WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Поезія зів’ялого листя в виду суспільних задач - Реферат

Поезія зів’ялого листя в виду суспільних задач - Реферат

Реферат на тему:

Поезія зів'ялого листя в виду суспільних задач

Одним душком я прочитав її – "ліричну драму Ів. Франка п.з. "Зів'яле листя". Для тих, хто іще не мали коли прочитати її, скажу наперед, що се не є звичайна драма. Се збірка ліричних поезій – разом є їх 61 – на вічну тему нещасливої любові. Драмою автор назвав сю збірку тому, що поміщені в ній три цикли поезії, три "жмутки" зів'ялого листя, зложені в часі десяти років (1886 – 1896), змальовують, неначе три акти в драмі, досить повно і драматично три фази в еволюції душевних настроїв нещасливо залюбленого чоловіка. Точний естетик назвав би се скорше трагедією, тому що психологічна акція кінчиться тут катастрофою, – самовбійством героя. Кажу – естетик, бо для мене се байдуже, як що названо; головна річ в тім, що се так назване.

Заки заговорю про цілість, замічу, що частина тих поезій була вже оголошена перед кількома роками під тим же збірним заголовком "Зів'яле листя" в "Зорі" і в другім виданні збірника поезій Ів.Франка п.з. "З вершин і низин". Про ту частину я мав навіть вже раз нагоду говорити – в торішній "Зорі" таки – в статті про її автора (ч.1-2). Тоді вже я вирізнив ті поезії з-поміж усіх інших задля краси форми, поетичності вислову, оригінальності й добірної пластики поетичних образів. Для знавців сучасної європейської поезії я порівняв їх навіть з декадентською поезією Франції, але з декадентською поезією в кращім значінню того слова, – з поезією. Звісно ж, що більша часть сучасних поетів Франції, т.зв. декадентів, поетів упадку, – се карлики, що стараються наслідувати таких геніїв літератури, як от хоч би Бодлер. Та чим винен небіжчик Бодлер, що ті карлики, одержавши непочесну назву декадентів, не лиш самі приймили її як історичні гейзи за почесну, але ще й до нього її приліпили. Небіжчик і йому подібні небіжчики нічим тут не винні. Але факт є фактом. Під декадентаминавіть у Франції розуміють дві породи поетів: не лиш поетів справдішного упадку, але й правдивих, нераз вельми уталантованих поетів, яких нині безталанні чіпаються, як реп'ях кожуха. Так само подвійно треба й нам розуміти французький декадентизм; так само подвійно розуміючи його, я й назвав був одну частину поезій Ів.Франка, що ввійшла тепер в збірник "Зів'яле листя", взірцем декадентської поезії в кращім значінню слова Автор їх, не порозумівши мене як слід, чи не спробувавши навіть порозуміти, обурився тоді. Він дав навіть вираз своєму обуренню в віршованій відповіді п.з. "Декадент" (гл. "Зоря", 1896. Ч.17), яка ще ліпше потверджує непорозуміння.З тої відповіді видко, як грубо автор помилився, взявши похвалу форми поезій за догану їх змісту. Та я вдячний за се авторові, бо він неначе сам визвав мене на слово, на слово про зміст, – та не лиш про зміст його поезій і самих поезій, але й про зміст всієї красної літератури, про її тенденції і суспільні задачі. Поява нової збірки ліричних віршів Ів.Франка подає мені до сього дуже добру нагоду. До її змісту дасться нав'язати в тій справі кілька важних заміток, що, хоч і не дадуть повної відповіді на квестію суспільних задач штуки, та все-таки кинуть на неї якийсь промінчик світла.

