WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Особливості ідіостилю Івана Драча: імпліцитність семантики поетичного слова - Реферат

Особливості ідіостилю Івана Драча: імпліцитність семантики поетичного слова - Реферат

Семантичне прирощення "сонце – це поезія", що з'явилося й експлікується у творі "Балада про соняшник", простежується, розгортається в інших контекстах, у яких містяться метафоричні структури з цією експресемою, що ними насичена, наприклад, поезія "Сонячний етюд":

Я продаю сонця – оранжеві, тугі,

З тривожними музичними очима.

... Беріть сонця – кладіть мені серця,

Як мідяки з осугою – журбою.

А ще "сонце віри – чисте і просте", "сонце міри – з віжками на храпах", "сонце смутку", "блискотять сонця протуберанцями сторч головою". Без сумніву, з'ясування І.Драчем значення, формою вираження якого стала лексема "сонце" з її загальномовною семантикою, допомагає простежити асоціативний зв'язок сонце – поезія – поет – поетична творчість, що ліг в основу, зокрема, таких із наведених метафор, як "сонця... з тривожними музичними очима", "сонце міри – з віжками на храпах" тощо. А це сприяє адекватній інтерпретації адресатами інформативних компонентів, прихованих у різних поетичних висловлюваннях.

Здатність мовних знаків вступати в найрізноманітніші асоціативно-семантичні зв'язки, розширювати лексичну валентність аж до руйнування нормативної сполучуваності слів і набувати таким чином вторинних суб'єктивно-образних та імпліцитних значень засвідчує невичерпність загальновживаної мови як мистецького засобу і дозволяє поетам, естетично організовуючи її, творити власну індивідуально-художню мову, а читачам – сприймати її. Саме такі естетичні можливості сучасної української мови максимально і майстерно використовує Іван Драч. Його метафорична образність – це наслідок глибоких змістових трансформацій слова, які інколи спираються на незвичні індивідуальні асоціації. Значною мірою саме тому Драчеву поезію оцінювали (особливо читацький загал) неоднозначно. Та незаперечним є те, що вже в першій збірці "Соняшник" (1962) він демонструє оригінальну мовностильову манеру, що є для нього природною і якій він залишається вірним на всіх наступних етапах творчості. До речі, у поемі І.Драча "Соната Прокоф'єва" (1972) натрапляємо на цікаві рядки про мистецьку позицію відомого композитора:

"Кардинальним здобутком (чи вадою, коли хочете)

мого життя завжди були пошуки оригінальної

своєї музичної мови. Я ненавиджу мавпування..."

А ось поетове трактування творчості художника Врубеля:

Він суть пізнав. Він розтинав основу

Відкинувши ледачу простоту...

("Врубелівський етюд").

Наведені висловлювання про неприйнятність наслідувального мавпування, ледачої простоти співзвучні з поглядами самого поета. Адже образна система, змістовий план його творів виявляє інтелектуально-почуттєву експресію, суб'єктивне бачення та пізнання світу, проникнення в людську душу, внутрішнє "я". Усе це диктує і відповідну мовностильову форму, однією з найпомітніших прикмет якої є постійне тяжіння до метафори, яка ґрунтується на зміщенні, порушенні звичних норм лексичної сполучуваності. Це породжує ефект новизни поетичних уявлень і образів: "дощів поламані хребти", "рядно мене абстрактом матері зустріло", "епоха петлі зривала з дверей", "агресія помідорів", "каліграфічний шал", "сонце тополю тягне до неба за вуха зелені", "вітер суглоби доріг хусткою витер". Якби поставити собі за мету навести якнайбільше подібних прикладів, то цей перелік умістив би помітну частину Драчевих поетичних текстів, які підтверджують іще одну істину, що стосується мистецтва загалом і поетичної творчості зокрема:

Художнику – немає скутих норм,

Він норма сам.

Він сам в своєму стилі...

("Смерть Шевченка").

Метафора у творах І.Драча – не просто оригінальний мовно-виражальний засіб, що орнаментує художній текст. У його стилі це – метафоризація як спосіб поетового проникливого, імпульсивного, уявно-асоціативного мислення. А його об'єктивація передбачає таке словесне втілення, яке помітно тяжіє до імпліцитного способу вираження поетичних значень. Зауважимо водночас: Драчеві метафори (навіть із ускладненою асоціативністю) – це все-таки не штучно естетизовані словесно-образні шаради, хоч у них часто простежується момент розгадування*, що інколи вимагає осягнення глибоко прихованих концептів. Вони відбивають постійне інтелектуально-почуттєве напруження поета, котрий прагне осягнути таїну буття:

Таємниця буття – моя болісна рано,

Прадавній мій зболений кореню, де ти?

