WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → «Мисливські оповідання» Романа Купчинського - Реферат

«Мисливські оповідання» Романа Купчинського - Реферат

Не уникає Купчинський у своїх оповіданнях й безпосереднього зображення інтимних людських почуттів: тут і залицяння, і кокетування, і милування... Бо все це властиве молодості, а мисливці у Купчинського переважно молоді: "Кілька разів ловив Жалинський погляд на собі, але кожний раз звертав очі на когось іншого, переносячи їх знов на Соню, коли вона була обернена плечима. Нехай не думає, що йому на ній залежить..." Чи це початок невинного флірту, чи, може, зародження справжнього почуття? Автор не дає відповіді на це питання, закінчуючи оповідання так: "В Херсонщині садів багато, а молодих хлопців і дівчат ще більше. Всіх їх накрила своїм крилом ласкава ніч, і всім їм неодно вибачив вирозумілий місяць. Вибачив і Жалинському, і Соні:

- Со... – І тихо...

- Мико... – І тихо...

Місяць моргнув на хмарку, вона підплила і закрила його". А в оповіданні "Чигун" на фоні "злочину" чигуна і боротьби з ним гайового зароджуються справжні почуття між чигуном Юрком і донькою гайового Мотрею. Коли Перто Козак говорить про цапа, в якою стрілою "серце наскрізь пробите", дівчина подумки відповідає "Ой, ще й як!", маючи на увазі своє серце.

І коли "...старші сіли на балачку, Юрко пішов напувати коня, а Мотря побачила, що коновки мало що не порожні і побігла до криниці по воду...".

"Маломисливським" є й оповідання "Цап". Молодиця Слава, "вродлива чорнявка, десь по тридцятці", вподобала молодого хлопця, студента медицини Петра, який на декілька днів приїхав погостити до вуйка, лісничого Валюти, у котрого й вона була у гостях. Тому й напросилась піти з Петром полювати на цапа.

"Як гарно пахне живиця! – сказала півголосом пані Слава і спинилася Відхилила назад голову, прижмурила очі і втягала в себе аромат повітря. Петро стояв поруч і дивився на відхилену голову, на заплющені очі...

"Отак підступити і поцілувати ці чудові уста" – шепнула думка.

"І дістати поза вуха!- зашипіла друга". За те, що послухав Петро не першої, а другої думки, нагородила його пані Слава відповідним епітетом.

Пані Слава, прощаючись з Петром (може, й назавжди), "зійшла з ґанку, підступила до брички і спитала потихо:

  • Ви казали, що вчора не було цапа?

  • Або ж був?

  • Був, і то великий! – І усміхнена вернулася на ґанок".

Як автор із багаторічним досвідом писання фейлетонів, Купчинський і в своїх оповіданнях не міг не скористатись цим даром – добре розвинутим почуттям гумору.

В оповіданні "Як з книжки" читаємо: "старий Вадицький розпорядив, що має бути накраяна шинка, ковбаса, телятина – має бути "до вибору", а пані Михайлина впиралася, що повинні бути "канапки", бо без канапок, на її думку, не обходиться ані одна порядна гостина. Та пан Вадицький був проти.

Але після вечері, "як тільки господар зник, з дверей кухні вийшла пані Михайлина з підносом, повним – як на захід від Збруча кажуть – "канапок", а на схід – "бутербродів". На її лиці грав чемний усміх, в очах відбивалася трема публічного виступу, а затиснені уста вказували на твердість постанови. Кивнула елегантно головою і підійшла ближче.

– Може хтось з панів позволить "на добраніч"? – сказала трохи тремтливим голосом й застигла. Ануж котрийсь із молодих Вадицьких зганить її.

– Панове! Наша пані господиня пропонує перед сном одну "канапку" – промовив зі сміхом старший син.

Пані Михайлина знайшлася на сьомому небі. Не тільки тому, що все так гладко пішло, але й тому, що поставила на своїм".

І з того ж оповідання:

"Щодо апетиту і спраги мисливців після полювання – всі описи і перекази грубо перебільшені. Мисливець з'їсть, скажім, тарілку борщу, після того два, найбільше три кусні печені, якийсь там кусень-два курки чи іншої птиці, після того ще щось солодкого і вже є майже ситий. Те саме із питтям. Не було випадку, щоб мисливець випив сам пляшку горілки. Кілька келішків перед і під час, а решту по вечері. Але й ті келішки не п'є один за одним, а переплітає їх майже безалкогольним вином і пивом. Всі перебільшені інформації походять або від товариства охорони звірят, або від риболовів".

