WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Поет і буття: специфіка онтологічного дискурсу Райнера-Марії Рільке - Реферат

Поет і буття: специфіка онтологічного дискурсу Райнера-Марії Рільке - Реферат

Об'єктивація людиною світу, на думку М.Гайдеґґера, у Рільке постає "одним із наслідків суті техніки, яка влаштовується"[1, с. 188]. "Тим, що людина вибудовує світ як предмет, вона ж і забудовує собі з власної волі, остаточно, і без того вже закритий шлях у Відкрите"[1, с. 189], – зазначає німецький філософ. Отже, людина перетворюється у "функціонера техніки" і через "опредметнювання світу відвертається... від чистого стосунку"[1, с. 189, 190]. Так увиразнюється негативне поняття "ночі" у поетичному всесвіті Рільке: "Суть техніки тільки повільно виринає назовні, на світло дня. Цей день є тільки перелаштованою на голий технічний день світовою ніччю"[1, с. 190]. Звертаючись до Орфея, ліричний суб'єкт формулює і власний імператив до європейської людини: "Будь же смислом ночі, на хресті / власних дум, зібравши надмір моці: / бо ж остання зустріч настає" ("Тихий друже далекий, ти чуєш..."// "Сонети до Орфея")[9, с. 33].

Зауважимо, що бути "смислом ночі" для поета означає артикулювати власний природно-культурний простір, оречевлений національний дух: "Здається, на те ми і є, щоб сказати: / міст, будинок, джерела, дерево, кухоль, вікно, / чи найбільше – вежа або колона. Сказати, / мовити так, щоб речі збагнули себе / аж до глибин" (Дев'ята елегія) [9, с. 51]. Так, на нашу думку, увиразнюється і конкретизується тезанадто "універсальне", помічене Г.Марселем призначення душі в "Елегіях" і "Сонетах", котра, "в якомусь розумінні, бере на себе опіку над усесвітом і накладає собі місію забезпечити його зростання чи навіть відродити його"[4, с. 267]. Передусім такі завдання стоять не перед будь-якою людиною, а передмитцем (зрештою, і Орфей представлений як геніальний митець). Митець (поет, співець) є тим "відважнішим", в інтерпретації М.Гайдеґґера, котрий "здійснює тут-буття" у "творі серця"[1, с. 195]. Водночас мовлення речей, їх художнє промовляння є "хвалою" саме національних "простих речей" (міст, будинок, джерела, дерево, кухоль, вікно, вежа, колона), які "набували форми від покоління до покоління і жили нашим життям на відстані досяжності наших рук і в полі нашого зору"(Г.Марсель) [4, с. 273]. Так проявляється національно-екзистенційна (націотворча та націозахисна) специфіка мистецтва – "найсокровеннішої із слав" ("Хто понад тіньми здолав..." // "Сонети до Орфея")[9, с. 10].

Взагалі, буття мистецтва (артологічний аспект) виділяємо як другу домінанту метафізики Рільке. Мистецтво для письменника – це передусім спів, поезія. Як слушно пише В.Стус, спів – "це спроба вдихнути душу в порожнечу, недуховне... Поезія – це подих небуття. Це повів у Бозі..." [8, с. 125]. Спів має понадчасовий характер, це – Божественна вічність: "Це миготіння віків / стримати може / лиш первозданний твій спів, / гомін твій, Боже" ("Плинний, як хмара, струмить..." // "Сонети до Орфея")[9, с. 15]. Прикладом онтологічної духовнотворчості мистецтва – "вдихання душі у недуховне" – може бути перший із "Сонетів", де саме Орфеїв спів одухотворює навіть звірів: "...Де не скоро / з'явилася б і хижка наслухання, // в яскині найтемнішого бажання / із брамою, де аж двигтять підпори, / собори спорудив ти їм в ушах!" ("О дерево звелось! О надвисання!..") [9, с. 6].

Однак протагоніст Рільке – це не просто людина, митець, це ще й шукач і творець Божественного у світі. Теологічний аспект (буття Бога), звідси, є одним із найскладніших, найсуперечливіших у філософському дискурсі письменника (він потребує ґрунтовного дослідження, то ж ми лише окреслимо певні важливі проблеми). Висновок Г. Марселя: Бог – це "тільки символ душі поета"[4, с. 253] неточний, однобічний, оскільки не враховує еволюціонування поняття Бога у світоглядах письменника та його вербального протагоніста. Г.Марсель вказує на відхід Рільке від християнства у 16 років (приблизно 1891 р.) [4, с. 239], зумовлений, як вважають, навчанням в австрійській військовій школі. Хоча тут, очевидно, йдеться про початок відходу і переосмислення Божого буття (про що свідчать поезії тих років), що призводить до його деоб'єктивації: "Бог – це напрямок, який дається любові"[4, с. 247], – напише поет.

