WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Творчість Миколи Хвильового в контексті українсько-німецьких літературних взаємин - Реферат

Творчість Миколи Хвильового в контексті українсько-німецьких літературних взаємин - Реферат

Упродовж 30-х років творчість письменника висвітлювалася німецькою мовою у дослідженнях О. Бургардта, Л. Білецького, І. Мірчука, Д. Николишина, Г. Шпехта, А.Шмідта та ін.

Одна із сторінок контактних зв'язків М. Хвильового з німецькою літературою пов'язана, власне, з його поїздкою у Німеччину й Австрію, яка тривала з грудня 1927 по березень 1928 року. Перебуваючи на лікуванні, він активно знайомився з досягненнями європейської культури, працював у плані популяризації української літератури за межами України. Із листів з Берліна і Відня до А. Любченка видно, що німецька культура справила на письменника надзвичайне враження: "Подивитись є що. Це свідчить хоч би той же Берлін, що в ньому я живу уже кілька днів", – писав він А. Любченку 16 грудня 1927 року [11, с. 882]. У наступній кореспонденції М.Хвильовий рекомендує йому, як і всім "ваплітянам", відвідати Європу, при цьому наголошує, що "в Німеччину обов'язково треба завітати", а далі вже Італія, Франція... В одному з листів із столиці Австрії від 2 березня 1928 року М. Хвильовий цікавиться у свого адресата: "Як справа з перекладами на німецьку мову? За всяку ціну ми мусимо вивести нашу літературу на широку європейську арену. Словом, треба мужатись – наше "впереді" [11, с. 884].

Хоча перебування М. Хвильового у Відні (адреса: Wien XIX, Hochschulstrasse 27) мало за мету поліпшення стану його здоров'я, він максимально використовує свою подорож для налагодження нових знайомств, зустрічей, для читання різних емігрантських видань тощо. До речі, перекладачем письменника в австрійській столиці був Роман Роздольський, тодішній студент Віденського університету.

У середині березня 1928 року М. Хвильовий повернувся на Батьківщину. Внутрішньо його ще більше проймала ідея "психологічної" Європи, ідеал громадянської людини, що формувалася і ускладнювалася протягом століть. Письменник мислив собі цей тип людини, витворений Заходом, в інтелектуальній динаміці. У листі до М. Зерова в 1925 році він так розтлумачував його сутність: "Це європейський інтелект в кращому розумінні цього слова. Це – коли хочете – знайомий вам чорнокнижник із Вюртемберга, що показав нам грандіозну цивілізацію й одкрив перед нами безмежні перспективи. Це – доктор Фауст, коли розуміти його як допитливий людський дух. І зовсім даремно ховає його Шпенглер: він ховає не Фауста, а "третій стан". Фауст безсмертний, коли живуть сильні здорові люди. – От що я розумів під психологічною Європою" [11, с. 860].

Крім уже згаданих перекладів Е. Веллер (1931), два твори М. Хвильового увійшли до німецькомовної збірки українських новел "Die Scholle'' М. Мірчук [17]. У добрій інтерпретації подані тут твори "Елегія" (с. 246-258) і "Мати" (с. 224-245). Останній був видрукований і в 1946 р. у видавництві "Українське слово", яке діяло в таборовому поселенні українців в Реґенсбурзі після Другої світової війни. Перекладач цей же, а німецькомовний текст твору нам невідомий, оскільки авторові цього дослідження не вдалося виявити його в жодній із баварських бібліотек, у тому числі в архівах і в книгозбірнях Реґенсбурга. Коментарі тут зайві, бо зникнення з книжкових полиць цих і багатьох інших видань такого типу не було випадковим явищем, а цілеспрямованою акцією міжнародної комуністичної політики.

У 50-70-х роках до творчості Миколи Хвильового неодноразово зверталася активна популяризаторка української літератури в німецькомовному світі А.-Г.Горбач, її антології [12; ІЗ], до яких увійшли і твори Хвильового ( "Я (Романтика)", "Синій листопад", "Солонський Яр" та ін.), і сьогодні є одним з найбагатших джерел для ознайомлення чужомовного читача з нашим письменством.

У контексті взаємодії творчості М. Хвильового з німецькомовною літературою варто увиразнити типологічну паралель між "Санаторійною зоною" українського письменника і цілою низкою подібних за тематикою і проблематикою художніх творів у західноєвропейській літературі, німецькій зокрема. Йдеться про тематичну спорідненість "Санаторійної зони" Хвильового і романів "Замок" та "Процес" Ф.Кафки. Майже одночасна поява таких творів є свідченням того, що за відсутності прямих чи опосередкованих контактів у двох і більше національних літературах можуть бути спільні форми і методи зображення суспільства. У даному випадку прообразом суспільства є санаторійна зона (замок), в буднях якої інтерпретуються важливі проблеми щоденного співжиття людей.

Ще більш наглядною у цьому аспекті є типологічна паралель між "Санаторійною зоною" М. Хвильового та "Чарівною горою" Т. Манна. Немає підстав говорити про взаємовплив авторів, бо обидва твори майже одночасно побачили світ: перший – на початку 1924 року, роман німецького письменника – наприкінці цього ж року. Як не дивно, але у кожному із творів події розгортаються в санаторії, у відгородженій від світу "санаторійній зоні", в якій постає ціла галерея зайвих, надломлених життям людей [1]. Тут зображено власний, у собі замкнутий світ, вся атмосфера якого хвороблива, а його мешканці усвідомлюють свою приреченість і несумісність з тогочасною добою. "...Мене мучає не стільки міщанська навала, скільки свідомість того, що і я зайвий, і шкідливий чоловік. Раніш, в інші століття, були зайві люди, а тепер ці зайві люди не тільки зайві, але й шкідливі", – доводить Анарх своїй опонентці Катрі в "Санаторійній зоні" М. Хвильового.

