WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Національна природа комічного у драматургії Миколи Куліша - Реферат

Національна природа комічного у драматургії Миколи Куліша - Реферат

Реферат на тему:

Національна природа комічного у драматургії Миколи Куліша

У 20-30-х роках ХХ століття українська драматургія розвивалася у надзвичайно складній боротьбі течій, стилів, напрямів. У порівнянні з іншими родами літератури – поезією чи прозою, українська національна драма, яка в кінці 19 і на почату 20 століття через театр стала найактивнішим стимулятором національного відродження, втратила ґрунт під ногами – була перервана віковічна традиція нерозривного зв'язку з проблемами власного народу. За умов більшовицької диктатури були перерізані духовні артерії, через які доходила до митця невичерпна енергія народної стихії. "Бо по справедливости на Україні театр ніколи не був тільки мистецтвом, але завжди був засобом громадської акції, був національною зброєю в боротьбі з ворогами української культури і народности" [1, с. 224].

Особливо в скрутному становищі була комедіографія, бо люди сміються тільки тоді, коли, вирішивши свої соціальні чи побутові проблеми, використовують сміх, як засіб суспільного вдосконалення. А українці, втративши власну державу, опинилися на краю прірви, і їм було не до сміху. Не сприймала сатиричного сміху і совєтська система. "Нічого і говорити, що тепер – після Жовтня, коли держава стала "нашою", ці прийоми абсолютно непридатні. Висміювати і тим "підривати основи пролетарської держави, знущатися над першими, можливо, невпевненими і "незграбними" кроками нової радянської суспільності якнайменше нерозумно і необачно" [2, с. 2-3], – підкреслював В.Блюм у статті "До питання про радянську сатиру".

Функція комедії, особливо сатиричної та викривальної, надзвичайно важлива для оздоровлення національного організму. Адже комедія засобами гіперболізації виводить на сцену узагальнені національні типи, зосереджуючи увагу на їхніх вадах. "Одним словом, якщо включити в особливий круг ті дії і нахили, котрі вносять збентеження в особисте і суспільне життя і карою за котрі є їх же власні природні наслідки, то поза цією сферою хвилювань і боротьби, в нейтральній зоні, де людина для людини стає просто видовищем, залишається відома млявість тіла, розуму і характеру, котру суспільство також хотіло би усунути, щоб дістати від своїх членів можливо більшу гнучкість і найвищу ступінь суспільності. Ця млявість і є комічне, а сміх – кара за неї" [2. с. 21], – підкреслював А.Бергсон.

Основна сила комедії у висміюванні людських вад, але це не є самоціллю комедійного жанру. Часто драматург-комедіограф порушує складні національно-політичні проблеми з метою загострити на них увагу. "Загострення виступає в комедії засобом типізації. Тому, якщо ми говоримо про перебільшення в драматургії, то під цими словами розуміємо такі специфічні, властиві комедії засоби, котрі дозволяють художнику відібрати найсуттєвіші риси в дійовій особі, і сконцентруати їх, виявити густо, загострено, не порушуючи, однак, "правдоподібності відчуттів" [9, с. 198], – зазначав В. Фролов.

Комедіографія на початку ХХ століття набула нових характерних ознак. Під впливом соціальних катаклізмів комедії стали більш "серйозними" – трагічних елементів у них стало більше. І це не суперечило природі комедійного жанру. Як зазначав О.Пушкін, "висока комедія не ґрунтується тільки на сміху, а на розвитку характерів, що нерідко характерне для трагедії" [8, с. 213]. Але специфічною ознакою комедії є те, що комедійні характери не повинні глибоко страждати, вони не можуть перебувати в жахливих конфліктних ситуаціях. Бо інакше комедія втратить мажорну тональність і здатність викликати сміх, що є необхідною умовою цього жанру. "В реалістичній комедії сміх – суддя, веселий, але суворий викривач. Комедія виставляє на всезагальний огляд недоліки людей, піддаючи їх сатиричній насмішці спостережливого і гострого розуму автора" [11, с. 3].

Українська комедіографія у 20-30-х роках ХХ століття розвивалася надзвичайно мляво. У драматургії досить активно працювали А.Головко, Я.Мамонтов, Ю.Яновський, Д.Бедзик, А.Кострицин, В.Минко, І.Дніпровський, І.Кочерга, Я.Галан, І.Микитенко, О.Корнійчук, М.Куліш та інші, а справжніми комедіями, в яких збереглася комедійна атмосфера, можна назвати "Республіку на колесах" Якова Мамонтова, який досяг певних комедійних ефектів завдяки тому, що спаплюжив український національно-визвольний рух, "99%" Ярослава Галана, який витворив карикатурні образи-характери галичан, та п'єси "Дівчата нашої країни" і "Соло на флейті", в яких виявилася неспроможність автора витворити комедію з певним дозуванням добра і зла в більшовицькому розумінні. Серйозні соціальні проблеми, порушені у цих творах, зруйнували комедійну атмосферу, розмили жанрову структуру, хоч Іван Микитенко, безперечно, мав талант комедіографа.

