WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Творчість Миколи Хвильового в контексті українсько-німецьких літературних взаємин - Реферат

Творчість Миколи Хвильового в контексті українсько-німецьких літературних взаємин - Реферат

Реферат на тему:

Творчість Миколи Хвильового в контексті українсько-німецьких літературних взаємин

Особливо помітне місце в українській літературі 20-30-х років XX століття посідає творча спадщина Миколи Хвильового, визначного письменника і публіциста, теоретика і лідера національного відродження того часу. Уже перша збірка його оповідань "Сині етюди" (1923) отримала високу оцінку О. Білецького, Д. Донцова, С.Єфремова, Є. Маланюка та ін. Зовсім не випадково О. Білецький назвав М.Хвильового "основоположником справжньої нової української прози", наголосивши при цьому на впливі його книг "Сині етюди" і "Осінь" на молодих прозаїків: "Вони, по суті, визначили все коло тем нашої революційної белетристики..." [2, с. 139].

І хоча сьогодні маємо чимало літературно-критичних статей, досліджень художнього слова письменника, його видавничої діяльності, участі в літературній дискусії 1925 – 1928 років тощо, поза увагою дослідників залишається поки що проблема творчих контактів митця з західноєвропейською літературою, німецькою зокрема.

Орієнтація М. Хвильового на "психологічну" Європу засвідчила його намагання "європеїзувати" рідну культуру, піднести її до рівня світового письменства. До речі, ця ідея не була новою. Подібну програму висунув у свій час П. Куліш, вклавши в уста одного з героїв твору "Шукачі щастя" Кремньова такі слова: "Українці – чув я не раз від етнографів і дотепер вірю – лежать головою до Європи, а ногами до Азії, вони вельми здатні підноситися від споконвічної темряви до всеможливих витонченостей просвіти" [4, с. 15 ].

Звичайно, гасла М. Хвильового "Для мистецтва – тільки Європа!", "Геть від Москви!" набули яскраво політичного забарвлення, а тому й зазнали різних оцінок; сама ж ідея інтерпретувалася на рівні ідеалістичного погляду на історичний процес. Поставивши питання орієнтації на Європу, Хвильовий розкрив своє розуміння поняття Європа. Це не Європа в конкретному тогочасному культурно-господарському і політичному комплексі, як це намагались примітивно й тенденційно тлумачити його опоненти. "Європа, – писав Хвильовий, – це досвід багатьох віків. Це не така Європа, що її Шпенглер оголосив "на закаті", не та, що гниє, до якої вся наша ненависть. Це Європа грандіозної цивілізації, Європа – ґете, Дарвіна, Байрона, Ньютона, Маркса і т.д. Це та Європа, без якої не обійдуться перші фалянги азіятського ренесансу" [9, с. 246]. Отже, вже з цього видно, що письменник під поняттям Європа розумів знання, ідеї, художні традиції, що їх створили інтелектуали протягом віків, ту духовну спадщину, що стала власністю усіх народів.

Микола Хвильовий прагнув відшукати шляхи для повного розквіту літератури і мистецтва, виступав проти тенденції культивування творчого епігонства, що виросло на схильності тільки копіювати вершинні досягнення інших культур, передусім культури російської. А тому на запитання: на яку із світових літератур повинна орієнтуватися українська література – письменник дає таку відповідь: "У всякому разі не на російську, це рішуче й без всяких застережень. Від російської літератури, від її стилів українська поезія мусить якомога швидше тікати" [7, с. 573].

Неправильно було б тлумачити, що орієнтація М. Хвильового на західноєвропейське письменство ставила собі за мету "припрягти своє мистецтво до якогось нового заднього воза"; вона була спрямована на освіження "...його (мистецтва. – Я.Л.) від задушливої атмосфери позадництва'' [7, с. 575]. "Нація тільки тоді зможе культурно виявити себе,- проголошує письменник, – коли найде їй одній властивий шлях розвитку'' [8, с. 51]. У пошуках нетрадиційних сюжетних форм, у внесенні радикальних змін в українську пореволюційну прозу (історичні та філософські медитації, ліричні відступи, розмови з читачами, полеміка з критиками тощо) М. Хвильовий не був "позадником", хоча й деякі критики закидали йому наслідування тогочасних російських письменників з групи "Опояз". Г. Костюк, відомий дослідник української літератури, вказує з цього приводу на цікаву деталь: "...Майже одночасно у французькій літературі появився відомий роман Андре Жіда "Фальшивомонетники" (1925), де вперше у французькій прозі було вжито нову ускладнену форму композиції, де герої (як і в Хвильового) обговорювали композицію роману, де автор оновлював сюжет різним "позалітературним" матеріялом, уводив низку нових засобів, що пізніше мало великий вплив на всю французьку модерну прозу аж до теперішнього так званого "нового роману" [5, с. 51-52]. Як видно, справа тут не в запозиченнях. То була доба пошуків і відкриттів у всіх європейських літературах. В авангарді молодої української літератури йшов М. Хвильовий.

Його творчість у контексті взаємодії з німецькою літературою вивчалася на сторінках радянських досліджень до недавнього часу в негативному аспекті. Так, у монографії В.Лук'янової про радянсько-німецькі літературні взаємини висловлюється думка, що "М. Хвильовий і М. Зеров однаково негативно ставилися як до пролетарської культури Німеччини, так і до пролетарської культури Радянської України. Вони не зважали на необхідність щільного культурного і політичного зв'язку між революційними письменниками – однодумцями і, по суті, відкидали ідеї пролетарського інтернаціоналізму. Це було ще одним доказом того, що Хвильовий і "хвильовисти" під орієнтацією на "Захід" розуміли орієнтацію на мистецтво буржуазне" [6, 16].

