WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Елізія фонем у прикметниках української мови - Реферат

Елізія фонем у прикметниках української мови - Реферат

Реферат на тему:

Елізія фонем у прикметниках української мови

Елізія – одне з морфонологічних явищ, яке полягає в усіченні однієї або кількох фонем у кінці основи слова під час формо- та словотворення [5, с. 145-147; 7, с. 32]. У сучасній українській літературній мові усічення характерне для дериваційної системи, тоді, як у процесі формотворення зафіксоване в небагатьох випадках і тільки тоді, коли формотворчим засобом виступає суфікс. Це зближує формо- та словотворення в формальному плані.

Для усічення як морфонологічного явища характерні певні особливості. Одиницею мови, яка зазнає дії усічення, є основа, а не окрема морфема. Елізувати можуть і окремі фонеми, і сполуки фонем, що становлять певні форманти. Порівняно з чергуванням усічення не таке регулярне, охоплює меншу кількість лексем. Однак йому також властиві закономірності функціонування, встановити які покликані морфонологічні дослідження. М.Кравченко підкреслює важливість елізії для словотворення: „Усічення – це явище морфо- і фонотактичного характеру, зумовлене надлишковою структурою мотивуючої основи, без усічення якої неможливий сам дериваційний процес" [1, с. 183].

Змінюючи основу мотивуючого слова, елізія виконує формальні завдання: а) усуває скупчення приголосних на міжморфемному шві, тобто „полегшує суфіксу, який починається приголосною, приєднатися до основи" [5, с. 138; 8, с. 25]; б) скорочує довжину слова (особливо кількість суфіксальних морфем), якщо вона перевищує оптимальні для сучасної української мови межі [2, с. 101-102]; в) приводить фонемну структуру слів (основ) у відповідність із закономірностями фонемної будови основ певних частин мови [5, с. 139-140].

Усічення є одним із словотворчих засобів в українській мові. Однак його дію стримує семантичний фактор: якщо через елізія спотворює семантику слова, то усічення не відбувається (це особливо важливо під час утворення дериватів від власних назв) [2, с. 101-102; 5, с. 144]. Тому „обов'язковою умовою усічення і дієслівних, і іменних основ є збереження в похідному тієї частини основи, яка несе семантичну інформацію про слово" [5, с. 144].

При деривації прикметників зафіксовано значну кількість усічень, однак для формотворення цієї частини мови елізія не характерна. Можемо говорити тільки про усічення суфіксальних /к/, /ок/, /ек/ при утворенні синтетичної форми вищого ступеня порівняння прикметників за допомогою суфікса -ш-, наприклад: /легкий/ – /легший/, /тонкий/ – /тонший/, /глибокий/ – /глибший/, /далекий/ – /далʹший/, /вузʹкий/ – /вужчий/, /низʹкий/ – /нижчий/, /високий/ – /вишчий/. Елізія названих формантів регулярна. Принагідно зауважимо, що ці суфікси також усікаються при деривації відприкметникових дієслів (пор. /глибокий/ – /поглибити/, /широкий/ – /поширити/, /далекий/ – /віддалити/), що дає можливість висунути припущення про порівняно пізнє їх походження та втрату ними додаткових семантичних відтінків [4, с. 117].

Елізія суфіксальної /к/ відбувається також при утворенні ад'єктивів від прикметників за допомогою суфіксів -ісіньк-, -усіньк-, -енн-, -езн-, -елезн-, -еньк-, -есеньк-. Наприклад: /вузʹкий/ – /вузʹісʹінʹкий/; /солодкий/ – /солодʹісʹінʹкий/, /солодʹусʹінʹкий/; /тонкий/ – /тонʹісʹінʹкий/, /тонʹусʹінʹкий/, /тоненʹкий/, /тонесенʹкий/; /важкий/ – /важенний/, /важезний/, /важелезний/; /легкий/ – /легенʹкий/, /легесенʹкий/; /короткий/ – /коротенʹкий/, /коротесенʹкий/; /швидкий/ – /швиденʹкий/, /швидесенʹкий/. Основними умовами функціонування названого типу усічення є належність /к/ до суфікса та наявність перед нею іншої приголосної фонеми. Якщо ж /к/ є кореневою або перед нею є голосна фонема (тобто йдеться про суфікси -ок-, -ек-), то елізія не відбувається: пор. /гіркий/ – /гіркісʹінʹкий/, /високий/ – /височезний/, /далекий/ – /далечезний/, /широкий/ – /широчезний/ (в останніх трьох прикметниках діє інше морфонологічне явище – чергування /к/ – /ч/). Слід відмітити також, що при утворенні дериватів за допомогою суфіксів -еньк-, -есеньк- елізія може і не відбуватися: пор. /важкий/ – /важкенʹкий/, /важкесенʹкий/; /палкий/ – /палкенʹкий/, /палкесенʹкий/; /пухкий/ – /пухкенʹкий/, /пухкесенʹкий/. Існують варіанти прикметників з елізією і без неї, наприклад: /мілкий/ – /міленʹкий/ і /мілкенʹкий/; /тʹажкий/ – /тʹаженʹкий/ і /тʹажкенʹкий/ тощо. Нерегулярність усічення /к/, наявність у багатьох випадках паралельних варіантів свідчить про незначне функційне навантаження цієї модифікації.

