WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Поезія зів’ялого листя в виду суспільних задач - Реферат

Поезія зів’ялого листя в виду суспільних задач - Реферат

Вже з того змісту видко, що збірка ліричних поезій Ів.Франка слушно названа ліричною драмою. Такий уклад поезій, що змальовують усі моменти одної нещасливої любові в порядку її природного розвою від самого почину аж до кінця – се в кожнім разі новість в нашій поетичній літературі. Останніми часами мініатюрну пробу того родузробив один Осип Маковей. Та його "Semper idem" ні об'ємом, ні кількістю мотивів не може навіть в приближенні рівнятися з "Зів'ялим листям". Про психологічне поглиблення в його "Semper idem" вже й не говорю, воно держане в тоні легкої іронії, підчас як "Зів'яле листя" є справдішньою драмою серця, поважною драмою. Більше технікою зближена вже до неї збірка поезій польського поета Яна Каспровича "Miłość". Однак три часті Каспровичевої "Miłość-і" не складаються на таку фактичну цілість, як три часті "Зів'ялого листя". Там змальовані не три різні фази одної і тої самої любові в її розвою, а радше три різні любові: "L'amore desperato", "Miłość-Grzech" i "Amor vincens" – се не збірки коротких пісень, а довгі, відрубні поеми; з циклу дрібніших поезій уложена лиш перша часть "L'amore desperato", що й найбільше ще похожа на "Зів'яле листя". Різниця лиш в тім, що в "Зів'ялім листю" змальована любов не лиш в фазі жалю, туги і розпуки по страті, але і в фазі першого зав'язку, підчас коли в "L'amore desperato" бачимо виключно любов по страті. Та й поетичні настрої тут різні, а поетичністю "Зів'яле листя", без сумніву, перевищує підлиті риторичністю поезії Каспровича. Схожого між ними тільки, що кілька мотивів. Такі схожі мотиви бачу лише в поезіях Франка: "Пісне, моя ти підстрелена пташко, мусиш замовкнуть і ти" та "Даремно, пісне! Щез твій чар – втишати серця біль!" і в поезії Каспровича, що починається подібними словами: "Rwiesz się, kanzono? W twej treści nie ma więc dla mnie cudownego słowa, co na trąd duszy leki w sobie chowa?". В тій самій поезії Каспровича уступові, де подаються відповіді на питання: "I czem jest człowiek?" могла б відповідати строфа з поезії Франка "Душа безсмертна", що починається словами: "Бо що ж є Дух той?", а місцеві "Nie ma ratunku! Z zaklętego koła żadne zaklęcie wybawić nie zdoła, chyba śmierć tylko" – строфа: "Бажає бомблик (чоловік) приснути радісно, згасить болючу іскорку – свідомість, з людства свойого ні пилинки в вічність не хоче нести з собою". Ще більше схожі, та лише по мислі, з тою і другою поезією: "Поклін тобі, Буддо!" Каспровичеві оди до смерті. Кінцеві слова одної такої оди: "Niechaj najmniejszą nie wniknę kropelką w byt ludzki, o zlamanych jestestw zbawicielko!" зовсім згоджуються з щойно зацитованими словами поезії Франка. Та на тім схожість мотивів поезій Каспровича і Франка кінчиться. Всі інші поезії "Зів'ялого листя" , поминувши вказане вже наслідування Рішпена, зовсім оригінальні. Одна річ могла б була надати тим поезіям ще більшої оригінальності в порівнянні з тисячами любовних пісень в світовій еротичній поезії: ясніше зазначення ідейного підкладу любові. Скоро лірична драма любові мусить вже кінчитися самовбійством, то випадало б вже й тій любові дати якийсь глибший підклад, ніж змисловість. Автор, правда, пробував се зробити, та не зробив вповні. На питання: "За що я так тебе люблю, чим вчарувала ти мене?" – він або не дав докладної відповіді, або дає відповідь загальну. Най би се була навіть ілюзія, то й вона повинна б бути ясніша. Може б тоді страту ідеалу одного можна було вважати справді такою стратою, що її ніщо вже не виповнить. Може б той ідеал вийшов таким, що він ніколи кращим, вищим не дасться заступити. Тоді й самовбійство було б більше оправданим впливом песимізму. Та чи було б воно згідне з суспільними завдачами штуки?