Творча діяльність письменника засвідчує протилежне: він був міцно зв'язаний з кращими традиціями не тільки української, а й світової літератури. Талановитий майстер художнього слова створив чимало прекрасних творів, які з'явилися не лише українською, а й мовами інших народів Європи.

1931 року у Харкові, у державному видавництві "Література і мистецтво", були опубліковані новели й оповідання М. Хвильового (водночас із творамиВ.Винниченка, Г. Косинки, С. Черкасенка, М. Ірчана, І. Микитенка та ін.) німецькою мовою. Відомо, що була це збірка "Вибраних оповідань" ("Ausgewhlte Erzhlungen") обсягом 310 сторінок у перекладі Елізабети Веллер [14, с. 216].

Появу кожної книги М. Хвильового критика сприймала неоднозначне, а тому автор часто змушений був писати короткі передмови чи вступи до них, аби уникнути викривленого тлумачення з боку літературних рецензентів. Так було, коли виходив у світ перший том його "Вибраних творів", до якого письменник написав загальну передмову. М Хвильовий немов би скаржиться, що критика безапеляційно закреслює його творчий доробок, чіпляючи на нього вульгарні ярлики, зводить його діяльність до одного твору "Вальдшнепи" і дивиться лише як на основоположника "хвильовизму". Він спростовує таке твердження: "Беру один із кількох прикладів. В 1931 році вийшла німецькою мовою збірка моїх "Вибраних оповідань". Як же відгукнулася буржуазна преса на цю мою збірку?

Рекомендую № 4 за 1932 р. "Бюлетеня експресних інформацій для книгарів, бібліотек і друзів книги" (бюлетень напрямку католицьких партій, видавець д-р Шлісман, Інсбрук). В цьому бюлетені (даю переклад з німецької мови) буржуазна преса відгукується так: "Десять оповідань, з яких ні одне не схоже на друге [...].

Навіть у перекладі, який, коли судити з передмови, значно послаблює достоїнство українського автора, кожне поодиноке оповідання становить маленький шедевр (Meisterwerk), якому з письменницького боку мало чого можна закинути. Але тим більше треба дорікати друкарському укладачеві.

Для дозрілих читачів,для молоді й народніх бібліотек непридатна, комуністична (виділення моє. – М. X.).

Як бачите, мої оповідання не тому непридатні для закордонної молоді й закордонніх народніх бібліотек, що вони недосконалі ("кожне поодиноке оповідання становить маленький шедевр – "Meisterwerk"), а саме тому, що вони комуністичні. Так думає буржуазний рецензент, і так зовсім не думає дехто із наших радянських критиків.

Хто ж із них помиляється? Не будемо гадати" [10, с. 417-418]. Думаємо, що не виникає сумнівів і в сучасного читача, оскільки зрозуміла сьогодні відповідь на риторичне запитання: ким же був Микола Хвильовий?

Творчість письменника активно популяризувалася на сторінках німецькомовного журналу "Slavische Rundschau", який видавало німецьке Товариство славістичних студій у Празі у 1929 – 1938 роках. Так, у статті В. Левенка "Українські радянські повістярі" ("Sowjetukrainische Erzhler") подано історію розвитку української літератури в жанрі прози [18, с. 253-256]. Серед молодих письменників, які виходять на терени літературної діяльності, значний талант, на думку критика, виявляють М.Івченко, В. Підмогильний, М. Хвильовий, Г. Косинка, О. Досвітній та ін. Незаперечною і характерною ознакою їхніх художніх творів В. Левенко називає, з одного боку, багатство і свіжість спостережень, урізноманітнення тематики та певне послаблення літературної техніки – з другого. Своєю фантастичною манерою, своєрідним викладом матеріалу творчість М. Хвильового, вважає критик, різко відрізняється від творчості найздібніших повістярів М. Івченка, В. Підмогильного і Б. Антоненка-Дави-довича. "Його талант, без сумніву, значний, композиція його творів, однак, дивна, стиль затемнений незрозумілими, незвичайними і неважливими картинами... Його переваги у витончених аналізах заплутаних психологічних переживань, в умінні спостерігати і відображати типове в людях, вимальовувати образи з допомогою незначних фактів, декількох слів дійових осіб" [18, с. 255].

Чималу увагу творчості М. Хвильового приділяла німецькомовна газета "Prager Presse", яка виходила також у Празі і друкувала на своїх сторінках українознавчі статті. Одна з таких заміток, поміщена в номері від 28 січня 1928 р., інформувала читачів про Вільну академію пролетарської літератури (ВАПЛІТЕ), ініціатором та ідейним натхненником якої був, як відомо, М. Хвильовий. На думку автора статті (підписаної криптонімом m.h.), ця група є однією з найцікавіших у сучасній Україні, а її духовний лідер завоював собі славу завдяки "боротьбі за Європу" [15, с. 7]. У наступній публікації "Нове українське письменство" [16] основна увага була приділена творчому доробку М. Хвильового. Звертаючи увагу читача на художню силу і бадьору, пориваючу тональність більшості творів письменника, автор статті робить влучне порівняння: "Хвильовий відкривається тут з історичної точки зору як органічна ланка ланцюга в розвитку української літератури 20-х років. Ким був Олесь у 1906 – 1914 роках, Тичина – в 1917 році, тим є і Хвильовий в роки громадянської війни і більшовицького підйому. Олесь був поетом перехідного періоду, Тичина – співцем національного визволення і піднесення, Хвильовий є романтиком соціальної революції, руйнування, безмежного бушування звільненої від кайданів стихії" [16, с. 7].

Loading...

 
 

Цікаве