Почуття відчуженості у суспільстві притаманне також і голландцеві Пеперкорну з "Чарівної гори". Воно асоціюється в нього з відчутттям наближення смерті. Світ, у якому живуть герої цього роману, робить їх убивцями, прикладом чого є образ Давіда. Декілька днів підряд він користується в горах своєрідною владою, чинячи цим самим опір певним явищам суспільного життя. Однак це триває не довго – доти, поки він не усвідомить непотрібність цього протистояння.

Як і в романах Т. Манна та Ф. Кафки, так і в повісті М. Хвильового для багатьох героїв, нездатних щось змінити у своїй епосі, єдиним виходом із ситуації стає самогубство. А тому у творах домінує усвідомлення життя як очікування смерті. Цей мотив, що до нього зверталися письменники різних народів, був явищем нетрадиційним у тогочасній світовій літературі, хоча його елементи трапляються також у творчості Германа Банга, у його романі "Кораблі, що проходять вночі", або ж у фрагментарних "Записках одного пана в санаторії", і в романі "Степовий вовк" Германа Гессе. Але у творах М. Хвильового і Т. Манна цей мотив має дещо інше і значно глибше значення, ніж у згаданих письменників.

Типологічна паралель свідчить про пошук нових, нетрадиційних форм художнього осмислення дійсності не лише в передових західноєвропейських літературах, а й в українській, яка цим самим ставила себе в контекст творчого життя "психологічної" Європи. Не йдеться і про культурний епігонізм у творчості М. Хвильового, швидше про серйозне прочитання Ф. Ніцше, О. Шпенглера тощо.

Отже, художні здобутки М. Хвильового переконливо відобразили прагнення української еліти 1910-1930-х років "європеїзувати" національну культуру, оновити її. Ця ідея знайшла своє втілення у творчості й діяльності багатьох політиків, культурних діячів, митців і передовсім письменників. Орієнтація на Європу мислилася не як політичнепротистояння російській культурі; цей рух мав на меті формувати повноцінну українську літературу на грунті загальнолюдських художніх надбань, античної та європейської класики зокрема. Проти провінційності української літератури у свій час різко виступали П. Куліш, І. Франко, М.Драгоманов, М. Вороний та ін., а в перших десятиріччях XX, зокрема й Микола Хвильовий.

Література

  1. Агеєва В. "Зайві люди" у прозі М. Хвильового // Слово і час. 1990. №10.

  2. Білецький О. Про нашу прозу взагалі і про нашу прозу 1925 року // Червоний шлях. 1926. №3.

  3. Зимомря М., Лопушанський Я. Спадщина Миколи Хвильового та її місце у контексті взаємодії української і німецької літератур // Використання спадщини забутих і повернутих діячів науки та культури в навчальному процесі педагогічного вузу та школи (тези республіканської міжвузівської науково- практичної конференції: м. Рівне, 29-31 травня 1991р.). Рівне, 1991.

  4. Ковалів Ю. Літературна дискусія 1925-1928 рр. К., 1990.

  5. Костюк Г. Микола Хвильовий: Життя, доба, творчість // Микола Хвильовий. Твори в 5 т. Т. 1. Нью-Йорк – Балтімор – Торонто, 1978.

  6. Лук'янова В. З історії радянсько-німецьких літературних взаємин (На матеріалі української радянської літератури 20-30-х років). К., 1977.

  7. Хвильовий М. Апологети писаризму (До проблеми культурної революції) // Хвильовий М. Твори: У 2-х т.- К., 1990. Т. 2.

  8. Хвильовий М. Думки проти течії: Памфлети. X., 1926.

  9. Хвильовий М. Камо грядеши // Хвильовий М. Твори: У 2-х т. К., 1990. Т. 2.

  10. Хвильовий М. Сині етюди: Новели, оповідання, етюди. К., 1989.

  11. Хвильовий М. Твори: У 2-х т. К., 1990. Т. 2.

  12. Blauer N. Ukrainische Erzhler unseres Jahrhunderts. – bertragen und herausgegeben von A.-H. Horbatsch. Heidelberg, 1959.

  13. Ein Brunnen fr Durstige und andere ukrainische Erzhlungen. Auswahl und bertragung von A.-H. Horbatsch. Tbingen u. Basel, 1970.

  14. Gesamtverzeichnis des deutschsprachigen Schrifttums: 1910-1965. Bd. 23. Mnchen, 1976.

  15. Neue ukrainische Literatur // Prger Presse. 28 січня 1928. № 28.

  16. Prager Presse. І лютого 1928. №32.

  17. Die Scholle. Ukrainische Novellen. bertragen von Maria Mirtschuk. Leipzig, 1942. (Це видання стало бібліографічною рідкістю, бо навіть у Німеччині воно доступне вузькому колу читачів у поодиноких громадських чи приватних бібліотеках)

  18. Slavische Rundschau. Prag, 1932. 3. Jahrgang. Nr. 3.

Loading...

 
 

Цікаве