WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Амориністика книги болю Осипа Турянського в контексті літератури експресіонізму - Реферат

Амориністика книги болю Осипа Турянського в контексті літератури експресіонізму - Реферат

У творчості М. Хвильового тема любові вибруньковувалась переважно в світлі певних соціально-ситуативних зрушень країни, її ідеологічних горизонтів, які, перебуваючи під авторовою романтичною пеленою високих почуттів, часто набирали утопічного характеру. Його герої були народженні для вибухів, барикад, окопів, великих сподівань і грандіозних звершень. Тому нерідко і саме їхнє кохання бурхливо спалахувало у феєрверках революції. Інколи це переживання під непосильною вагою комуністичного бруду виходило із своїх природно-інтимних берегів, розливаючись нестримною руйнацією людської психіки. Одним із образів такого патологічного явища є таємна чекістка, агент червоної охорони Майя з повісті "Санаторійна зона" (1924). Як досить вродливою дівчиною вона легко була доступна будь-якому чоловікові, віддавалась йому аби просто щось вивідати, вислідити і донести. У цій химерній любовній грі, яка врешті-решт приводила її "пацієнтів" до державної страти або самогубства, агент червоної охорони відчувала найбільшу насолоду в своєму житті, справжній оргазм неусвідомленого садизму й некрофілії. У такі хвилини Майя стояла із заплющеними очима, відкинувши назад голову і "щось шепотіла, ніби творила якусь невідомумолитву". Приреченість деструктивних сил таємної чекістки автор тонко дає збагнути невеликим штрихом – це Майїн страх перед осінньою порою, який символізує її власне усвідомлення порожнечі, безплідності своїх любовних почуттів. Так за ширмою фанатичної відданості ідейної боротьби приховувалось чорне підземелля людської душі.

Взагалі, якщо говорити про амориністику в творчості М. Хвильового чи М. Куліша, що свого часу перебували на маргінесі загальноєвропейської експресіоністичної свідомості, то форма любові здебільшого виступає в них як "робота в складі команди". Це схематичне збірне поняття, яке в психоаналітичних дослідженнях є умовним позначенням невротичного типу кохання, як продукту соціальних умов індустріального суспільства, цілком відповідає механічній установці героїв на життя. Адже на обріях їхніх сердечних справ значну роль відіграють тогочасні ідеологічні нашарування, що тягнуть за собою підпорядкованість певним групам, партіям, традиціям. При тому індивідуальне "Я" людини щезає і належить натовпу, хоча самі персонажі як правило свято вірять у те, що слідують своїм власним переконанням, смакам та ідеям. Наприклад, товариш Старка із "Щасливого секретаря" М. Хвильового, незважаючи на те, що партія постійно переводила його на роботу в різні райони міста, не відчував перешкод у своєму родинному побуті. Він любив свою дружину і сина, однак партія була на першому місці. Парадоксальність такої любові виявилася у виборі секретаря міжтим чи їхати на нове завданнячи до свого сина, якому смерть зазирає у очі. Такий епізод перегукується із фрагментом драми М. Куліша "Комуна в степах", у якій Хима, одержима радянською пропагандою, погоджується спати з підлітком, аби той не втікав із комуни. Амориністична заангажованість, при якій торжествує певне ідеологічне нашарування, яскраво виявляє себе і в таких драмах, як "Народний Малахій", "Мина Мазайло", "Маклена Граса" М. Куліша, а також у повісті "Вальдшнепи", оповіданні "Редактор Карк", "Арабески" та ін. М. Хвильового

На відміну від експресіоністів із модерними поглядами на кохання,у романі "Поза межами болю" О. Турянського амориністика була розв'язана в більш традиційному ключі. У сфері щирості почуттів і бажань вона не виходила в сучасному житті за межі епохи романтизму, й цим самим, наче поетично зкоренспондувалася із основною тезою С. Пшибишевського: про те, що генеза експресіонізму виводиться із романтично-модерністичних традицій, із усвідомлення життя, як ірраціонального конфлікту сил різної статі з моральним правом, а також постулатом щирого вираження власного автентичного "Я". Як писав у 1911 році К. Гіллер, один із активістів цього напрямку: "Ми експресіоністи. І для нас знову важливим є зміст, воля і моральний пафос!"[8, с. 296].

Любов у творі "Поза межами болю" – це світ відвойований в хаосі. Успішне чи невдале створення сім'ї в житті героїв є мірилом їх власної долі. Дружини Добровського і Пшилуського – повії. У Штранцінгера дівчина наклала на себе руки. Сабо нікого не має. Про сімейне життя Бояні та Ніколича не згадується. Лише в Оглядівського щасливо склалося власне подружжя. В екстремальній ситуації, це позначилося на вірі героїв і їхній волі до життя. Тому надія героїв на виживання пов'язана із любов'ю до жінки. Це земне, людське неподібне до кохання пророка Осії, що взяв шлюб із повією й шукав у неї душевної гармонії. Падіння розпусниці не взяло гору над сильнимпочуттям чоловіка, який не тільки не звернувся до суворо караючих органів суду щодо невірних дружин, а змирився і повернув її до свого дому.

