WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Амориністика книги болю Осипа Турянського в контексті літератури експресіонізму - Реферат

Амориністика книги болю Осипа Турянського в контексті літератури експресіонізму - Реферат

Реферат на тему:

Амориністика книги болю Осипа Турянського в контексті літератури експресіонізму

AMOR OMNIA VINCIT (кохання все здолає) – ці слова Вергілія, що стали крилатим виразом, є чи не єдиним поясненням до незбагненного біологічного виживання серед снігових вершин албанських гір автора книги Болю. Цей автобіографічний факт О. Турянський детально оспівав у своєму ліричному романі "Поза межами болю", відтворивши його, як справжній амориніст – великий митець любові. Власне із силою таких почуттів і надією побачити дружину й сина письменник пов'язував своє незбагненне прагнення до виживання, коли разом із шістьма товаришами перебував серед диких безвістей чорних стрімких обривів скель, коли, будучи голодним більше ніж десять днів, подолав фізіологічну потребу канібалізму. Таке "передуховлення волі до життя" [2, с. 5], що за австрійським професором Р. Плєном є основною ідеєю твору, має ледь не космічне значення грандіозної одіссеї людського духу.

Динамічність і простота стилю, анімізація, телеграфічність ліричного роману "Поза межами болю" О. Турянського, його антиестетизм, що підпорядковується формі змісту, як основній художній цінності, суб'єктивне інтуїтивне відчуття дійсноті, спіритуалізм, який проявляється в творі перш за все у визнанні атрибутів реальної екзистенції надприроднього світу, авторовий безнастанний пошук істини, пацифізм, розчарування, трагізм, відчуженість і водночас віра в "революцію людського серця" й світлі обрії майбутнього – це була та дорога, що привела письменника до художньої реалізації основних засад поетики літературно-мистецької течії перших декад ХХ ст. – експресіонізму.

Любовна тематика на маргінесі літературної експресіоністичної свідомості не зазнала особливих змін. Здається, ця стара як світ "сеньйора" інтимних людських почуттів протягом десятків століть вичерпала усі свої нові можливості, хоча ніколи не втрачала актуальності. Психологи давно дослідили, що в літературі існує тільки 33 типи сюжетів про кохання, а всі інші – це варіанти. Можливо, в майбутньому із незвіданих лабіринтів людської душі до цих фабульних соціально-ситуативних амурних схем доєднаються ще й внутрішньо-почуттєві. Незважаючи на різні погляди, в експресіоністичному підході все ж простежуються дві особливості, які частково вирізняють його поміж інших тогочасних напрямків: від традиційних – реалізацією центральної концепції З. Фройда про те, що окрім нашої свідомості є глибинна область неусвідомленої психічної активності без якої неможливо зрозуміти природу людини, а від авангардних напрямків, на думку В. Зокеля, – перш за все "серйозним потрактуванням людської екзистенції й послідовністю цього положення" [9, с. 78] на відміну від сюрреалізму, кубізму, дадаїзму. Зразком останнього може бути поема К. Швіттерса "До Анни Блюме", яка фігурує майже у всіх німецьких антологіях дадаїзму. Ось один із її фрагментів:

О коханко моїх двадцяти семи почуттів,

кохаю тебе!- Ти твого тобі, я тобі, ти мені.

Ми?...

Носиш капелюшок на ногах, а шпацеруєш

на руці, на руках шпацеруєш.

Ало, твоя червона сукня, розпилина на білі складки.

На червоно кохаю Анну Блюме, на червоно кохаю

тебе ! – Ти ...

Запитання на конкурс: 1) Анна Блюме має кота.

2) Анна Блюме є червона

3) Якого кольору є кіт?

Блакитний є колір твого жовтого волосся.

Червоне є мавкання твого зеленого кота.

Ти проста дівчино в буденній суконці, ти солодкий

зелений звіре, кохаю тебе! – Ти твого тобі, я

тобі, ти мені.- Ми?... [7, с. 195]

На відміну від дадаїстичного "елементу гри" із банальними запитаннями, оригінальними відповідями й іронічним підтекстом тема кохання в світлі експресіоністичної свідомості зумовлена більш серйозним індивідуальним підходом митців, узалежненого від їхнього світовідчуття і певного кола особистих життєвих обставин. Зокрема у поетичних збірках Г. Бенна "Морг й інші вірші"(1912), "Сини"(1913), "Тіло"(1917) любов є тимчасовим явищем, результатом дії ендокринних залоз і певних органічних речовин, а життя – темною смугою хворіб, розчарувань, які закінчуються смертю. Ельза Ляскер-Шюлер, зважаючи на те, що поет був багаторазово жонатим і проводив богемний спосіб життя, назвала його "тигром" і "варваром".

У творчості К. Коррінта стріли кохання також були випущені в нетрі фізичної насолоди, зокрема в таких повістях, як "Площа Пошт дамська, або ночі нового месії" (1919), "Інстинкт"(1919) чи "Бордель"(1920), в яких герої є рабами власних пристрастей, що ніколи в інтимних стосунках не послуговувалися своїм жалюгідним і крихітним серцем. Особливо це яскраво виражено в іронічному, сповненому хвилями контрастів і "нової стилістики" твір "Бордель", головний персонаж якого вісімнадцятилітній перукар Джоахім Песентраль, юнак із надзвичайними сексуальними можливостями належав до тієї категорії людей, для яких придумали кілька поганих слів.

