WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Тема любові у творчості Агатангела Кримського та Василя Пачовського - Реферат

Тема любові у творчості Агатангела Кримського та Василя Пачовського - Реферат

У цій своєрідній "ліричній дилогії" привертає увагу своєрідний "аскетичний ригоризм" (П.Колесник) А.Кримського у трактуванні еротичної проблематики. Свого часу про цю прикмету вели мову у критичних виступах І.Франко, О.Грушевський і М.Євшан. Останній, зокрема, писав, що є "у світогляді автора якась самобичуюча, аскетична черта, яка каже життє мірити не його глибиною та сердечністю, а тим чи воно відповідає певним правилам" [4, с. 74]. Такий "аскетизм", вважає критик, псує чар поезії Кримського, бо "видвигається певного рода поза на гурт та тверезість, які стають в супротивности до всієї ніжної наївности та невинної природности почувань" [4, с. 75]. Мабуть, саме така нав'язлива аскетична настанова світовідчуття поета і обумовила появу у вірші "Де справжня неволя?" (цикл "В неволі" – з 2-ої част. "Пальмового гілля") розпачу та розчарування в сімейному житті: "О, ганьба й сором! рабське почування-Кохання!" [9, с. 121]. Екзальтований герой "екзотичних поезій", часто непередбачуваний у своїх учинках, зі схильностю до надмірної ідеалізації дійсності, над усе цінує свою свободу й відкидає іноді навіть найменші натяки на кохання чи "вінець" (одруження), що стали би для нього духовним рабством.

Своєю чергою герой лірики В.Пачовського з донжуанськими прикметами на початках, "еволюційонуючи" до індивідуалістських пересвідчень і фанатичного слідування національній ідеї, неодноразово "заповідає" своїм колишнім коханим нещасливе заміжжя, а почасти і спостерігає за їхніми сімейними драмами, адже для нього шлюб – то "борщ по вині".

З благословення А.Кримського ліричний герой збірки "Пальмове гілля" перевтілюється в головного суб'єкта дії великого роману, стає Андрієм Лаговським. "Разом з ним до епічного твору, – слушно зазначає П.Колесник, – переходить і та загальна морально-психологічна атмосфера, яка панує в ліриці "Пальмового гілля" [8, с. 51]. Тобто з "еміграцією" героя з поезії у белетристичний твір привноситься і стрижнева дилема ідеального, платонічного кохання та "мусульманського раювання", еротизму, яка й лягла в основу небагатого на події сюжету інтелектуально-психологічного роману "Андрій Лаговський".

У першій частині "Не порозуміються" А.Кримський знайомить нас зі своїм героєм, котрий потонув у саморефлексіях і характеризує себе так: "Я – продукт сучасної цивілізації, я дегенерат, я декадент, я людина з fin de siecle, я неврастенік..." [10, с. 26]. Фабулу роману письменник конструює, ніби послуговуючись досвідом побудови антитетичних поетичних циклів "Нечестиве кохання" та "Кохання по-людському". У "Туапсе", другій частині роману, автор подає історію приятелювання професора математики (в першій частині він був іще студентом) і талановитого поета Андрія Лаговського з гостинною генеральською родиною Шмідтів і його "гріхопадіння" з "трапензундською вдовичкою" Зоєю. Чудовий співрозмовник, "жива енциклопедія" з різноманітних галузей знання, поліглот і витончений поціновувач мистецтв, хворобливий, хоч іще й зовсім молодий, професор переконаний у перевазі чистих платонічних взаємин над "сексуальною брудотою". Протилежних поглядів стосовно любові дотримується цинічний Володимир Шмідт, який часто "практикує" свої гріховні думки зі служницею Амалією. Він постійно "атакує" патетичні "роздуми вголос" Лаговського про ідеальне кохання, зводячи їх до бульварної соромітчини, й у такий спосіб прагне здерти святі шати із цнотливого та, на його погляд, двоєдушного професора. Упевнений у безгріховності й чистоті свого тіла та душевних помислів, Лаговський погоджується навчати російської мови грекиню Зою – пристрасне зацікавлення юних Шмідтів. Ніби ураган, налетіло кохання й умить відлетіло, перетворивши балакучого дотепника-професора на "руїну". Психологічно та фізично розбитий "курортним романом", "грішник" покидає Туапсе і їде до Москви, щоби спокутувати зраду своїх переконань тривалою та виснажливою аскезою-самокатуванням – голодом, спрагою і читанням містично-релігійної літератури. Втім, і в Москві (част. "За святим Єфремом Сіріним") героя переслідують видива "літньої розпусної історії", яка ще більше зміцнила його впевненість, що "неплатонічне кохання є джерелом нещасть людства" [10, с. 219].

