WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Особливості ідіостилю Івана Драча: імпліцитність семантики поетичного слова - Реферат

Особливості ідіостилю Івана Драча: імпліцитність семантики поетичного слова - Реферат

Як же мало в точності відточеності!

Вмій, митцю, належати неточності

("Точність і неточність").

І.Драча приваблює не поверхова очевидність, а глибинна асоціативно-уявна подібність лексично окреслених реалій, явищ, понять, зближуючи та почуттєво об'єднуючи які, він створює імпліцитні образні структури. У них лексеми з їх загальномовними значеннями – це часто лише своєрідний поштовх, приблизний натяк, ключ, що відмикає те асоціативно-змістове поле, в межах якого розгортається не стільки звичайне сприйняття, скільки співтворчість читача. Вона потребує мисленнєвих зусиль, активізації пізнавально-естетичних здібностей, готовності проникнути у світ поетових метафор, символів, що характеризує імпліцитний спосіб обміну інформацією.

Певна ускладненість метафоричного мислення та його словесного вираження – помітна риса художнього мовлення І.Драча. Та її не варто абсолютизувати й убачати лише в ній вияви його творчої індивідуальності. У Драчевих текстах чимало метафор ґрунтується на узвичаєних семантико-асоціативних зв'язках або на таких, що легко простежуються в мікро- чи макроконтекстах. Йому властиві також прозорість, ясність поетичного висловлювання:

А як же ти, а як же ця змордована клятьба

І рук моїх заломлена гонитва

За тим, що зветься доля і судьба

("Поема для жіночого голосу").

Він також майстерно імпровізує на теми українського фольклору, наприклад, у циклі зі збірки "До джерел" під промовистою назвою "Балади з криниці фольклору":

Сіли удови, крилоньки ісклали,

А посередині – Вдовиня

("Балада про вдовиня").

Поезії І.Драча притаманне змістове багатство. У ній інформативна наповненість, філософське осмислення таїни буття, самопізнання та проникнення в сутність мистецтва, власної творчості супроводжуються то вибухом почуттів, то глибоким ліризмом, а подекуди тонкою іронією. Його поетичному слову властиве поліфонічне оркестрове звучання, в якому планетарно-космічні тони "вічних партитур" народжуються з болісно-тремтливого голосу скрипки. Адже

... слово з музики, з її гірких агоній,

І мати слова – скрипка

("Слово").

У цьому потужному повноголоссі постійно звучить і розгортається калинова мелодія:

... мене колисала калина

В краю калиновім тонкими руками,

І кров калинова, як пісня єдина,

Горить мені в серці гіркими зірками

("Калинова балада").

Ця пісня – і материнський оберіг, і найчутливіший камертон, що виявляє фальшиві ноти марнослів'я, "ословленість – дурну і випадкову", якої в життєвому сум'ятті буває важко уникнути:

І не знаєш ти, коли вирине скрипка

Дитячим святим джерелом плюскотливим,

А коли захлинуться шаленою міддю

Нестримні й повстрімливі тарілки облуди

("Чорнобильська Мадонна").

Рано чи пізно справжні поети відчувають і нещирість облудної патетики, і солодкувату словесну оману, на які можна спокуситися, лиш на мить притлумивши в собі високе мистецьке покликання. Багатьом близька світла істина, усвідомлена І.Драчем: "сіль пізнання – це плід каяття..." Але не кожному дано так відверто висловити гіркий біль надмірної покути:

А мені, а мені, славослову,

Вас – бо славив, дурний вертопрах,

Відібрало розбещену мову,

І німотствую геть у віках

("Чорнобильська Мадонна").

Та якщо творчий процес, мистецьке самовираження – явища глибоко суб'єктивні, то власній творчості, втіленій у слові, об'єктивованій ним, поет уже не може одноосібно чинити присуд. Поезія І.Драча – це надбання української літератури, її знають і поза межами України. Його поетичне слово належить не тільки сьогоднішній добі, а й тому вічноплинному часу, який прискіпливо зважує і завжди справедливо поціновує митців, визначає місце їхніх здобутків у духовній скарбниці української культури.