Можна виділити два типи образів Бога, що домінують у творчості Рільке. Перший уміщає Божественне буття у християнську парадигму (йдеться власне про Бога). Другий, натомість, виводить його з неї, витворюючи якийсь релігійний сурогат, власне поняття трансцендентного, щось середнє між пантеїзмом, гуманізмом, естетизмом та протестантизмом (образ "бога"). Обидва ці ейдологічні типи (типи образів Бога чи "бога") вже від початку мають тенденцію співіснувати у філософській та релігійній свідомості ліричного героя, хоча перший тип переважає у ранній, а другий у пізній періоди творчості поета.

Саме про пізнання християнського Бога йдеться, коли зринають біблійні алюзії ("...І, вовною вкриті, / Бог упізнав би ці руки: Ісав!" (Друже мій, ти сам-один, бо такий..." // "Сонети до Орфея")[9, с. 13], виникає в "Елегіях" образ Ангела, в подобі якого "Бог відкривається тут митцеві"[4, с. 264], чи висловлюється жаль монахом про спаплюження людиною поняття Бога (у "геоцентричній структурі" (за П. де Маном) [3, с. 39] "Часослова" (чи "Книги Годин")): "Пречиста Матір! Марно! Люд захланний / з подобою безвусих Тиціанів / і Бога звів до пекла по щаблях" ("Братів моїх чимало у сутані..." // "Книга Годин")[9, с. 58].

Паралельно утверджується й інше розуміння Божественного буття. Схоже на ніцшеанське бажання переосмислити Бога, Бога як трансцендентну даність, призводить до розщеплення цього поняття, за слушним спостереженням Д.Наливайка, на Бога-творця і бога-творіння[5, с. 22], про що Рільке пише: "Людина має в Ньому таку нагальну потребу, що від самих своїх початків ставиться до Нього так, наче Він уже тут. Людина мала потребу, щоб Він був завершений, і вона сказала: Бог є. Тепер треба, щоб він відбув своє сподіване становлення, й наш обов'язок Йому допомогти"[4, с. 241]. Так закладаються підвалини під появу рільківської "релігії", рільківського "бога", так званого "орфізму" (за Г.Марселем), дуже далекого від християнства: у "Сонетах" Орфей займає те місце, яке в "Елегіях" належало Ангелові, а в попередніх творах – Богові, – вважає французький філософ[4, с. 282].

Хоча ще у "Книзі Годин", з'являється пророчий гуманістично-екзистенційний образ бога: "Мій – темний бог, сотворений із плоті / корінь, що вік мовчазно соки п'ють" ("Братів моїх чимало у сутані...") [9, с. 58]. Бог, отже, осмислюється (логічно продовжуючи протестантську традицію: "Церков не буде – там, як в'язня, Бога / закутого тримають і до нього / так ставляться розчулено, немов / до впійманого зраненого звіра" (Все буде знов могутнє і велике..." // "Книга Годин")[6, с. 57]) як якась відекзистенційна сутність, повністю залежна від людини: "Я – одяг твій і суть твойого чину; / твій зміст зі мною разом пропаде" ("Що вчиниш, Боже, якщо я загину?" // "Книга годин")[6, с. 51]. Не людина – творіння Боже, а бог – творіння людини.

Власне, йдеться про Бога і "бога". Рільківський "бог" – це трансцендентно-естетична сутність, яка поступово починає розумітися як само-бог (до цього, зрештою, призводять усі гуманістичні розмисли). Творці стають богами світу, бо саме вони є ті "малі співці, що мають Геніальні Орфеївські обов'язки перед усесвітом, – зазначає В.Стус, – естетизувати його – теж не своєю волею, а кривою самоволею природи самості. Світ схиляється до нас, ждучи від нас Орфеївського співу і повіривши в нас"[8, с. 126]: "О боже загублений! Ти – слід нескінченний в імлі. / А що роздерла тебе ворожнеча прелюта – / то придбали ми слуху й стали устами землі" ("Ти ж, о божественний, ти й до останку співаєш..." // "Сонети до Орфея")[9, с. 18]. Хоча в тих самих "Сонетах до Орфея" існує й традиційне розуміння Бога – надособистісної Верховної Сутності, що керує усесвітом: "...але ми, гнані недолею, / чуємось з власною силою й волею / помислом Божим одним" (Чи на зустріч із судною ждати годиною..." // "Сонети до Орфея")[9, с. 32].

Loading...

 
 

Цікаве