WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Прогульки Івана Франка та Мандрівнича лексика Галичини - Реферат

Прогульки Івана Франка та Мандрівнича лексика Галичини - Реферат

Реферат на тему:

Прогульки Івана Франка та Мандрівнича лексика Галичини

Популярний в усьому світі туризм нарешті має змогу розвиватися і в сучасній Україні. Хочемо пізнати його джерела на нашій землі, зокрема – визначити роль Івана Франка у мандрівничому русі Галичини й з'ясувати способи творення лексики, що започатковувала українську спортову термінологію.

Завдання дослідження:

  • визначити роль туризму в започаткуванні спортивного руху Галичини;

  • з'ясувати роль І.Франка в розвитку мандрівництва;

  • з'ясувати способи творення мандрівничої лексики Галичини.

Ту роль, яку повинна відіграти фізична культура в оздоровленні та всебічному розвитку рідного народу, добре усвідомлював Іван Франко.

Великий Каменяр добре знав ідею і суть фізичного виховання молоді. До туристичних мандрівок і фізичних вправ він заохочував своїх дітей. Усі четверо дітей Івана Франка займалися різними видами спорту – грали в теніс і футбол, взимку ходили на лижах, бігали на ковзанах. Син Петро був організатором пластових гуртків, син Тарас був учителем тіловиховання. Сини також дописували в спортову пресу й видавали популярні посібники про різні види спорту, чим немало прислужилися до творення тогочасної спортової слівні [1].

Тогочасні публікації, зокрема в галицьких спортових часописах, містять великий фактичний матеріал про шляхи розвитку українського тіловиховання. Опрацьовуючи матеріали „Спортового альманаху", виданого у Львові 1933 року , ми натрапили на дані про розвиток мандрівництва в Галичині.

Відомий дослідник спорту Едвард Жарський історію українського фізичного виховання веде від „прогулькарства", а власне – від 1830 року, коли відбувалися "прогульки Головацького, Шашкевича, Вагилевича й інших по Поділлі, Підкарпатті а то й Карпатах..." Це, за свідченням історика, – перші спроби започаткувати мандрівництво в Галичині [2, с. 10].

Не міг стояти осторонь від "мандрівничого руху" й Іван Франко. На „50 літ пізнійше", 1880 року, він продовжує цю працю разом із Сіменовичами, Левицькими та студентами Львівського університету. "Від 1883 до 1889 року відбувають вони ряд прогульок по цілому краю, щоби нести освідомлення найширшим масам. Ми є свідками великих зусиль інтелігенції підняти на дусі народні маси й видобути з неї фізичні й духові можливости", - свідчить історик галицького тіловиховання Е.Жарський [2].

Важко не погодитися з автором, який ці прогульки зве „першим етапом" у розвитку українського фізичного виховання [2, с.11-12].

Тим і цікава для дослідників "Вандрівнича літопись" Івана Франка, яка описує мандри, що відбулися в роки, згадувані в досліджуваній статті. Досліджуючи цей „літопис", помічаємо, що автора перш за все цікавлять краса нашого краю, давні історичні пам'ятки і тяжке життя бойків та гуцулів упродовж усього маршруту цих мандрів [3].

Прогулька ця відбувалася 1884 року з 27 липня по 20 серпня включно. Маршрут подорожі починається зі сколівських Бескидів. Мандрівники йдуть історичним скельним масивом, знайомляться із давньоруською фортецею Тустань, проходять гірським хребтом, де був кордон, обсерваторія, не минають, мабуть, гори Петрус, Говерлу, озеро Несамовите, скелі й печери Довбуша... Іван Франко подає назви цих мальовничих місць: Дрогобич – Східниця – Урич – Корчин – Бубнище – Болехів – Калуш – Станіславів – Коломия – Делятин – Дора – Микуличин – Майдан – Чорногора – Жаб'є – Устеріки – Сокільська скала – Вижниця. При чому, в кожній місцевості комітет, що влаштовував мандрівку молоді, проводив музично-декламаторські вечірки, де не тільки пропагували пісні Вербицького, Вахнянина, Лаврівського, Лисенка, М. Шашкевича, їх "сполучали" також із народними іграми, забавами (сьогодні це звалося б , мабуть, рухливі ігри – М.М.).