Але, попри все, не можемо забувати, що "Мисливські оповідання" мають в собі і "мисливське", спільну тему, яка поєднала їх у збірку і дала цю назву. Дотримування мисливських традицій, добре зорганізовані і проведені лови, задоволення від спілкування з товаришами, що завжди поруч з тобою, часто і в небезпечній ситуації, радість від "правдивих" розповідей про свої "подвиги" на ловах – все це знаходимо в оповіданнях Романа Купчинського:

"Ніхто так швидко не запізнається між собою як мисливці. Зведіть ви риболовів разом – один на одного поглядають з-під лоба, хоч і всміхаються час від часу. А вже слово з них витягнути, то так, як великого пструга з води. Зате поклонники святого Євстафія після першого полювання кажуть собі "Ти", а після другого – "мій старий приятель". Сварка в них вибухає швидко, але й швидко потахає. Одне мають риболови і мисливці спільне: перебільшують трохи (читай: дуже!) риболови величину зловленої риби, а мисливці – віддаль від звірини".

У цьому ж оповіданні бачимо справжнього, завзятого мисливця:

"Почався перший оступ. Гучки спочатку йшли тихо, навіть не знати було, чи рушили. Аж нараз крик: "Дик, дик!" "Тримай, завертай!" "Бий, бий!". Далеко вдалині грянув постріл гайового. Мисливці ще сильніше прикипіли до своїх місць. Кожному з них може вигулькнути з кущів дик. Що супроти нього отой лисюра, що блискавкою перескочив проруб? Що супроти нього оті два зайці, що й собі шугнули в старий ліс! Що супроти нього цап, що пішов напоперек схилу!"

А після полювання – оте головне, розкіш людського спілкування:

"В великій їдальні вадичинського дому сиділи за столом мисливці. Тремтливе сяйво свічок грало на їх засмалених морозом обличчях, блискало іскорками в їх розрадуваних очах, бо свічки разом зі смерековими галузками, що лежали на білому обрусі, нагадували якийсь казковий Святий Вечір. Простора кімната гуділа від розмов, а всі вони оберталися довкола сьогоднішніх ловів. Для мисливця зложитися, стрілити, забити або ні – це справа одної-двох секунд, але обговорити якийсь свій цікавий випадок – не вистачає години, і замало один раз".

Невід'ємною ознакою поетики Купчинського є використання навіть у прозових творах пісень, наголошення на їх ролі в організіції і проведенні справжніх ловів. Напередодні полювання мисливці співають:

Покинь тягар дрібних жалів,

Турботи сірих днів.

Найкращий лік для нас усіх -

Веселий спів, безжурний сміх.

Лине час над нами бистро

І стрясає цвіт життя.

Тільки чесне товариство

Дасть хвилину забуття.

Повертаючись з ловів, "чесне товариство" знову співає:

Підганяйте, хлопці, коней,

Гляньте, неба край червоний,

Хмари захід заступили,

Буде з вітром сніг!

Підганяйте, не дрімайте

На вечерю поспішайте,

Хай же наші буйногриві

Не жаліють ніг!

Нас чекає там заплата –

Теплий усміх, ясна хата.

Гей, стелися під ногами

Зимове рядно,

Заки вихри в полі свиснуть,

Кришталеві чаші свиснуть,

А в тих чашах кришталевих –

Золоте вино...

Вже при забаві мисливці, дякуючи господареві за гарні слова та смачні страви, співають:

"Чарка до чарки, серце до серця,

Стукнім на радість нас усіх.

Доля ловецька тому всміхнеться,

Хто любить чарку, спів і сміх.

Слава ловецтву, слава ловцям,

Слава несхибним стрільцям!

А старий господар у відповідь співає гостям давню мисливську пісню:

Стрільцем бим бути рад.

Стрільцем бим бути рад.

Як побачу порошницю,

Пистолята і рушницю,

Гарну з борсука торбину

Та стрілецьку одежину.

Стрільцем бим бути рад,

Стрільцем бим бути рад.

До речі, у збірнику пісень Романа Купчинського, що вийшов друком в Америці у 1977 році, є декілька мисливських пісень. Перша ("Вже ясне сонце") закликає мисливців до полювання:

Ідем, ідем у темний бір

Вже там на нас чекає звір.

Друга – "Ой піду я попід ліс". У ній мисливець говорить про те, що у рибака є дочка "золотая рибочка". Мисливець дуже хоче піймати її, для цього піде на хитрість:

Заговорю сяк і так,

Може рибка влізе в сак,

А як влізе – то я сіп.

Рибка тільки тріп, тріп, тріп.

Пісню "Постріли змовкли", без сумніву, Купчинський написав для мисливців, що повертаються з ловів:

Постріли змовкли і ліс занімів.

Час нам вертатись до наших домів.

Гоп-гоп, гоп-гоп, гоп-гоп...

Звірі і птиці: нема вже стрільця,

Знову займайте знайомі місця.

Гоп-гоп, гоп-гоп, гоп-гоп...

Р.Купчинський майстерно використовує гумор, легку іронію (і навіть самоіронію), яка, однак, ніколи не переходить у сарказм чи сатиру.

"Мисливські оповідання" Романа Купчинського органічно доповнюють його прозову творчість, відому здебільшого за трилогією "Заметіль", збагачують літературу колоритною тематикою мисливських оповідок та історій, вдячним матеріалом для висвітлення гуманістичної та психологічної проблематики.

Loading...

 
 

Цікаве