Таємниця, наша вічна жар-птиця,

Наше серце бездонням висотує...

("Таємниця буття").

Зрозуміло, що таке напруження, яке приховане в поетичному слові, його глибина та мистецька висота не можуть не вимагати адекватних естетично-пізнавальних зусиль читачів, спрямованих на домислювання імпліцитних значень. Певного рівня читацької ерудиції потребує і помітна інформативна насиченість Драчевих поетичних творів, їх інтелектуальність. Він часто звертається до постатей, які репрезентують не тільки українську історію, але й українське та світове мистецтво, що вимагає вживання різноманітних назв культурно-історичних реалій, суспільних явищ. Поет також використовує, зокрема метафоризує, наукову термінолексику різних галузей знання, наприклад:

Протон викручується в мадригалі.

Ховаються кварки – порода злюча...

("Жага пізнання").

Та незважаючи на це, поезія І.Драча не орієнтована на вузьке коло естетів-ерудитів. Адже новизна, оригінальність, словесна винахідливість його поетичного мовлення найповніше виявляються насамперед у семантичному перетворенні змістового плану загальновживаної, часто специфічно побутової, лексики. Він поетизує звичайні реалії. І з'являються: "Балада про бляху", "Балада про ступу", "Фартух ружовий" тощо. Іноді образну трансформацію супроводжують жарт, іронія*, які можуть органічно поєднуватися з філософсько-поетичним узагальненням ("Жартівлива балада про теорію відносності"). Відштовхуючись від семантики побутовізмів, І.Драч творить оригінальні метафори. Інколи вся поезія – це низка таких метафоричних образів ("Балада золотої цибулі").

Настанову на естетизацію побутових реалій, особливо в ранніх творах, можна частково пояснити свідомим прагненням І.Драча утвердити свою індивідуальність, кинути виклик традиційній високій поетиці:

Це вже занадто, це занадто –

Мені нашіптували сонети,..

Я обійшовся без них,

Оспівуючи штани

("Балада про випрані штани").

Однак це, напевно, зумовлено ще і його поетичним світобаченням, глибокими мотивами творчості, джерела якої – в рідній батьківській хаті, де мати "голкою ловить сонце на рушники":

Чи був у нас хоч один літератор,

Який не ганяв би курей з городу?!

("Балада про генеалогію").

Вбачати диво у звичайному притаманне дитячому сприйняттю й відкриттю світу. На жаль, ця творчо-пізнавальна здатність із віком згасає. Вона полишає навіть і декого з поетів. І.Драч намагався не загубити її:

Я хочу бачити світ розплющеними очима,..

Орли дивляться на сонце розплющеними очима.

Діти дивляться на світ розплющеними очима

("Балада розплющених очей").

І його схильність до відшукування поетичності в життєвій прозі сягає незабутніх вражень із соняшникового дитинства. Потребу постійно бачити високе в найбуденнішому породжують щирі синівські почуття до рідної домівки, села, батьківського краю, його природи та людей. І тому Драчева поезія – це не тільки його "дивоцвіт", "полум'яна жар-птиця" та її "політ над циклотронами і тронами". Ліричний герой зізнається:

Люблю тебе, заболочену,

з закасаною спідницею, з в'язкою плоскіні

на згорблених плечах, з тихою посмішкою

втоми – маму свою пізнаю в тобі, сива

моя

("Поезії").

Поряд із прозаїчною, побутовою лексикою у творах І.Драча помітно вирізняється ще один її пласт – поетичні експресеми на зразок: сонце, жайворонки, калина, крила, шабля, криниця, джерело, пісня, тополя. Цей перелік можна доповнити багатьма іншими словесними символами. Такі експресеми також зазнають змістових трансформацій, унаслідок чого з'являються Драчеві оригінальні словесні образи:

Тополь золоті кунтуші

До дзвону, до сивого клекоту

Насипали в келих душі

Електронних тривог лелек

("Балада із знаком запитання").

Властиве для поета мовоперетворення веде до виникнення поетичної семантики слів, подекуди настільки прихованої, що її буває складно інтерпретувати й описати у вигляді стислих лінгвістичних пояснень. Чи можливо, наприклад, точно витлумачити, що означає лексема хребти у словосполученні: "дощів поламані хребти"? На таке питання можна відповісти іншими питанням: навіщо вимагати від художнього слова того, що не відповідає його сутності? Адже покликання поезії у протилежному:

Loading...

 
 

Цікаве