WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Проблема варіантності у мовознавстві - Реферат

Проблема варіантності у мовознавстві - Реферат

Вивчення проблеми граматичної синонімії та варіантності у загальнотеоретичному плані після О.М. Пєшковського продовжили інші вчені. Так, проблемою розмежування варіантності і синонімії займалася О.С. Ахманова. У мовознавстві загальноприйнятим є термін "синоніми", тобто слова, які збігаються або близькі за значенням, але різні за звучанням. Але О.С. Ахманова у праці "Очерки по общей и русской лексикологии" ставить питання, чи завжди різні звукові оболонки при збігові значення говорять про наявність різних синонімних пар? Чи немає в мові таких випадків, коли різні звучання сходились би в одному слові, не порушуючи його тотожності [1, с.193]? Дослідниця робить висновки і говорить про тотожність слова при неоднакових граматичних особливостях або іншими словами про "морфологічне варіювання слова" [1, с.193].

О.С. Ахманова виділяє фонетичні та морфологічні варіанти, але більшу увагу звертає на морфологічні, бо вважає це питання складнішим. Вона розмежовує такі категорії, як морфологічні варіанти одного слова і різні слова-синоніми. Коли слова мають різні кореневі морфеми при лексико-семантичній спільності, то це різні слова-синоніми. Але слова з різними афіксальними морфемами при спільній кореневій частині, які збігаються за значенням, вона вважає морфологічними варіантами і робить висновок про те, що вони не можуть бути синонімами, оскільки не є різними словами [1, с.214]. Слід звернути увагу на те, що один із розділів своєї книги О.С. Ахманова називає "Фонетическое и морфологическое варьирование слова и синонимия, как предел такого варьирования" [1, с.192]. Дослідниця зазначає, що розгляд цього питання викликає великі труднощі, тому що, по-перше, до цього часу воно майже не розглядалося і, по-друге, що "в мові постійно відбуваються різноманітні процеси, які то призводять до семантичної диференціації варіантів того самого слова і перетворюють їх у різні слова, то навпаки, до вирівнювання семантичних різновидів і збігу первинно різних слів в одному слові" [1, с.215].

Ф.П. Філін погоджується з О.С. Ахмановою, що це питання мало досліджене, і підтверджує свою думку тим, що в тлумачних словниках сучасної російської мови (а також у словниках інших мов) варіанти слова описувалися не однаково. Наприклад, у тлумачному словнику російської мови за редакцією Д.М. Ушакова форми граматичного роду зал, зала подано у різних словникових статтях, як самостійні слова, а санаторій і санаторія – об'єднано в одній словниковій статті [24, с.130]. Це свідчить про те, що у той час не було ще відповідних чітких критеріїв для визначення варіантності. Мовознавець говорить, що коли мова йде про варіанти слова, то мається на увазі тотожність їхніх значень. І якщо такі слова, як зал-зала, санаторій-санаторія не мають відтінків у лексичному значенні, то це варіанти одного слова, а не різні слова [24, с.132].

Чимало мовознавців дотримувалося інших поглядів щодо розмежування варіантності та синонімії. Р.П. Рогожникова не схвалює поглядів О.С. Ахманової. Вона твердить, що серед слів, які мають спільний корінь, виділяють варіанти слів і різні слова одного й того ж кореня [16, с.11]. Останні називаємо спільнокореневі слова. Дослідники ще називають їх спільнокореневими синонімами. На питання: чи слова зі спільним коренем є різними словами чи варіантами одного слова Р.П. Рогожникова дає таку відповідь: "При вивченні варіантів слів необхідно враховувати морфологічну структуру слова і функцію афіксальних морфем" [16, с.11]. Приєднання різних суфіксів і префіксів до того самого кореня приводить до творення нових слів чи форм слова (залежно від того, яку функцію виконують афікси: словотворчу чи формотворчу). Нове слово характеризується і новим лексичним значенням. І коли ж слова зі спільною кореневою частиною утворені за допомогою словотворчих афіксів, які збігаються за значенням, то це, стверджує мовознавець, різні слова, а не варіанти одного слова [16, с.11].

