WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Проблеми світоглядної еволюції Наталі Лівицької-Холодної - Реферат

Проблеми світоглядної еволюції Наталі Лівицької-Холодної - Реферат

У символічній лінії "життя – смерть" коханню відводиться особливе місце – над життям і над смертю – у межах позачасу і позапростору. Нині лірична героїня Н. Лівицької-Холодної – дійова особа в театрі космічному, "йде крізь морок світових глибин", їй відкриті "любови ненаситної скарби". Широта і масштабність мислення дозволяють говорити про природну, ненадуману філософічність поезії, навіть коли мова йде про цілком буденні явища ("Руки мені поклади на стомлені плечі любовно..."):

І не буде образ, ні сліз терпких,

тільки ясність і ніжність прозора,

і не буде ненависть і гріх

поміж нами докором [9, с. 144].

Б. Рубчак зазначав: "Від неймовірно разючих, іноді брутальних образів фізіологічних змін у тілі, що колись були принадою молодої коханки, до образів найтонших відтінків старіючої людини – прихід старості, перевтілений у словах з крайньою, майже нестерпною послідовністю" [13, с. 51].

Помітна і мінливість мотивів, настроїв зумовлена зміною світобачення авторки. Поглиблюється суть власного емпіричного "я" з усіма його субтильними якостями. Поетеса веде розмову з Богом. У зрілому віці вартісність існування визначається мотивами, що лежать поза його межами. Кінець часовості і просторовості, що приходить зі смертю, страшний. Лірична героїня благально промовляє:

О Господи, так мало часу!

так мало вже... Тривога все росте.

Вже ніч останній промінь згасить

і в пітьмі втопить сонце золоте.

І ось, перед страшним порогом,

так хочеться повірити в любов,

повірить в милосерда Бога

і спертися на вірність друга знов [9, с. 144].

Стирається грань між земним і вічним. Інтимний світ поезії Н. Лівицької-Холодної включений у систему Вічності: кохання не закінчується зі смертю, Танатос не перемагає Ероса. На етапі пізньої творчості авторки поняття "еросу" набуває значення космічної спонукальної сили духовного сходження (позбавляючись при цьому нюансів індивідуальної еротики).

У певному сенсі еволюція світогляду Н. Лівицької-Холодної зумовлена невизначеним за тривалістю перебуванням у стані самотності – це той етап, який формує філософію пізнання ліричною героїнею свого духу. Поетеса скеровує мікросвіт своєї героїні до субстанційного, до всезагального. При цьому самотність для авторки іноді постає простою необхідністю, навіть перемогою. Такий підхід дає змогу рефлексивно висвічувати нові життєві значимості, зумовлює проростання духу самотворення авторської особистості, унаочнює процес самопоглиблення творчого "я" (наприклад, поезія "Перекотиполе"):

...самотність – це безмежність, це воля,

це поклик безсмертя, не забуття,

це – шлях перекотиполя

через незбагненність життя [9, с. 149]

Здобуто перемогу над дріб'язковістю буденщини. Ліричну героїню хвилюють значеннєві можливості власного персоналізованого виміру, вписаного в нерозривне поле духовного зв'язку людини з усім світом. Вона шукає невловиму межу, що пролягає між часом теперішнім і минулим. Світоглядно авторка віднайшла для себе місце в просторі і часі, створивши особливе середовище – ізоляцію від оточення – і поринувши у життя своєї душі: "І так добре мені в самоті: / самота – то гордість духа. / Це нічого, що очі вже не ті / і що вже ні батька, ні друга" ("Вечори").

У переважній більшості поезій зрілого періоду творчості світовідчуття самотньої жінки грунтується все ж на болісних моментах з напластуванням трагізму. Безпосередня емоційна криза зумовлює нервові сплетіння психоаналітичного письма:

Тиша докучливо бринить.

Обплітає павутинням і цвіллю.

І здається – ще тільки мить –

І роззявиться паща божевілля [9, с. 161]

Безжально вивернуті назовні душевні боріння ліричної героїні. Поетка лапідарно, відверто викладає думки, заглиблюючись у приховані нетрі емоційно-психологічних пластів власної екзистенції. Фінал зображення душевних переживань доведений тут до катарсису: перманентною ознакою самотності стають божевільні видіння. Отже, переживання молодості з переважанням в них розхристаного, неприборканого еmоtіо видозмінились у рефлексії філософсько-психологічного характеру. За словами Т. Салиги, "поетеса шукає оцінок свого життя, намагається збагнути сенс людського "битія" у вимірі далеко глибшому за чисто існування, роздумує над наближенням власної смерті, яку хоче зустріти не марнотратством днів" [15, с. 251]. Лірична героїня усвідомила незворотність етапу старості, "коли руйнується сама світобудова, в центрі якої стояв ідеал. Зріла поетка досягає глибини поєднання всезагального філософського й унікального особистого начал в поетичній натурі, виводячи щоразу на передній план домінуючий трагізм світосприймання і, відповідно, світовідтворення. Процитую унікальні поетичні рядки, які досі ніде не були надруковані. Авторка цієї статті отримала їх безпосередньо від Наталі Лівицької-Холодної. Датовані вони 23. 01. 1998 р. Нині 98-річна поетеса – до болю самотня у своєму нічим не захищеному світі:

Я вмираю і зі мною

Тінь життя мого горбата.

День і ніч обценьки ката

Душу рвуть журбою.

