовижно, але у період другої світової війни розвивалась література українців, як і література інших європейських народів, що її назвуть літературою Опору [9, с. 69], яка доповнювала збройну антифашистську боротьбу на духовному рівні, зброєю слова. Ця література, породження знекровленого національного організму, звичайно, за потужністю і обсягом не може дорівнювати тій, котра розвивається у мирний час, повноводно, на усіх своїх рівнях. Але у такій літературі, наче у Космотвірній точці, фокусуються основні ідеї, мотиви, що виступають берегинями національного Космо–Психо–Логосу (термін Г.Гачева) [10, с. 43], але і стають твірною субстанцією, аби згодом повторити первинний Космогонічний акт, ритуал Сотворення Світу. Так, ритуал Сотворення, але світу національного. Цей світ розгорнеться, як сувій, із небуття, з хаосу, і буде трепетати, животворний, у постійній боротьбі з руйнівним началом, потім знову на мить зануриться у хаос, щоби зарядитися енергією і знову народитися–відродитися і тому – "пересотворити світ" [11].

Українська поезія резистансу 40–50–х років ХХ століття – один з багатьох виявів культури Резистансу. Її творцями були безпосередні учасники збройних підпільних національно–визвольних формувань. Специфіка української національно–визвольної поезії 40–50–х років ХХ століття ще й у тому, що на відміну від подібних явищ у інших літературах, її проблемний спектр розширювався у двох напрямках – антифашистському і антирадянському, конкретних втіленнях політологічної універсалії "тоталітаризм". Причини саме такої подвійної спрямованості – у історико–політичному контексті: український національно–визвольний рух у всіх своїх структурних формах був опертий на ідеологію українського націоналізму і, відповідно, змагав проти всіх опонентів української ідеї.

Логіка розвитку такої поезії вказує на те, що вона "своїм корінням виростає із часу довоєнного", та не лише з "вісниківської квадриги", як пишуть Ю.Русов і Д.Донцов, а є "найбільше співзвучна з поезією стрілецькою, ... виростає звідси – з героїки визвольних подвигів січовиків, творчого досвіду поетів–воїнів" [12, с. 50]. Зауважимо, що поезія резистансу 40–50–х років набагато менше висвітлена в літературознавстві, аніж "біла пляма" мілітарно–поетичної формації українських січових стрільців, – і знову спрацював фактор історичних обставин, в яких формувалося це явище.

Поезія УПА історично належить до періоду 49–50–х рр. ХХ століття, який у світовій історії знаний як період другої світової війни, конкретніше – війни народів з гітлеризмом. У другій половині 1942 року розпочалося формування перших загонів Української Повстанської Армії з метою "широко розплянованої боротьби українського народу... з молотом і ковадлом двох ворожих імперіалізмів – Москви і Берліна, що рівною мірою трактують її (Україну) як колоніальний об'єкт" [13, с. 21 0 22]. Така двобічна стратегічна скерованість проводу УПА своїм корінням сягає іншої української революційно–політичної підпільної організації – ОУН, що діяла на західноукраїнських землях з кінця 20–х років, і з ініціативи керівників якої й було створено загони УПА. Відбулося органічне сприйняття ідеології націоналізму, збройних програм. Звідси, окрім антифашистського спрямування, котре було домінуючим в рухах Опору інших європейських народів, український підпільний визвольний рух у другій світовій війні працював на знищення ще й тоталітарної системи СРСР, пропагуючи і підтверджуючи на практиці гасло: "Свобода народам, свобода особистості!", водночас не чинячи опозиції російським та інонаціональним масам, лише російському імперіалізмові [14, с. 165]. До того ж у військовій структурі УПА функціонували загони окремих національностей (татар, узбеків, азербайджанців, німців), що сприйняли упівську політичну платформу (самостійність України, боротьба за основні громадянські права, за рівні права меншостей і співпраця з іншими поневоленими народами проти нацизму та більшовизму) [8, т.9, с. 3380].