Припустимо, що в автора жінка, як і в інших героїв, виявилася б повією. Чи пройнявся б він тим терпінням, вірою в кохання, що й Осія? На поставленезапитання можна відповісти словами Керкегора "Трагічним героєм людина може стати власними силами, рицарем віри – ні" [1, с. 12].

Згадаймо в книзі Болю "танець смерті", де товариші скакали довкола куща, щоб виявити слабшого і стягнути з нього одяг для розведення вогню. У демонічній грі долі, у вигукуванні героїв, наче було закладено по той бік свідомості всеохоплююче видіння, передчуття. "Це був крик людей, що в густому пралісі опівночі хочуть прогнати від себе щось, що серед заклятої тиші чатує, ось-ось кинеться на них.

Бояні сміявся: "Я її пхнув у безодню", Ніколич белькотав: "Ти моя, ти моя". Пшилуський: "Геть від мене ", Сабо кляв по-мадярськи, Добровський скреготав зубами, а я повторяв сам не знаючи, чому: "Сонце...сонце..."[4, с. 50].

До речі, про зовнішність жінки в творі не згадується жодним словом. Цікаво, що герой стільки марить своєю сім'єю, дружиною, але не описав кольору її очей, волосся чи ще чогось, що є звичайною навіть обов'язковою річчю для закоханої людини. Такий підхід до образу дає підстави вважати цей факт однією із специфічних рис його символізування, що містить у собі психоаналітичну основу.

Автор, захоплюючись ідеєю матері з дитиною як продовження, наче забув, що в його дружини є щось жіноче інтимне. На перший погляд ідея такого роду здаєься ледь не нав'язливою догмою, що порушує природне взаємопочуття людей. Але незабуваймо про те, що в художній інтерпретації образ виконує своє певне символічне призначення, бо як писав З. Фройд у праці "Вступ до психоаналізу": "Ми називаємо сексуальну діяльність спотворену саме в тому випадку, якщо вона відмовляється від цілі продовження роду і прагнення до діставання задоволення як до незалежної від нього цілі"[5, с. 20].

Символічний зміст епізоду "танцю смерті" пов'язаний з іншими, де авторові замість куща ввижається мати з дитиною: марення, що спричинило до його загадкового виживання. Згадаймо момент, як знедолені, вимучені товариші, щоб втамувати голод, воліли їсти тіло мертвого Бояні. Жахливість цієї думки Сабa розтрощила до дна все єство автора. Йому замість куща ввижається мати з дитиною, що пробирається в авторове затишшя і постає божественною величчю помислів про Богостраждання. Це откровення приводить у рух свідомість героя. Але як так, божество Мати з дитиною плаче... І в автора закрадається думка допомогти їм. Хто? Знедолені, приречені на смерть люди. Чи не є цей дивний, незбагненний, символічний момент модифікації біблійних сюжетів, на перехресті старого і нового заповітів? Видіння Бога Мойсеєві на Хориві, де "з'являється йому Ангел Господній у полум'ї огняному з-посеред тернового куща", і те, що пророк Осія відкрив світові "Бога любові і милосердя", – втілилися в образ Матері з Дитиною (Пречистої Діви Марії й Ісуса).

"Відкинутий і зраджений людьми, Бог страждає. Ось неосягненна таємниця, яка відкрилась пророку Осії. Це страждання – біль неподіленої любові, воно свідчить про священний обов'язок, який єднає творіння та Творця. Ми потрібні Йому. Чи не диво це? Чи спроможні ми збагнути цю думку? " Божество не страждає, страждання є ознакою недосконалості" – кажуть у сум'ятті філософи. Ні, відповідає їм пророк, є Божественне страждання. Бог страждає через нашу недосконалість"[1, с. 67].

Література

  1. Мень А. История религии: В 7-ми т. Т.5. М. 1992.

  2. Плєн Р. Естетично-критичні замітки до твору О. Турянського "Поза межами болю" / Турянський О. Поза межами болю. Відень-Чикаго, 1921.

  3. Тракль Г. Твори. Львів, 1997.

  4. Турянський О. Поза межами болю. Відень-Чикаго, 1921.

  5. Фрейд З. Введение в психоанализ. Лекции. М., 1991.

  6. Хвильовий М. Твори у 2-х томах. К., 1991. Т. 2.

  7. Encyclopedia ekspresjonizmu. Warszawa, 1996.

  8. Raabe W. Kampf um eine literarische Bewegung. Munchen, 1965.

  9. Sockel W. Estetyka ekspresjonizmu // Przeglad Humanistyczny. №4.

  10. Sztuka. Warszawa, 1979. 2/6.

Loading...

 
 

Цікаве