Цю думку підтримує також Є.А. Іваннікова: "Спільнокореневі одиниці, навіть ідентичні за своїм значенням, не можуть бути варіантами того самого слова, якщо вони утворені способом словотворення" [9, с.141]. А також вона говорить, що спільнокореневі слова є синонімами в тому випадку, коли можна довести їх лексичну самостійність. При інтерпретації їх як варіантних явищ, доступ у синонімію для них закритий [9, с. 147]. Не дотримується поглядів О.С. Ахманової також і Н.А. Лук'янова. Усі спільнокореневі елементи вона поділяє на дві групи: 1) спільнокореневі різні слова – не синоніми, 2) спільнокореневі слова-синоніми і варіанти одного слова. У статті "Однокоренные синонимы и варианты слова" вона намагається розмежувати спільнокореневі синонімні слова і варіанти одного слова. Н.А. Лук'янова твердить: "Щоб вважати усі спільнокореневі одиниці, які збігаються за значенням, варіантами одного слова (за О.С. Ахмановою), тоді треба визнати, що словотворчі морфеми у них "пусті", не несуть якогось семантичного навантаження. Але це не завжди так" [11, с.55]. Мовознавець виділяє основні критерії, за допомогою яких спільнокореневі елементи належать до варіантів слова:

1) Творення варіантів від одної і тої ж твірної основи.

  1. Системи значень варіантів, які подані у словнику, повинні збігатися.

  2. Відсутність семантичної диференціації варіантів (функціонально-стиліс-

тична диференціація допустима).

  1. Однакові граматичні показники варіантів.

  2. Різниця в плані вираження (мінімальна різниця – одна чи дві фонеми в афіксальних морфемах) [11, с.156].

Н.А. Лук'янова робить висновки про те, що усі спільнокореневі елементи, які відповідають цим критеріям, є варіантами. А синонімний зв'язок між спільнокореневими словами виникає тоді, коли порушується лексико-семантична тотожність між варіантами одного слова. І причиною цього може бути зміна системи значень чи семантична диференціація одного із варіантів [11, с.158]. В.Є. Щетінкін виділяє два критерії розмежування синонімії та варіантності. Перший критерій – це порівняльний аналіз тих дефініцій, які подані у словнику. Але він одночасно запевняє, що цей спосіб не завжди задовільний. А другий критерій полягає у тому, що якщо різниця у змісті велика, то слова є синонімами. Якщо ж незначна і пов'язана з різними умовами вживання, то тоді це варіанти слова [26, с.166]. Мовознавець наводить приклад зіставного аналізу двох французьких прислівників – vraiment, що означає "правдиво, справді" і veritablement – "дійсно, справді"."Враховуючи, що ці два слова мають спільну основу і той самий суфікс, можна було б думати, що різниця у формі слів не співвідноситься з якоюсь різницею у семантиці, і тому ці слова вважаємо морфологічними варіантами, які вживаються у різних стилях мовлення. Але в даному випадку конструкції не є тотожні, оскільки формальною різницею між ними є різниця у значенні, тому ці прислівники є синонімами" [26, с.166].

Л.К. Граудіна підтримує думку вчених, які вважають,що граматичні варіанти – це рівнозначні, тотожні форми на відміну від граматичних синонімів – форм не тотожних, але близьких одна одній за граматичним змістом. У праці "Вопросы нормализации русского языка. Грамматика и варианты" вона користується терміном "граматичний варіант" на відміну від терміна "граматичний синонім" [6, с.107]. Л.К. Граудіна стверджує, що граматичні варіанти – це функціонально тотожні граматичні одиниці, які відрізняються лише тим, що у них не збігаються граматичні форми. І одним з найважливіших критеріїв варіантності вона вважає лише часткову відміність у звуковій оболонці слова чи форми слова. Будь-які синонімні слова чи форми, якщо вони не мають звукової тотожності (нехай неповної), треба розглядати не як варіанти, а як синоніми [6:107].

Отже, критерій часткової звукової відмінності є основним критерієм розмежування варіантних і синонімних засобів мови.

Loading...

 
 

Цікаве