Щоб сказати все те, що можна сказати іще в зв'язку з попереднім про нову збірку поезій Ів. Франка, я про форму й техніку їх повторю свій перашй висказ: красою й оригінальністю вислову, добірністю поетичних зворотів, поетичною свіжістю ті поезії перевищили все, що їх автор написав лиш коли-небудь стихом. Деякі(в "другім жмутку" ч. III, ІV, V, VІ, VІІ, XIII), прибрані в поетичний орнамент народної пісні, але удержані при тім на висоті свідомого артизму, – се перли не лиш в нашій, але і в світовій поезії. Краса слова і мелодійність стиха чарують тут читача так сильно, що він трохи що не забуває за не менше поетичний зміст. Та ні! Мені здається, що якраз тут поетичність змісту помогла в значній мірі красі й мелодійності форми. Поезії, що їх зміст є менше поетичний, подекуди навіть риторичний, не визначуються вже й тою етеричною легкістю форми(в"першім жмутку" ч.ХІ (Привид), в "третім жмутку" ч.ІХ, XII, ХVІ, XIX). В одній поезії (в "третім жмутку" ч.ХVІІІ) тяжкість форми є конечним наслідком нещасливого вибору стиха Горацієвих од, що в нас так довго буде не вдаватися, як довго в мові не управильниться наголос. Там же вся мелодійність залежить від правильної і точної обміни наголосів (і цезури); один хибно покладений наголос валить цілу будову. В нашій мові, що має подостатком слів з двома, а й трьома наголосами, таких похибок оминути й годі. Вони і в найвизначніших стихах попадаються. В "Зів'ялім листю", наприклад, подибуються теж такі подвійні наголоси: мойго (ст. 20), твог (ст. 25, 30), твойму (ст. 32), і твойго (ст. 84); з длека (ст. 27) і з далка (ст. 44); тон (ст. І8) і тне (ст. 58, 87). Дикі видаються мені наголоси: лагдним (ст. 10) зам. лгідним; птік (ст. 10) зам. потк; лускю (ст. 20) зам. лскою; нве, нвії (ст. 33) зам. нов, новї; слду (ст. 44) зам. слід; ясн (ст. 52, 58) зам. ясні; бажного (ст. 59) зам. бжаного; бов, болв (ст. 76) зам. бїв, блів; горяч кохаю (ст,90) зам. горячо, бо "горяч" такий же іменник, як "тепл". Разять вони тим більше, що читачеві вже здається, будьто би автор неправильністю наголосу старався удержати правильність ритму або риму. Українське наголошування глагольних іменників, скінчених на –ння, на передостаннім складі (бажння, кохння і т.п.) і посідательних займенників (мїм, твїм, свїм, мї, твї, свї) разить теж не одного ще галицького читача; та воно може бути зовсім оправдане, бо так наголошує ті слова дуже часто й наш галицький народ по селах. Значить, його не слід вміняти авторові в провину, тим менше, що він заєдно його уживає. Порадно було б лише, щоб кождий автор, приймивши раз сей чи другий наголос, держався його постійно, а не виголошував одно і те саме слово раз так, а другий раз інакше задля одного ритму. Може бути, що тоді ввійшов би в уживання й не один хибний наголос, та він вже самою силою уживання ставав би з часом правильний бодай для самого автора, а згодом, силою авторитету авторського таланту, може й для ширшого загалу. Се, видиться мені, одинока дорога до вельми пожаданого не лише в поетичних творах управильнення нашого наголосу.

Прогріхів супроти словаря нашої мови в "Зів'ялім листі" дуже мало. Та все-таки бажалось би не бачити тут таких полонізмів, як огень (ст. 9 зам. огонь) зграя (ст. 83, zgraja), хтів (ст. 30, 64, 84, зам. хотів), терпливо (ст. 31, зам. терпеливо), виснила (ст. 93, wyśniła), блюзнить(ст. 104, bluźnić). Автор уживає їх хіба лиш тому, що вони надалися йому до ритму або до рими, хоч тим самим засмічує мову. Так само хіба по більшій часті лише для ритму і рими уживає він скорочених глагольних форм неозначеного виду і 3-ї особи теперішнього часу. Дуже вони не разять, але дають часом такі баламутні вираження, як: "любить мститься на обох" (ст. 31, зам. любить мститися на обох), де здається з першого разу, що обі ті глагольні форми є формами 3-ї особи теперішнього часу. Надто мені здається, що при тих скорочених формах мова виходить якась неповна, обскубана. Між римами, поминувши вказані похибки проти словаря, попадаються дуже часто й натягнені, вимушені: твою – тісну (ст. 14) нетямі – руками (ст. 26), смертю – розпростерту (ст. 31), підклад – вділять (ст. 31), хвиля – сила (ст. 34), юрбою – болю (ст. 35), царівни – чарівний (ст. 35, зам. чарівний), молодої – на зустріч недолі (ст. 38, зам. недоли), боюсь – трус (ст. 57), темно – страшенн (ст. 66), мелодійне – єдине (ст. 37), тривога – з фортуни рга (ст. 89, зам. з фортуни рог, хоч і слово "фортуна" не конче "фортунне"), скрізь – ліс (ст. 89), представивсь – догадались (ст. 93), що там – з болотом (ст. 94), твог ім'я – ніколи я (ст. 99, зам. твго імені) і т.п. Таких похибок, особливо во в ліричних піснях, що повинні визначатись якнайдобірнішою зверхньо формою, належало б вельми вистерігатись. До похибок проти мелодійності стиха я зачислив би такі групування односкладових слів, як: "та ти в ту ж путь, та ти в ту ж путь" (ст. 100), що і в прозі вважались би трудними до вимови. Будова поетичних образів є в "Зів'ялім листі" майстерська, а в деяких поезіях, зложених в дусі народної пісні, навіть чудово поетична. Натягненим, а радше невірним, видається мені порівняння:"Так най те серце, що в турботі, неначе п е р л и у болоті, м а р н і є, в' я н е, з а с и х а, хоч в сні на вид твій оживає" (ст. 59). Тут лиш одна половина порівняння вірна – порівняння серця в турботі з перлою в болоті; в другій половині порівняння поняття "перла" і поняття "марніє, в'яне, засиха" виключають себе. Тільки про формальну сторону поезій. Похибок небагато, але від поета тої міри, що Ів.Франко, можна вимагати, щоб їх все-таки було менше, скоро вже без похибок нема на світі нічого. А тепер придивимось важнішій річі, – змістові "Зів'ялого листя" і його літературній та суспільній вартості.

Loading...

 
 

Цікаве