У вступнім слові до збірки автор, приписавши її фактичну основу фіктивному героєві-небіжчикові й подавши характеристику того чоловіка слабої волі та буйної фантазії, з глибоким чуттям, та мало спосібного до практичного життя, каже, що подібні люди, вичерпавши сили в поривах, застрявають звичайно десь у якімсь темнім куті суспільного життя і токанять день поза день, заважаючи собі й другим. Цілком так само говорить і Каспрович про свого фіктивного героя.

Та герой "Зів'ялого листя" кінчить щасливіше: раз в житті здобувається на рішучий крок і пускає собі кульку в лоб. Що той щасливіший крок є верхом песимізмуї – се автор знає дуже добре, і він сам питається, пощо властиво ширити такий песимізм, якого в нас і без того багато. Та він зараз же й відповідає, що може се горе таке, як віспа, котру лікується вщіплюванням віспи. Йому пригадався Гетевий Вертер і ті слова, які Гете написав на своїй книжці, посилаючи її одному знайомому: "Sei ein Mann und folge mir nicht nach!" Так що ж? Хоч той знайомий може не стрілявся, то стрілялися-таки другі, пішли за поетичніше змальованим прикладом Вертера, а не за радою слів Гете. В нас тої обави нема, – ніхто не застрелиться. Але песимізм зробить своє – без причини буде ширитися там, де йому й не слід би бути.

Недавно тому Макс Нордау виголосив на просьбу Цезара Ломброза в добродійнім товаристві "Scuola e famiglia" в Турині відчит про суспільні завдачі штуки. Хоч Мені все трудно було годитися на пересадні наукові виводи Нордау (маю на мислі головно його "Entartung"), то з його поглядом на суспільні задачі штуки я з дрібними різницями годжуся. Розловівши генезу штуки і її історію аж до наших часів, він прийшов до такого висновку: штука все оставала на чиїйсь службі, посередньо чи безпосередньо. Служила тому, від кого артист робився залежний. Скоро в наших часах артисти (а передовсім писателі) звертаються з своїми творами до найширших кругів суспільності, вони тим самим робляться залежними від неї, служать їй, сповняючи свою суспільну задачу. Яка ж та задача? В часах спеціалізації навсіх полях людської діяльності, що робить з чоловіка дуже часто машину для одної функції, задачею штуки є – ту машину, того в'язня спеціального заняття хоч на часок зробити чоловіком, що жив би трохи повнішим життям. Як колишня штука, служачи теократії, монархії, аристократії, звеличувала їх і тим самим утверджувала їх значіння, вплив і силу, так само вона тепер служити повинна демократії. Штука повинна показувати народові образи його власного життя: побільшені, ублагороднені. Штука повинна підносити народ в його власних очах, вчити його до пошанування для самого себе. Сього не зрозумів кепсько понятий реалізм, тому й народ не приймив мого. Прості фотографії гидкої і скучної дійсності подобались лиш дуже перерафінованим читачам по психологічному закону контрасту; вражіння, цілком відмінне від звичайно одержуваних вражінь, подобається. Багачам подобаються образи нужди; бідні не люблять їх. Недавно тому на вічу соціалістів в Готі вічевики дали голосний вираз своєму обуренню проти реалізму, яким частувала їх одна партійна часопись. Вони не хотять знати того реалізму, що зветься модним і демократичним, а в дійсності будить прикрість і відразу. Він лишає їх в тіснім крузі буденщини, а їмхотілось б вирватися з того крута. Тим-то, скоро яка штука має будучність, то хіба штука нереалістична в тіснім значінню слова, немістична і неестетизуюча. Се буде та штука, що поставить собі задачею: підносити, скріпляти і ублагороднювати чоловіка.

А тепер спитаю: чи сповнить ту демократичну задачу поезія песимізму, поезія зів'ялого листя? Може, але хіба лиш тоді, колі вщіплюванням песимізму вдасться уздоровити хоч одного песиміста, так як віспуватого вщіплюванням віспи. Та чи вдасться?..

 Через недогляд у списуванні попалися між хибно наголошені два слова: "болів" і "боїв"; вони наголошені на 76 ст. правильно: "блів" і "бїв". – Прим. автора.

Loading...

 
 

Цікаве