Якщо в А.Кримського "схема" домінування платонічних стосунків (іноді з присмаком неврастенічної екзальтованості) над "коханням по-людському" живила провідні настрої та колізії його творчості, то інтимна лірика В.Пачовського оспівує радше земне кохання з усіми можливими перипетіями (її можна поділити на певні рубрики: перша зустріч, сподівання, зрада, тілесні насолоди, спогади, ревнощі, родинне щастя і негаразди тощо). Любовну повінь поезії "молодомузівця" неможливо, однак, звести до наскрізної універсальної "моделі", вона значно примхливіша та розмаїтіша, ніж в "екзотичних поезіях".

Уже першу "дію" своєї симфонії любові галичанин розпочав жвавими мелодіями "Розсипаних перлів", у яких найчастіше звучить гедоністичний заклик "спивання меду" в любощах із дівчатами, панує атмосфера флірту і фривольності ("Любов пусте, – се молодість шумить!"), а час від часу пробивається і драматичний акорд. Мерехтливий вир дівочих облич, безперервні салонні розваги, бенкети, залицяння та розчарування в Ганусях, Марусях, Вандах усе ж не затінюють контурів трагедії дівчини Дзюні, образ якої найглибше поранив серце безтурботного юного донжуана. Заміжжя з розрахунку (чи з примусу батьків) із нелюбом – лисуватим підстаркуватим радником, котрий уже мав раніше жінку та дітей і покинув їх напризволяще, – обернулося для неї справжнім пеклом (схожий мотив В.Пачовський розроблятиме й пізніше – у збірці "Ладі й Марені терновий огонь мій"). (Принагідно зазначимо, що в ліричного героя А.Кримського (цикл "В неволі") подружнє життя пов'язувалося з втратою свободи, з добровільним рабством) Проводячи життя салонного денді, герой "Розсипаних перлів" із глибоким співчуттям спостерігає за розвитком сімейної драми свого колишнього найбільшого захоплення. "Фрагменти цього драматичного сюжету, – слушно зазначає М.Ільницький, – "розсіяні" поміж іншими ситуаціями, настроями, то губляться, то виринають знову, мовби людина щось дуже хотіла забути, відволікала себе від болючих думок, але вони повертаються до неї знов і знов" [6, с. 49].

У "Розсипаних перлах" уперше виникає і мотив несумісності праці в ім'я ідеї з сімейним затишком (вірш – "балачка за пивом" – "Моя Вандзя прогриває" [11, с. 148-150], що знайшов свій крайній вияв у наступній книзі "На стоці гір" (1907). Тут на зміну юнацькій безпосередності вияву почуттів приходять розважливість і досвід із домішкою цинізму. Замість численних "перелітних пташок" (І.Франко) Пачовський виводить образ загадкової "таліянки" (італійки), що, за влучним спотереженням М.Ільницького, є "радше уособленням туги за коханням, або невловимої музи, ніж конкретна людська особистість" [6, с. 50]. Ліричний герой стає по-мефістофелівськи розважливим у своїх еротичних кроках: він не заводить більше наївних "балачок за пивом", а озброюється модними індивідуалістськими ідеями новітніх філософів (А.Шопенгауера та Ф.Ніцше), і цинічні випади супроти жінок усе частішають. Він аж ніяк не проти сексуальних утіх із жінкою "в гондолі", "над морем" чи деінде, хоч і вважає її то "телятком", що давить чоловіка, то "плазуном", що стримує його "орлиний лет", то бездушною павутиною, і наділяє її нечистою "тілесною душею". По задоволенні тілесних потреб "індивідуаліст" і фанатик національної ідеї рветься з обіймів жіночих "на гори", "на сині вершини". В окремих віршах ("Жіночий храм", "Українській дівчині" та ін.) індивідуалістичний порив чоловіка зі "шлюбного болота" у світ високих ідеалів, а також нападки на кращу половину людства зводяться навіть до категоричних ультиматумів, на зразок:

Я – бурі син! Моє ім'я:

Українець – великий дух!

А хочеш бути ти моя

Будь левиця, не пух!

Конфлікт особистих почуттів із громадянським обов'язком, а також настрої ненависті до жіноцтва зустрічаємо і в А.Кримського: головно після еротичної пригоди (цикл "Кохання по-людському" та роман "Андрій Лаговський"). Проте, якщо в Пачовського випади проти "жіночого раю" є почасти випливом індивідуалістичної пози та ригористичної одержимості національною ідеєю, то в автора "екзотичних поезій" такі моменти настають унаслідок втрати ілюзій, зради шляхетного платонічного кохання, далекого від сексуальних запитів, і страху втратити свободу.

Loading...

 
 

Цікаве