У душі перукаря після розгульного способу життя все ж настає чорна смуга розчарування й цілковите фізичне виснаження, яке приводить до того, що Джоахім хоче покінчити життя самогубством. У суб'єктивному переживанні персонажа задоволення і страждання в певному розумінні є основними показниками добра і зла. К. Коррінт, описуючи в своїй творчості прояви різних форм фізичної любові, був поборником вільного характеру сексуальних оргій з участю усіх людей рас і народів.

У прозовому світі Ф. Юнга інтимні встосунки між героями відбуваються за тією ж схемою, правда з домішком авторових болісних спогадів свого нещасливого подружжя. Тому центральна постать майже усіх творів письменника ("Книжка ідіота" (1912), "Жертва" (1916), "Стрибок у потойбічний світ" (1918), "Софія, Христова дорога покори" (1915) прибирає образ й ім'я його колишньої дружини: це Маргарита, приваблива, невловима і загадкова жінка з темпераментом циганки, для якої не існуює жодних обов'язків і відповідальності. Автор описав пекло інтимних взаємовідносин між чоловіком і дружиною, де немає ніяких почуттів, задоволення, й особистого щастя. Чим є кохання? – задає собі питання оповідач. І приходить до висновку, що дві людські істоти деградують, страждають і в садистський спосіб воліють підпорядкувати собі один одного, щоб знищити індивідуальність партнера.

Ф. Юнг, К. Коррінт, Г. Бенн належали до тих екпресіоністів, для яких ідеали подружнього життя залишаються абстракцією, пустослів'ям, а любов має зміст лише до певних біологічних потреб людини, що обумовлені "взаємним" статевим задоволенням. Таке розчарування, фатальний песимізм пов'язані не тільки з безпосередніми особистими переживаннями митців, але й з певними соціально-суспільними і культурними чинниками, світоглядними цінностями, які також обумовлюються відповідною позицією екпресіонізму, що інколи характеризується, як "мистецтво відчаю". "Звідки ми повинні йти, нам ясно, а куди прийдемо – у нас менше впевненості"[10, с. 30], – говорив один із активних учасників колективної орієнтації цього напрямку К. Шмідт-Ротлуфф, який у 1905 році пропонував назвати групу "Мостом" – словом, що, на його думку, може позначати в певному контексті зв'язок одного берега з іншим. Наведені рядки митця є яскравим прикладом тої суперечливої ситуації, в якій опинився експресіонізм: що з однієї сторони розвінчав нетривкі моральні принципи, системи цінностей суспільства, а з іншої не бачив виходу із ситуації. І на цьому вибраному поприщі однією із основних почуттєвих категорій самовираження став бунт. Тому нерідко в творчості експресіоністів амориністика втілювалася в образ проститутки, яка гордо шпацерує по бульварах міста, кидаючи виклик штучній міщанській моралі. Зокрема Й.Р.Бехер і Ф. Верфель, мріючи про любов до ближнього й братерство між людьми у своїх творах, підносили дівчат легкої поведінки і повій до рангу героїнь, а в поезії Г. Тракля вони меланхолійно спливали то тихим смутком своєрідного кохання, то підпадали під бурхливий потік поетової уяви:

Багряним садом лине передзвін

У темряві каштанів видно ще

Блакитне велюрове плече

Чужинки. Запах резеди...

Чорніє ніч. І фен, лишивши вись,

Спадає в сни хлопчачі, наче крук.

До серця тягнеться тьма-тьмущих ру

Мерців. Сміється Соня, легко, як колись[3, с. 131].

Якщо експресіонізм – це мистецтво "Бунту", то справжнім "непрограмованим" митцем його стихійного динамізму став М. Хвильовий, що за власним темпераментом був митцем своєї епохи, митцем політичного утопізму, бунту і романтичних мрій. У революційних заворушеннях, соціально-суспільних перемінах письменника приваблював швидкий рух, стихія, які були справжнім вітрогоном його мрій, надій і сподівань. Енергійний, запальний і невгамовний М. Хвильовий в "Одвертому листі до В. Коряка" писав: "Хай живе дух неспокою!" З великою радістю прийняв я Ваші слова і зробив їх своїм девізом. З цим девізом я думаю пройти все своє життя, і ніяк не можу уявити себе без нього. Ніяк! Рішуче ніяк!.."[6, с. 696]. Ці слова перегукуються із деяким емоційним відрухом Г. Гаймом, що 15 вересня 1911 року записав у своєму щоденнику: "Мій Боже, з моїм марним запалом як я задихаюся в цьому банальному часі. Аби почуватися щасливим, потребую шалених поривань і змін. У своїх мріях я є завжди Данте або якимось революціонером на барикадах і правду говорять, важко мене уявити собі інакше, ніж з якобинською шапкою на голові. Тепер принаймні я певен, що вибухне війна"[7, с. 179-180].

Loading...

 
 

Цікаве