Елізія /к/ є виявом загальної тенденції до уникнення збігу голосних чи приголосних на міжморфемному шві [5, с. 138; 8, с. 25]. До того ж перешкод семантичного плану для усічення у названих дериватах немає. На думку вчених, причиною елізії суфікса є порівняно пізня його поява в складі мотивуючих основ [3, с. 87; 6, с. 52]. Суттєвим є і твердження про втрату ним додаткових семантичних відтінків [4, с. 117].

Суфіксальна /к/ зазнає усічення і в разі утворення прикметників від іменникових основ за допомогою суфіксів -ач-, -ан-, -н-, -ин(ий). Обов'язковою умовою функціонування цього морфонологічного явища є наявність перед /к/ кореневої приголосної фонеми. Наприклад: /качка/ – /качачий/, /качиний/; /гуска/ – /гусʹачий, /гусиний/; /ластʹівка/ – /ластʹівйачий/, /ластовиний/, /ластʹівйаний/; /курка/ – /курʹачий/, /куриний/; /гречка/ – /гречаний/; /ганчірка/ – /ганчірний/. Коренева /к/ такого усічення не зазнає, пор. /шпак/ – /шпачиний/, /грак/ – /грачиний/.

Цікаво, що під час деривації присвійних прикметників із суфіксом -ин- (закінчення нульове) елізії не зазнають ні коренева, ні суфіксальна /к/: /качка/ – /каччин/, /чайка/ – /чайчин/, /ластʹівка/ – /ластʹівчин/, /лелека/ – /лелечин/ (у таких прикметниках активно діє альтернація /к/ – /ч/), зумовлено це семантикою названих дериватів. У прикметниках на -ин(ий) переважає значення загальної відносності, тому суфіксальна /к/ семантично надлишкова в похідній лексемі. Присвійні ж прикметники (з суфіксом -ин ()) виражають індивідуальну належність, тому /к/ не усікається.

Під час утворення відносних прикметників за допомогою суфікса -ськ- від іменників обов'язковою умовою елізії /к/ у фіналі основи є наявність перед цією фонемою будь-якої приголосної, крім /с/, /сʹ/, /ц/, /цʹ/, наприклад: /мавка/ – /мавсʹкий/, /кирилʹівка/ – /кирилʹівсʹкий/, /зрʹівнʹалʹівка/ – /зрʹівнʹалʹівсʹкий/, /пилипівка/ – /пилипівсʹкий/, /евенк/ – /евенсʹкий/, /чукотка/ – /чукотсʹкий/, /жмеринка/ – /жмеринсʹкий/.

Якщо утворюють прикметники від незмінних іменників іншомовного походження елізії зазнає фінальна голосна фонема /о/, /у/, /а/, /е/, /і/, що пов'язане насамперед з особливостями фонемної будови іменникових основ української мови. Такі основи є закритого типу, тобто закінчуються на приголосну фонему. Усічення відповідно модифікує фонемну будову незмінних іменників з голосною у фіналі, роблячи можливим дериваційний акт. Перешкод семантичного плану для такої елізії немає. Такий вид елізії, що є одним із засобів пристосування слів іншомовного походження до української словотвірної системи, характерний для прикметників, утворених за допомогою суфіксів:

-ов-: /какао/ – /какаовий/, /манго/ – /манговий/, /кенгуру/ – /кенгуровий/, /пралʹіне/ – /пралʹіновий/;

Loading...

 
 

Цікаве