З-поміж лексики цієї хроніки знаходимо й таку, що може стосуватися мандрівничого виряду (чи туристичного спорядження):

  • легкі і моцні черевики;

  • ходаки;

  • плащ;

  • віз;

  • підвода.

Є ще декілька слів, що стосуються маршруту і способу пересування:

  • мала вандрівка:

  • велика вандрівка;

  • спадиста стежка;

  • верховинський шлях;

  • гостинець (битий шлях);

  • йти гуськом;

  • по лівій руці;

  • зійти на гору.

Здебільшого обмеженим англомовним сприйняттям сучасникам важко збагнути слово параплі (з французької „від дощу"), що є, можливо, вмотивованішим від парасолі (з французької „від сонця"). Але українська мова, як ми переконалися тепер, тут надала перевагу (вибрала) милозвучнішому слову перед вмотивованим.

„Ми є свідками великих зусиль інтелігенції підняти на дусі народні маси й видобути з неї фізичні й духові можливости", - наголошує історик галицького тіловиховання Е.Жарський [3].

У популяризації всіх новітніх спортових течій неоціненне значення мали часописи, організовані "Соколом-Батьком", зокрема – "Вісті з Запорожа. Часопис руханкових, змагових, мандрівних і пожарних товариств". Гортаючи їх, зауважуємо, що основною причиною його турбот було те, що "наша суспільність так мало розуміє вагу руханки" [4]. Адже галицька громада не хотіла признавати ніяких вишколів і "наруги" над тілом. [Проте, так чи інакше, пишучи про тіловиховний рух, чи, зокрема, туризм, дописувачі подавали нові поняття або чужими словами, або відповідниками до них. Тому, наводячи уривки з цього часопису, письмівкою виділяємо лексеми, близькі до туризму чи спорту.]

Навіть др. С. Рудницький був переконаний, що "хибою сучасної туристики є спортово-ґімнастична сторона", а розумним признавав лише мандрівництво, яке він розумів лише як відпочинок та пізнавання природи. Як і посполиті галичани, він вважав, що "туристика не на се, щоб псувати нам серце і легки". З іронією він описує англійців і німців, що мандрують "навантажені рукзаком, патиком, цвяхованими чобітьми, шнурами, желїзом, лїхтаркою, фляшкою, кухнею та засуджує тих, хто "йде на кільометри, метри, секунди і високість та не доступність гір". Зате заохочує до приємного і простого мандрівництва, до якого "надаються в літі ноги і цигикало (колесо), човен, кінь, шатро, в зимі лещети. Очевидно, автор також надіявся, що тільки "краса спасе світ" і вистачає лише спостерігати гарні місця, які "є всюди: долини Дністра, Парашка і тд. і тд. Лише тим треба занятися і посвятити на се нові черевики, а не старі" [4].

У цьому ж часописі є допис сина Великого Каменяра Петра Франка - "Урич". Цей автор, крім звичайного мандрування, ставить собі за мету пізнати соціально-політичний аспект тогочасного життя, а саме – побут селян та української інтелігенції. Крім того, він ще більше вводить новотворів у туристичну, спортову лексику, сміливо добирає українські відповідники й до побутових лексем: "Перші два тисячники (кільометри) веде дорога все в гору...", "на столі стоїть сьпівопис (фоноґраф)..." почуваю по лаженю на Камінь перетренованє усіх мязів",. "...роблю дві тисячметрівки...", "сидячи в громовозі (трамваю)"[5].

Loading...

 
 

Цікаве