День і ніч думки, як оси

Не дають спочити.

А надворі виє вітер

І голосить осінь (Торонто) [8].

Поетично представлена людська саморуїна. Відчуття смерті невідступне. Це вже й не просто відчуття, а реальний процес фізичного згасання – "я вмираю...". Сумно і моторошно. "Не добре жити так довго. Всі мої друзі вже повмирали" [7, с. 35] – скаже поетка. Біль самоти єднається з тягарем накопичених літ, "не даючи спочити". Візіюється містично-духовна ірреальність.

Авторська концепція життя виявляється у світоглядних пошуках, спромогах пізнати сутнісні регістри свого мікрокосму – душі. Провадячи свою героїню крізь різноманітні життєві ситуації, поетка змальовує її як людину, що заглиблена у самоаналіз, постійне дошукування в собі болісно-трагічних відчуттів, навіть культивування їх.

Роздумуючи свого часу над творчістю Ю. Липи, Н. Лівицька-Холодна з-поміж усіх його поезій вибере одну, в якій є такі рядки: "Час біжить, як вовк утікає. Він біжить безупинно кульгавий..." Вибір символічний: "Я тоді не розуміла глибокого значення цих слів, а тепер, на схилі віку, так глибоко й гірко відчуваю їхній трагізм" [10, с. 49] – говорить поетка. Для ліричної героїні "час біжить", спричинюючи болісну рефлексію:

Мабуть, мозок склероза з'їла,

Фабрика здерла останній глузд,

Викрутила з тіла всі жили,

Як електричний мотуз.

І не знаю вже, чи жива я,

Чи може й ці вірші – смерть думок [9, с. 160]

Сенс життя втрачений. Самотність – незмінна константа буття, символізована неможливістю досягти рівноваги. Для світогляду авторки характерна така антиномія: гармонія світу, прийнятна для відстороненого від буденного життя трансцендентного осмислення, і сумнівність або неможливість його з точки зору мізерної людської екзистенції. І сьогодні свій погляд поетеса скеровує у Вічність, до Бога. Відбувається процес абсолютного усвідомлення причетності окремішнього екзистенційного буття до неземного виміру, процес визрівання до екстазу взаємозлиття з Божественним:

О дай припасти до зболілих стіп Твоїх.

Дай знати, що Ти тут, в міських пекельних норах,

І хай Твоєї крови крапля змиє гріх

Моєї малодухости і непокори [9, с. 141]

У щирій і живій вірі поетка вбачає новий вимір мислення і духовного гнозису, що не лише відкриває шлях до Творця, а й є тією незбагненною творчою силою, яка веде до цілковитого перетворення людського єства, до нового духовного бачення. Це і є шлях до людської справжності, шлях до самого себе. Це шлях від "шокуючої" еротичної афектації до об'ємної філософської рефлексії в просторі обсервації психологічної проблематичності я-буття.

Нині поетесі – 98 літ. Вона живе в старечому притулку (у Торонто) своїм болем, своєю мукою. Її життя – то складна філософія стосунків: з коханою людиною, з собою, з Богом і з світом взагалі. Тепер – це філософія тривання, наближення до смерті: "А я вже руїна..." [8] – написала Наталя Лівицька-Холодна в одному з останніх листів до автора цієї статті.

Література

  1. Башляр Г. Психоанализ огня. М., 1993.

  2. Бойчук Б. Розмова з Наталею Лівицькою-Холодною // Сучасність. 1985. Ч. 3.

  3. Гундорова Т. ПроЯвлення Слова. Дискурс раннього українського модернізму. Львів, 1997.

  4. Євшан М. Під прапором мистецтва. Літературно-критичні статті. К., 1910.

  5. Йогансен М. Як будується оповідання. Харків, 1928.

  6. Коровицький І. Червоне і чорне // Сучасність. 1980. Ч. 5 (233).

  7. Куценко Л. З епістолярію Наталі Лівицької-Холодної // Вежа. 1997. № 8-9.

  8. Лист Наталі Лівицької-Холодної до автора статті від 23. 01. 1998 .

  9. Лівицька-Холодна Н. Поезії старі й нові. Нью-Йорк, 1986.

  10. Лівицька-Холодна Н. Юрій Липа. якого я знала // Сучасність. 1987. № 1.

  11. Молода Муза. Антологія західноукраїнської поезії початку XX століття. К., 1989.

  12. Наливайко Д. Про співвідношення "декадансу", "модернізму", "авангардизму" // Слово і час. 1997. № 11-12.

  13. Рубчак Б. Серце надвоє роздерте // Лівицька-Холодна Н. Поезії старі й нові. Нью-Йорк, 1986.

  14. Салига Т. Поет Степової Еллади // Салига Т. Імператив. Львів, 1997.

  15. Салига Т. Сяйво далекого вогню // Салига Т. Продовження. Львів, 1991.

  16. Сучасність. 1985. № 3.

  17. Фізер І. Старі й нові поезії Н.Лівицької-Холодної // Віднова (США). 1987. № 6-7.

  18. Франко І. Із секретів поетичної творчості // Франко І. Зібр. тв. у 50 т . К., 1981. Т. 31.

  19. Юнг К. Психологія та поезія // Антологія світової літературно-критичної думки XX століття. Львів, 1996.

  20. Яннарас X. Варіації на тему Пісні пісень.К., 1999.

Loading...

 
 

Цікаве