Завершуючи висвітлення тих особливостей Драчевого ідіостилю, а також певних рис поетичної мови загалом, які пов'язані з імпліцитним вираженням інформації, зауважимо.

По-перше, імпліцитність як опосередкованість реалізації цілеспрямовано змодельованих словесних значень є однією з визначальних прикмет художньої мови.

По-друге, співвідношення експліцитної та імпліцитно вираженої семантики в поетичних текстах буває різним. Це залежить від характеру творчого мислення поета і жанрово-стильової специфіки художніх творів.

По-третє, до сучасних українських поетів, котрі помітно тяжіють до імпліцитної комунікації у сфері словесного мистецтва, належить І.Драч, тексти якого демонструють різні вияви імпліцитності. Найпомітнішими серед останніх є наслідки такого метафоричного перетворення лексичних значень, яке веде до подекуди глибокої прихованості змісту поетичних висловлювань. Водночас аналізовані тексти здебільшого містять доволі виразні індикатори імпліцитності, що дає змогу читачам за умови активізації їхнього власного творчого потенціалу осягнути глибинні, змістові й емотивні пласти Драчевих поезій.

Література

  1. Арутюнова Н. Образ (опыт концентрального анализа) // Референция и проблемы текстообразования. М., 1988.

  2. Багдасарян В. Проблема имплицитного (логико-методологический анализ). Ереван, 1983.

  3. Голянич М. Внутрішня форма слова і художній текст. Коломия, 1997.

  4. Долинин К.. Имплицитное содержание высказывания // Вопросы языкознания. 1983. №6.

  5. Драч І. Вибрані твори: У 2 т. К., 1986.

  6. Драч І. Храм сонця. К., 1988.

  7. Кривоносов А. "Текст" и логика // Вопросы языкознания. 1984. №3.

  8. Кухаренко В. Интерпретация текста. Л., 1979.

  9. Невідомська Л. Лінгвістична інтерпретація тексту: проблема підтексту та псевдопідтексту // Українська мова в світі. Івано-Франківськ, 2000.

  10. Никитин М. Основы лингвистической теории значения. М., 1988.

  11. Снітко О. Внутрішня форма слова і зміст номінативних одиниць // Мовознавство. 1989. №6.

  12. Ткаченко А.О. Поетичний світ Івана Драча. К., 1986.

  13. Федосюк М.Ю. Имплицитная предикация в текстах пьес // Язык и композиция художественного текста: Межвузовский сборник научных трудов. М., 1984.

  14. Duszak A. Tekst, dyskurs, komunikacja międzykulturowa. Warszawa, 1998.

  15. Hausenblas K. Explicitnost a implicitnost jazykovho vyjadřovn // Slovo a slovesnost. 1972. Č. 2.

* З'ясовуючи роль внутрішньої форми (ВФ) в художньому творі, мовознавці зазначають, що вона є компонентом "поетичного коду, бо в ній закладена "енергія" постійного поетичного творення, здатність генерувати різні значення", тобто тут ВФ слова виступає і як носій власне внутрішньоформного образу, і як засіб формування образної системи художнього тексту [3, с. 93]. Про поняття внутрішньої форми слова див. ще у статті О.Снітко [11].

* Як стверджують дослідники метафори, вона "виникає тільки в умовах порушення категорійних меж. Ресурс метафори – зсув у таксономії об'єктів. Вона прикладає образ, сформований стосовно одного класу об'єктів, до іншого класу чи конкретного представника іншого класу... Тому прийнято говорити про наявність у метафорі двох суб'єктів – основного й допоміжного. Допоміжний суб'єкт є базою для створення образу, основний – точкою його прикладання" [1, с. 126].

* З цього приводу А.Ткаченко зазначає: "Що ж до певної ребусності письма, якою іноді дорікали авторові "Соняшника", то і її витоки знаходимо в народнопоетичній традиції" [12,

с. 4].

* Іронія – це також вияв імпліцитності висловлювань, у яких експліцитність позитивного оцінювання вступає в конфлікт із дотекстовим передзначенням про об'єкт оцінювання чи з постзнанням про нього, що випливає з тексту [10, с. 156].

Loading...

 
 

Цікаве