Отже, і написання історії УПА, і створення її "літературного" літопису "стрічається ще з одним родом величезних труднощів: Українська Повстанська Армія – це армія безіменних, ...бо кожний бієць УПА, від Головного Командира, до звичайного рядовика, закритий для посторонніх глядачів, і навіть для своїх приятелів, псевдом, прибраним іменем... Розкриття псевда зволене тільки після смерті даного революціонера і то лише тоді, коли це не може стягнути репресій на його рідню, ні пошкодити справі" [15, с. 10]. Звідси – значні труднощі при встановленні прізвищ та імен воїнів–поетів, пошук біографічних матеріалів, які підтвердили б дотичність особи до національно–визвольного руху 40–50–х років, і надали право розглядати її в контексті поезії названого періоду. Поставши на Поліссі, УПА поширила свій ареал на всю територію України, створивши за 15 років своєї діяльності [16, с. 1448] структуровану організацію: "А самих українців через формування УПА, Самооборонних Кущових Відділів (СКВ), територіальної підпільної сітки ОУН та її симпатиків ... пройшло не менше семисот тисяч добровольців, справжнього цвіту нації. Якщо врахувати, що кожного повстанця і підпільника одягало і харчувало принаймні 4–5 селян, робітників та інтелігентів, то загальна кількість учасників руху обчислюється мільйонами.

Визвольна війна УПА не була тільки регіональним західноукраїнським рухом. У її лави стали вихідці з усіх областей України... відділи і групи ОУН та УПА діяли не лише обабіч Дніпра, в тому числі на Донеччині та Луганщині, Полтавщині й Чернігівщині, Київщині й Черкащині, а навіть у Криму і на Кубані" [16, с. 1448].

Межова природа поезії утруднює її термінологічну ідентифікацію. З огляду на це вчені пропонують кілька терміноваріантів. Окрім уже застосованого у нашій студії (поезія опору, поезія резистансу) і найбільш поширеного європейському літературознавстві, зустрічаємо також такі: "поезія / література андеграунду", "підземна поезія/ література".

Поняттярезистансу активно функціонує в термінологічному арсеналі принаймні трьох галузей наукового знання: фізики, історії, літературознавства.

У фізиці під резистансом розуміють "(франц. rsistance, нім. Resistenz, від лат.resisto – протистою, чиню опір) – активний омічний опір змінному електричному струмові, частина повного опору – імпендансу"; похідний від нього – "резистентність (від лат. resistens (resistentes) – протидіючий) – опірність" [17, с. 577].

В обіг історичної науки термін "резистанс", "опір"увійшов не так давно. Під час другої світової війни його вживали "на означення підпільної і повстанської боротьби європейських народів проти німецької окупації" [8, т.7, с. 2663]. Під гаслом активного спротиву фашизмові діяли комуністичні підпілля та радянські партизани. Дослідник Саєнко В.П. пише, що першим в європейській літературі широко послуговується словом "опір" західноукраїнський письменник Олександр Гаврилюк (поема "Береза") для характеристики ставлення ув'язнених до фашистів, а вже кількома роками пізніше, – вважає дослідник, – діяч французького антифашистського руху Борис Вільд назвою підпільної газети обрав слово "Rsistance", що згодом стало визначенням боротьби народів Європи проти фашизму [18, с. 284]. Самі ж французи так звали своїх партизанів–повстанців проти німецьких окупантів. Радянська історіографія ж активніше послуговувалась номінаціями "Велика Вітчизняна війна", "антифашистська боротьба радянського народу"на означення антифашистського руху, що в країнах Європи був означений як "Резистанс". І як антитеза до радянської термінології, що заперечувала будь–який національний самовияв, окупаційна німецька – всі німецькі документи, які стосувалися, наприклад, УПА і її діяльності, ішли під грифом "український рух Опору" [19].

А з початку 1960–их років "під поняттям руху опору розуміється боротьба за національні політичні та громадянські права народів, що є під контролем комуністичного режиму в СССР" [8, т.7, с. 2663]. Цей рух виявився в Росії, Україні, Прибалтиці, Грузії, Вірменії, серед євреїв і кримських татар в СРСР, форми вияву якого – "петиції, протести, адресовані до влади, демонстрації та т.зв. самвидавна література, самвидав" [8, т.7, с. 2663]. Красномовною є назва книги одного з учасників цього руху опору М.Осадчого, виданої у 70–х роках за кордоном: "Сataract. A ukrainian poetic memoirs of repression and resistance" [20] (книга містить огляд суспільно–літературного руху шістдесятників).

Loading...

 
 

Цікаве