WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Національна природа комічного у драматургії Миколи Куліша - Реферат

Національна природа комічного у драматургії Миколи Куліша - Реферат

В такому ж дусі, хоч більш стримано і делікатно, висловила свою думку про комедію "Хулій Хурина" Наталя Кузякіна: "Авторська зневіра в можливість розумної організації роботи проходить через весь твір. Письменник хотів прикрити її під заголовком "комедійка", – мовляв, не надавайте всьому цьому істотного значення, бо це лише жарт. Можливо, п'єса справді була задумана як жарт, як весела "проба пера", але між задумом і виконанням пролягла значна відстань, і легковажний жарт став тенденційною сатирою" [5, с. 84]. Дослідниця намагалася пояснити це протиріччям світогляду самого Миколи Куліша. На нашу думку, не стільки протиріччя світогляду, скільки розходження світогляду драматурга з його творчими принципами, що твердо опиралися на національну основу, визначали магістральну лінію та естетичне спрямування його творчості. Загострення уваги на негативних явищах було продиктоване жанровою природою сатиричної комедії.

Безперечно, в сатиричній комедії характери більш загострені, і тому Микола Куліш гіперболізував не тільки дійових осіб, а й їхні дії та вчинки відповідно до комедійного жанру, але, як письменник-реаліст, відтворив об'єктивно і з великою мужністю те, що його оточувало. "Реалістична типізація набуває в комедії своєрідної гостроти. Оскільки комедію чистого жанру характеризують боротьба цілком невміла і неблагородна, найбільш яскраві персонажі комедії стають типами-гіперболами, і чим яскравіша комедія, тим гіперболічніші характеристики і ситуації" [4, с. 171].

Ніби ненароком драматург торкається багатьох актуальних проблем 20-х років ХХ століття – безлад, неорганізованість, безгосподарність більшовицької влади, його сарказм і сатира були спрямовані проти маріонеткової совєтської влади в Україні, нікчемності, тупості, обмеженості, примітивності та безпорадності нових чиновників.

Микола Куліш використовує ім'я відомої історичної особи – журналіста-провокатора Лева Сосновського, який сфабрикував так звану "Димівку", але для того, щоб якось пом'якшити ситуацію, уникнути звинувачення в необ'єктивному висвітленні представника партійного органу, підшукує йому українського однофамільця, який вміло маніпулює чужим авторитетом. Відчувши магічну силу представника більшовицької газети "Правда", Лев Сосновський діє з широким розмахом – він перетворює Кирилька на члена Вірменського ЦК, який прагне пошанування та належної уваги до себе.

Поява двох пройдисвітів – Сосновського та Кирилька, яких розшукують за розтрачені кошти, у тихому провінційному містечку – ось драматична конфліктна ситуація. Комізм характерів Сосновського і Кирилька в тому, що вони грають чужі ролі, представляють тих, ким вони не є насправді. Виникають конфліктні ситуації, сприятливі для розкриття комедійних образів-характерів.

Звістка про появу кореспондента "Правди" Сосновського миттю облетіла провінційне містечко і паралізувала роботу всіх установ, де з нетерпінням чекали на появу високого гостя. Використавши сприятливу ситуацію, високоповажні гості отримують певну суму державних грошей та автомобіль у користування. Сосновський під впливом неймовірних старань заступника голови райвиконкому Божого догодити представникам із центру несподівано для самого себе відчув перевагу над жалюгідним чинушою: в нього пробудилося почуття зверхності і виникло непереборне бажання покепкувати над новим гнучкошиєнком. Він повідомляє Божому, що нібито у їхньому містечку похований народний вчитель Хуліо Хуреніто, і могилі його не приділено належної уваги. Звідси і починається комедія-розиграш – повідомлення про Хуліо Хуреніто стає новим випробуванням для самозакоханих самодурів, смішних і кумедних у своїх нікчемних вчинках. Сосновський і Кирилько поставили представників влади в екстремальні умови, відкриваючи їм можлвості для дії, а самі сходять зі сцени.

Драматург, немов механічні іграшки, підкрутив дійових осіб, і вони закружляли у безглуздому вирі чиновницької каруселі. У такий спосіб він досягає комічного ефекту. "Комічне, – підкреслював А.Бергсон, – це та сторона особистості, якою вона подібна на річ, ті людські вчинки, котрі своєю абсолютно специфічною закостенілістю подібні на справжній механізм, на щось автоматичне – словом, на рух без життя. Воно виражає відому індивідуальну чи колективну недосконалість, котрі потребують негайного виправлення" [2, с. 59].

Нікчема, підлабузник і неук Божий, заскочений несподівано, вирішив викрутитися зі скрутного становища – якнайкраще вшанувати пам'ять героя, і поки Сосновський візьметься за фейлетона, відправити протокол про цю подію у центр. Звідси і починається комедійний хоровод, повний абсурду та непорузуміння. Спочатку пошуки могили, а потім вшанування зі всіма радянськими почестями героя, якого не було і не могло бути.

Оці пошуки неіснуючої могили дають уявлення про те, як творилися міфи про радянських героїв. Не сама людина, її досягнення заслуговували на увагу, вшанування, а об'єкт, з допомогою якого можна сотворити міф. На таких фальшивих міфах була побудована вся совєтська ідеологічна система, починаючи від вождів пролетарського руху до рядового героя. Саме проти творення цих міфів, проти одурманення народу спрямував сатиричну комедію Микола Куліш. Драматург дуже деталізує пошуки Хулія Хурини, щоб довести абсурдність та нікчемність цієї затії. Він використовує весь арсенал художніх засобів, щоб висміяти ідолопоклонство, притаманне більшовикам у 20-х роках з метою відвернути український народ від його справжніх святинь. Комізм характеру Божого обумовлений тим, що спочатку він віддає шану особам, котрі на це абсолютно не заслуговують, а потім, щоб викрутитися із складної ситуації, дріб'язкові справи намагається піднести на висоту державної ваги. І ці потуги як у першому випадку, так і в другому, смішні та жалюгідні.

Микола Куліш відтворив широку картину морального виродження представників радянської влади, які в безглуздому прагненні вислужитися перед Москвою втрачають свою індивідуальність, відриваючись від власного кореня. Він сміливо і з мужністю патріота спрямував свою сатиру проти тих, хто фальшивою значимістю дискредитував саме поняття влади.

Комедії Миколи Куліша "Отак загинув Гуска", "Мина Мазайло" та "Хуліо Хуреніто" та інші п'єси не тільки цілком відповідають канонічним вимогам комедійного жанру, і комічне, як естетична категорія, у кожному творі виявляється оригінально і неповторно. Ці сатиричні комедії, спрямовані на оздоровлення українського національного організму.

Література

  1. Антонович Д. Триста років українського театру. 1616-1919. Прага, 1925.

  2. Бергсон А. Смех. М., 1992.

  3. Блюм В. К вопросу о советской сатире // Жизнь искусства. 1925. №30.

  4. Волькенштейн В. Драматургия. М., 1960.

  5. Кузякіна Н. Драматург Микола Куліш. К., 1962.

  6. Куліш М. Твори: У 2-х т. К., 1990 Т.1.

  7. Микитенко І. Пролетарська література України на інтернаціональному фронті // Молодняк. 1931. № 1.

  8. Пушкин А. О народной драме // Полное собрание сочинений в 10 т. Изд. 2-е. М., 1958. Т.7.

  9. Фролов В. Жанры советской драматургии. М., 1957.

  10. Фролов В. Муза планетарной сатиры. М., 1988.

  11. Фролов В. О советской комедии. М., 1954.

Loading...

 
 

Цікаве