WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Проблеми української термінології - Реферат

Проблеми української термінології - Реферат

термінології. Зокрема Л. Полюга у матеріалі "Найновіша редакція українського правопису" зауважив, що завдання нової редакції "надати повнокровне життя тим елементам української мови, які в часи тоталітаризму з політичних міркувань були несправедливо і примусово відтиснені на другий план чи на периферію спілкування або і зовсім забороннені…" , і наголосив коротко на тих змінах, які передбачені в новій редакції [ 1, С. 22-23] . Однією з них є відновлення функцій літери "ґ" в сучасній українській мові. Тому публікація гостя із Сполучених Штатів Петра Грицака "Дальша історія букви "ґ" є цілком слушною і поглиблює наші знання про цю багатостраждальну літеру. Автор доводить, що існує вона в нашій мові близько 900 років і ще послужить їй, особливо у науковій сфері, у сфері технології та політичних і торговельних зносин між різними народами.
А. Орловський висловив тези на захист "желехівки", вважаючи, що "желехівка" сприяє орієнтації на Захід, бо має спорідненість з правописами західнослов'янських мов, зберігає в собі праслов'янський елемент, високу системність і позбавлена московських впливів.
Продовжують тему правопису публікації В. Моргунюка "Українська мова про повновартісність українських фонем І та И". Однак авторові явно бракує філологічних знань, бо навіть формулювання назви статті позбавлене логіки, а читати, що "и" утворює тверді склади, а "і" м'які явно антинауково. В українській мові є групи тверді і м'які ( а ще і мішані), які визначаються за кінцевим приголосним основи, і тому нерідко слова мішаної групи іменників також закінчуються на "і". Прикметники мають лише дві групи, які також визначаються за кінцевим приголосним основи. У називному відмінку множини усі прикметники мають однакові закінчення: червон-і, і син-і, гаряч-і.
Автор сам собі заперечує, пропонуючи у місцевому відмінку паралельну форму не безкрай-им, а безкрай -ім. Що ж до літери "і", яка є специфічною для української мови у зіставленні із російською, то ми її таким чином втратимо, і графічно наблизимося до російської літери [ 1, С. 42] .
Подає автор й інші пропозиції до останньої редакції правопису в інших публікаціях, пропонуючи творити іменники на позначення виконавців дії за допомогою суфікса -увач: завідувач, командувач, доплачувач. Але ж ці іменники віддієслівного походження, які вже мають суфікс -ува: завід-ува-ти, команд-ува-ти тощо. За допомогою якого ж суфікса творяться іменники ? [ 1, С. 47] .
"Про необхідність ліквідації свавілля в правописанні власних імен і призвищ українською і російською мовами" розмірковує А. Гожий з Полтавської гравіметричної обсерваторії. Питання це надзвичайно слушне, оскільки нерідко одна літера вибудовує китайський мур у юридичних справах перед позивачем чи спадкоємцем. Автор пропонує дотримуватися точної транслітерації у написанні українських імен та прізвищ по-російськи і навпаки: російських чи іншомовних по-українськи. Однак у назві публікації доцільніше б ужити слово написанні, замість правописанні, яке, поза всяким сумнівом, є російськомовною калькою від "правописание".
Питання іншомовних запозичень в сучасній українській термінології було в центрі уваги публікацій О. Кочерги та Н. Непийводи "Висловлювальні можливості української мови та втілення їх у термінотворенні". Автори проаналізували низку англо-українських та російсько-українських словників і дійшли висновку, що сучасні словники у своїй перекладній частині переважно калькують модель терміна мови-продуцента, і тому маємо неоковиті аналоги на зразок відредагувати, відбілити, замість зредагувати, вибілити. Пропонують повернути суфіксам втрачену спеціалізацію, зокрема використовувати прикметники з суф. -івн- у тих випадках, коли слід позначити активну здатність, замість форм на -альн -(ий), бо цей афікс має сему "призначений".
У публікації йде мова про запозичування іншомовних конструкцій, що сприяє поширенню російського канцеляриту у термінології, неточності перекладу з англомовних джерел (зокрема автори доводять, що за Оксфордським словником терміни офіційна мова і державна мова - синоніми), про негативну роль мови-посередника, якої переважно є російська, бо через неї ми нерідко отримуємо спотворені терміни типу хакер, замість гекер тощо.
Г. Вознюк та А. Загородній у доповіді "Проблема іншомовних запозичень в сучасній українській фінансово-економічній термінології" (на матеріалі третього видання "Фінансового словника") поставили вимогу очищення "замуленого джерела нашої термінології від різних механічно скопійованих чи скалькованих покручів", не заперечуючи при цьому природного процесу інтернаціоналізації української терміносистеми, постійний контакт з європейськими мовами [ 1,С. 98-99] .
В. Калашник та М. Черпак з Харкова у виступі "Еволюція впливу російської та англійської мов на розвиток української науково-технічної термінології в умовах глобалізації економіки й інтернаціоналізації науки" чітко окреслили ситуацію, яка сьогодні склалася в галузі науково-технічної термінології, зокрема: 1) наявність значного прошарку науково-технічної інтелігенції, яка одержала освіту російською мовою і донині продовжує нею послуговуватися; 2) відсутність ще деякої фахової літератури українською мовою; 3) наявність великої кількості фахівців, які вважають російську мову своєю рідною і не бажають переходити на українську та населення тощо. За таких обставин перевага надається саме запозиченим іншомовним термінам, які стають міжнародними, це такі, як: транзистор, лазар, радар, інтернет та ін. Деякі з них прийшли до нас знов-таки через російську, це: детектор, принтер, мультиплексор [ 1, С. 132].
Контактуючи з різними мовами, українська так чи інакше запозичує нові слова як загальновживані, так і спеціальні. Тому нерідко постає проблема точного перекладу і пошуку національного відповідника. Саме про проблеми перекладу іншомовних слів йдеться у публікаціях І. та Н. Кікеців "До питання про деякі труднощі при перекладі термінів і шляхи їх подолання", Н. Сапальової "Використання в українському перекладі науково-технічних термінів іншомовного походження". Зокрема в останній йдеться про безеквівалентну лексику, тобто таку, яка на сьогодні ще не має національних відповідників, та способи її передачі українською, серед яких автор називає транслітерацію, калькування, описовий переклад. У публікацій обстоюєтьсяч думка, що сучасні мови мають змішаний характер, тобто насичені запозиченнями, без яких не обійтись, бо вони полегшують спілкування фахівців. У побутовому мовленні, у художньому таких слів значно менше. "Кожне іншомовне слово, - стверджує автор, - можна перекласти на українську мову, і при цьому переклад не завжди може бути влучним і легко може замінити чужомовний еквівалент. Для цього потрібно, щоб широкі кола українства вподобали це слово і прийнялийого до вжитку. Але часто і тоді українське слово не може вигнати з ужитку чужомовне, а існуватиме поряд із ним. Позитивним є те, коли український неологізм стає влучнішим і поступово витісняє чужомовне слово із нашого вжитку".
Про окремі запозичення або про запозичення з конкретних мов повідомляють Л. Кисилюк "Словотвірний словник англійських та німецьких запозичень у сучасній українській мові", А. Медведів "Деякі
Loading...

 
 

Цікаве