Комедія, особливо сатирична, є "суспільним санітаром", здатним очищати національний організм від чужого накипу та людських вад; в українській драматургії цю функцію взяв на себе Микола Куліш, який працював у різних жанрах, але його національно-політичні комедії сатиричного спрямування мали найбільший резонанс у 20-х роках ХХ століття і досі залишаються неперевершеним здобутком української культури.

Саме потворні, комічні явища української суспільності хвилювали митця-патріота, який ревно переживав за долю України. І тому його сміх – гротескний, викривальний, але разом з тим сумний, овіяний трагізмом української долі, збурював українську суспільність, змушував задумуватися над складними національно-політичними проблемами.

Галерею узагальнених і чітко виражених національних типів Микола Куліш розпочав з образу обивателя московської імперії Саватія Гуски у комедії "Отак загинув Гуска" (1925). Переробивши п'єсу "На рыбной ловле", яку він написав ще до імперіалістичної війни, драматург створив гротескну сатиру, спрямовану проти обивателів імперської Росії. "Для сатиричної комедії характерне гостре висміювання. Її комізм деформує звичайне, поширене, вирване з нормального стану речей і надає йому життєво безглузду, а частіше всього абсурдної та гротескної форми, котра і виявляє порочну комічну сутність. Сама логіка комічного ефекту умовна, однак, використовуючи її, сатирик викриває в характерах негідне як життєве і типічне, як узагальнене і загальнолюдське" [10, с. 10-11].

Саватій Савлович Гуска як палкий прихильник імперської Росії ніяк не міг змиритися з більшовицькими порядками. У збудженому стані Гуска говорить про такі речі, про які при більшовиках навіть не можна згадувати. Біда його в тому, що він не вміє контролювати свої думки і відверто висловлює свій протест проти більшовицького режиму. Більшовицька влада його не влаштовує, і він покинув службу: "Не можу! Пробував і не можу-с! У канцеляріях у шапках сидять, цигарки палять, і кожен тебе товаришем взиває. За що? Двадцять три роки прослужив, на колезького секретаря вислуживсь – і нате-с. Знов мене знизили, з простим писарем зрівняли. Де ж правда? А ще називаються революціонерами! Борються за правду!" [6, т. 1, с. 211].

Трагізм його становища в тому, що в умовах більшовицького режиму він не вміє приховувати свої справжні почуття. І коли есер Кирпатенко пропонує йому затаїтися, прикинутися, що ніби він теж за більшовицьку революцію, за соціалізм, то Гуска у розпачі вигукує: " Не можу! Уб'ю... кішку й канарку! День потерплю, а тоді уб'ю... Не можу я такого удати, між іншим. Язик мій – ворог мій. Наприклад, щойно про кішку тільки щось таке подумалось, а вже язик вибовтнув – уб'ю! Я коли сплю, то, між іншим, у сні говорю. І сонний більшовиків лаю" [6, т. 1, с. 229].

Опинившись на безлюдному острові, серед розкішної мальовничої природи, Саватій Гуска збадьорився, набрався сили та відваги і відверто почав виливати свою злість на більшовиків. Сподіваючись, що його ніхто не почує, він виголошує: "...Не падай духом, голубчику! Дихай, Саватію! Ми мусимо їх передихати... Так! (Голосно суворо). Гуска, товариші, вас передихає, його величества, колезький секретар і Російської імперії обиватель Гуска-с!.. Я мишка, сіренька мишка, але я ... (пророчим голосом), множачись, намножу насіння мого. Сім? Сім на сім буде сорок дев'ять, ще на сім (три пишу, шість примічаю, чотири на сім – двадцять вісім на шість) – буде триста сорок три, то далі мене будуть тисячі, мільйони-с! Поточу ваш чортів соціалізм і, помщаючись, помщуся на вас – невкоснительно-с! Де ви поділи Великдень? Спитаю-с. Що ви зробили з Росії? Скажу. Нуль? А з віри православної – два нулі-с? Мерзавці! Ви в Росії трон конфіскували, а у мене плюшеве крісло, сімнадцять рублів заплатив тисяча дев'ятсот четвертого року в магазині Коппа. Навколіна! На шибениці! Усіх перевішаю! А за розбите свічадо я справлю таке, що всі ви на шибеницях відіб'єтесь в ньому, і я буду дивитися й видивлятися. Зламаю вашу п'ятикутну і знов поставлю різдвяну звізду на покуті життя-с! Так-с! І буде воно, як котик, у ніг моїх мур-мур-мур-мур..." [6, т. 1, с. 243].

Loading...

 
 

Цікаве