WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Проблеми світоглядної еволюції Наталі Лівицької-Холодної - Реферат

Проблеми світоглядної еволюції Наталі Лівицької-Холодної - Реферат

Реферат на тему: Проблеми світоглядної еволюції Наталі Лівицької-Холодної

Майк Йогансен у праці "Як будується оповідання" писав: "Лірика – це так би мовити, інтимний стосунок поміж автором і читачем – я би сказав щось на штиб фізичної любові, вимагає тільки темпераментної індивідуальності з боку автора. Лірика – то найсексуальніша частина літератури, суто інтелектуальний багаж автора тут великої ролі не відограє" [5, с. 29]. Ці рядки, хай навіть з легким іронічним підтекстом, у своїй суті відображали один із поглядів на поцінування поезії взагалі і еротичної зокрема. Неповторний за силою почуттів, досконалий за поетичною технікою і глибокий за інтелектуальним наповненням світ поезії Н. Лівицької-Холодної доводить цілком протилежне.

Творча особистість авторки формувалася в період "зрілого модернізму", що склався ще в 10-ті роки XX століття. Саме тоді, за словами Д. Наливайка, відбулося "зняття романтичної "поетики контрасту", що базувалася на автетичному світобаченні, й перехід до модерністської "поетики синтезу", присутності буття сучасного в його складності й розмаїтості..." [12, с. 45]. Ці переломні моменти не оминули й творчості Н. Лівицької-Холодної. Відразу зазначимо й інше: суперечливий і неоднозначний характер творчості поетки визрівав знову таки у таку ж суперечливу епоху: "Індивідуальна психологія, зміщення крайностей, амбівалентне хитання між обов'язком і зрадою, життям і смертю, любов'ю й експериментом, еротикою й молитвою, чуттєві сугестивні синтези образів і відчуттів, ... рухливість і динамічність переживань. трансцедування "я" за межі буденного, реального, раціонально омовленого творили ту примхливу й прекрасну палітру олітературненого життя, яку розгортав... український модернізм" [3, с. 281]. Отже, еротична поезія Н. Лівицької-Холодної – явище закономірне, невипадкове, народжене модерністичною дійсністю, коли переоцінка реальностей актуалізує такі теми, як магічний зв'язок модерного суб'єкта і космосу, життя і смерті, самотності і вічності, неологізованої еротики.

Від ранньої поезії (репрезентованої збіркою еротичних віршів "Вогонь і попіл" і збіркою поезій патріотичних "Сім струн") до лірики зрілої (збірки "На грані", "Перекотиполе", "Остання дія") прослідковується складний та інтенсивний шлях еволюції світовідчуття ліричної героїні Н. Лівицької-Холодної. Це прямування від еротично-віталістичної повноти "я"-переживання молодості до цілком нового переживання реальності почуття любові у просторі власної викиненості, самотньої старості – коли є потреба по-філософськи глянути на прожите життя. Власне, еротичні вірші Н. Лівицької-Холодної – це своєрідний спосіб буття, поступове буття-перетворення матеріально-фізичної енергетики в духовну. Унікальність творчого феномену авторки насамперед в тому, що вперше не лише в національній літературі, але й у світовій поетеса художньо осмислює інтимно-еротичний світ жінки протягом трохи не століття (народилася Н. Лівицька-Холодна у 1902 році, досі живе у Торонто; останні листи до автора статті датовані 1998 роком).

З'явившись у 1934 році у Варшаві, збірка "Вогонь і попіл" одразу привернула увагу критиків своєю неординарністю і свіжістю. По-різному зреагували (відповідно до власних аксіологічних засад) на її появу літературознавці М. Рудницький, С. Гординський, М. Гнатишак, Г. Костельник. Будучи вихованкою т. зв. Празької школи української поезії, Н. Лівицька-Холодна зуміла створити індивідуальний стиль. Її поетичний шлях не вливається і не йде навіть паралельно ні з традиційними, ні з модерними напрямами, він часто наближається, навіть перетинається то з одним, то і іншим – щоб опісля знову відійти й існувати окремо. Про свої поезії сама авторка каже: "Вірші в мене взагалі виходили завжди так якось... спонтанно... Ніколи не було якоїсь спеціальної спонуки... З теперішньої перспективи бачу..., що це цикл жінки, яка починає з подружжя, потім приходить велике закохання, розчарування, відтак апатія, сум, і, врешті, поворот до себе" [16, с. 13].

У ранній збірці "Вогонь і попіл" найбільш об'ємно представлений еротичний мотив:

Будеш завжди цю ніч пам 'ятати,

Не забудеш, о ні, моїх вуст,

І цвістимуть, цвістимуть шарлати

В твоїм серці вогнями спокус[9, с. 72].

У контексті тогочасного літературного процесу не тільки діаспори, але й материкової України її можна безперечно вважати свіжим "вибухом" художньо оформлених вражень і новим відрухом поетичного бачення, не скованого рамками недоцільно встановлених обмежень.

Особливо показовим у цьому сенсі видається розділ "Червоне і чорне". Яскравою ознакою стильової манери поетеси є позиція акцентованого "я", де сконцентровано енергію ліричного спалаху, емоційного виверження; і ця позиція розкривається через маску "вампа" – явище, за словами Б. Рубчака, що бере свій початок у міфології, готиці та бароко і продовжується в декадансі [13, с. 19]. На світоглядному рівні Н. Лівицька-Холодна намагається замість зовнішньої реальності почуття представити його присутність і дійсність у суб'єктивній душі, в досвіді серця і в рефлексії уяви, а тим самим представити зміст і діяльність самого внутрішнього життя.

Кохання у циклі "Червоне і чорне" демонічне, жорстоке, іноді навіть з наркотичними ефектами. Лірична героїня Н. Лівицької-Холодної – це, безумовно, складна психічна структура з багатою фантазією, з тонкою, але бурхливою мінливістю настроїв. Авторка часто апелює до образу "вогню". Власне, вона намагається поетично представити внутрішній вогонь (вогонь у якості психологічній). Досліджуючи психокомплекс і його прояви на особистісному рівні, видатний французький філософ Гастон Башляр у розвідці "Психоаналіз вогню" твердить: "Коли почуття досягає найвищого прояву і перетворюється у пристрасть, що виражає себе через метафізику вогню, можна не сумніватись, що воно стає осередком суперечностей. Від цієї діалектики нікуди не втечеш і, розуміючи, що гориш, ти цим самим охолоджуєш полум'я, усвідомлюючи силу почуття, ти вже її ослаблюєш. Потрібно бути силою, не відаючи про те! Така сумна закономірність людини діючої" [1, с. 167]. Тонке спостереження Башляра допомагає утвердитися в думці, що вогонь є не просто метафорою, цей образ у творчості Н. Лівицької-Холодної органічний, субстанційний, його поява зумовлена відповідним авторським світовідчуттям:

Так кличуть очі ваші чорні...

І відповідь моя проста:

Розпалені в пекельнім горні,

Горять, горять мої уста [9,с. 79].

Моральна перевтома ліричної героїні компенсується фізичною напругою. Еруптивно відтворена колись реальність ("Ви з дальніх меж таємна з'ява, ви втілення терпких спокус") кличе на "стежку згуби". А кожен наступний вірш у збірці відтворює не лише моментальний спалах почуття, але й є сходинкою до осмислення складних стосунків між коханцями, відносин, що не застиглі, а змінюються, набуваючи неповторних психологічних відтінків. Експресивна манера письма (традиція Ш. Бодлера) з чітко вираженою ознакою еротизму подиктована, очевидно, винятково гострим авторським відчуттям світу свого "я". Властиво, що й явище синтезу мистецтв, яке присутнє у поезіях, вдало ілюструє світоглядну позицію Н. Лівицької-Холодної. У поетеси колір стає самостійним висловом експресії, він виступає як творчий мотив для оголення невидимого світу (зокрема, внутрішнього "я" ліричної героїні) від його позірної поверхні:

Так, пурпура і чернь контрастом.

Все, що збуджує пристрасть–шал.

Хайуп 'ється жорстоким щастям,

Хай згорить іще раз душа [9,с. 80].

Динамічним виявом активності ліричної героїні є експресія – точна калькуляція ефекту (різке протиставлення "пурпура й чернь" показує межу, яка розколює світ на два полюси, взаємно недосяжні і водночас атомарно близькі). Ці два полюси символізують два почуттєві стани – її і його. Образ її нюансований новою кольоровою імпресією – "пурпура"; у його образі домінує "чернь". Таке нюансування дозволяє поетці відтворити множинність відчуттів: певний ситуативний настрій і, водночас, загальну емоційну атмосферу. Типове для поезії Н. Лівицької-Холодної (а зрештою і для її світовідчуття) поєднання любові і ненависті доведене тут до вершини. Душа – домінантна категорія, через яку розкривається найширший діапазон людських почуттів, проектуються потенційні катарсисні процеси. Метафори творять експресію ритму та руху, а оксюморон "жорстоке щастя" виступає несподіваним втіленням причини поетесиного конфлікту.

Н. Лівицька-Холодна намагалася поглибити спроби "молодомузівців" психологізацією почуттів ліричної героїні [15, с. 243-244]. Серед поетів "Молодої Музи" найширше еротичні мотиви представлені у творчості В. Пачовського. Уже його збірка "Розсипані перли" демонструє прикметну для поетичного почерку Пачовського рису, що зрідні Бодлерівській, – боротьбу зжінкою. У поезіях збірки "На стоці гір" присутня домішка такого характеру, що позбавляє еротику її висоти і небуденності. Зрештою, любов для поета лише статевий інстинкт, Пачовський фактично позбавив жінку її гідності, "признав в любові тільки саме задоволення пристрасті [4, с. 49]. У поезіях П. Карманського важко віднайти еротику. У нього лише натяк на неї, як, скажімо, у вірші "Ерос". Тут любов радше декларативна, не просякнута особистим переживанням ("Еросе, славний поміж богами, Ти, що змінюєш землю на рай!" [11, с. 139]), навіть позбавлена якостей інтелектуальної й еротичної емоційної потреби. У Н. Лівицької-Холодної еротика – зовсім іншого гатунку, без порнографічного примітивізму, як у Пачовського; вона несе в собі досить зриме психологічне навантаження, відверта, вдало естетизована, без нашарування декларативності, як у Карманського. Навіть тоді, коли лірична героїня гіпнотичною силою зваблює чоловіків, коли її кохання жорстоке і буремно-афективне, поетка у передачі відчуттів обмежується певними морально-етичними рамками, за якими й приховується граційна і філогранно-витончена еротика.

Апофеозом експресивного звучання є поезія "Степова казка" із циклу "Червоне і чорне" (що у збірці "Вогонь і попіл"). Повсякчасно наелектризована болями і тривогами атмосфера внутрішнього життя авторки, спровокована зрадою, виливається в образах, близьких до сюрреалістичних. Своєрідним тлом, на якому будується ліричний сюжет, виступає український степ. Форма вираження – сон. Мотив сну має тут сенс матеріалізації підсвідомого. Франко щодо цього писав: "Те, що на ділі є один момент або якийсь стан, сонна фантазія уявляє як рух, як цілий процес" [18, с. 73-74].

Loading...

 
 

Цікаве