WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Адміністративно-правовий статус спеціальних (вільних) економічних зон - Курсова робота

Адміністративно-правовий статус спеціальних (вільних) економічних зон - Курсова робота

Головна проблема національної економіки, яка страждає від дефіцитів і раціонування ресурсів, -постачання. А тільки державне замовлення може гарантувати, що необхідні обсяги матеріалів і обладнання, а також капіталовкладень, контрактних послуг надходитимуть у зону.
Зона повинна бути вільною у розподілі цього замовлення на свій розгляд між внутрішнім ринком і експортом. Вона має володіти такою ж свободою у постачанні ресурсами додатково до виділених державою фондів і засобів. Накінець, встановлюються довгострокові ставки податкових і валютних відрахувань і розмір державного замовлення буде варіюватися для кожної конкретної зони і на стадії за-снування зон до них застосовуватиметься пільговий режим. Окрім того, обсяг і товарна номенклатура державного замовлення є предметом переговорів адміністрації зон і центральних економічних органів.
Сьогодні, коли зростає інтерес до проблем регіонального розвитку, зв'язки між зонами та регіонами, в яких вони розташовані, набувають суттєвого значення. Це логічно, якщо брати до уваги, що регіон, в основному, забезпечує постачання зон, а з іншого боку, він зацікавлений в отриманні правдивої оцінки і можливих відрахувань для його соціально-економічного розвитку. Питання можна було б вирішити шляхом резервації для регіону частини коштів, що йдуть на сплату податків і валютних відрахувань зони у бюджет, а також частини продукції, яка випускається зоною за державним замовленням, включаючи споживчі товари. Можливим є також надання взаємних преференцій при укладанні економічних угод між регіоном і зоною. Окрім того, представники регіону можуть увійти у склад органів управління зон.
Питання про статус зон треба також розглядати тоді, коли регіон, на території якого вони розташовані, переходить на самофінансування. З огляду на свою специфічність як елементів уніфікованої зовнішньоекономічної політики країни, вони краще вписуються у підпорядкованість національним органам управління. Тому платежі, котрі зони здійснюють у бюджет, мають враховуватися при визначенні порядку розрахунків із відповідним регіоном, що самофінансується. Другий метод - повне включення зон у систему господарства регіону, що самофінансується, - є менш прийнятним, оскільки це знижує розрив між зоною та національним ринком, знижує економічний ефект зон і перекладає вартість наданого зоні преференційного режиму на місцевий бюджет.
Іноді рекомендується делегування адміністрації зон функції управління місцевою системою державної торгівлі, транспортом, комунікаціями, державною системою охорони здоров'я, медичними закладами та культурно-оздоровчими установами на базі природних ресурсів. У такому разі багатьом із них буде наданий статус акціонерного товариства з можливою участю капіталу для національних та іноземних резидентів зони, а також припливом інвестицій з інших районів країни. При цьому, очевидно, краще залишити енергопостачання, транзитні перевезення, наукові дослідження у власності їх нинішніх власників, які могли б теж залучати іноземні інвестиції. Що стосується кооперативної та індивідуальної трудової діяльності, то вони добре поєднуються з господарським механізмом зон.
Преференційний режим для діяльності національних та іноземних підприємств у зонах, як очікується, стане основним елементом господарського механізму зон. Такі преференції надаються як обом типам підприємств, так і селективне. Проаналізувавши зарубіжний досвід, можна визначити такий перелік економічних преференцій.
Преференції, які поширюються як на іноземні, так і на національні підприємства, діючі в зоні, можуть включати звільнення експортно-імпортних операцій у межах зон від сплати мита і зборів, а також від використання нетарифних заходів регулювання зовнішніх економічних зв'язків; застосування понижених ставок податків і орендних платежів; забезпечення таких підприємств фінансовими та матеріальними ресурсами у межах державного замовлення; можливість гарантованого забезпечення робочою силою за спрощеною (контрактною) схемою її наймання та звільнення; наявність необхідної інфраструктури; самостійне визначення терміну амортизації основного виробничого капіталу; різноманітність форм власності й управління господарством; використання договірних цін при реалізації товару всередині зони і на експорт; право на участь в управлінні зоною.
Зі свого боку, спеціальними пільгами, що надаються іноземним інвесторам, можуть бути звільнення від податку на переказ капіталу за кордон; додаткові заходи захисту їхніх інвестицій (наприклад, право на конверсію частини прибутку в іноземну валюту за ринковим обмінним курсом через банки зон); спрощена процедура в'їзду та виїзду, оформлення проживання та прийому на роботу для їхнього персоналу; право виходу через зону на оптовий ринок країни; наявність державного замовлення; свобода вибору джерел фінансування операцій. Можливо, також вартувало б подумати про прийнятні шляхи створення у межах зон ринків нерухомого майна і цінних паперів, які, окрім усього іншого, могли б виступати як гарантії чи депозитиви при проведенні кредитних та інвестиційних операцій.
Водночас слід пам'ятати, що податкові пільги в умовах неконвертованості національної валюти мають подвійний ефект. Збільшуючи нетто-прибуток іноземних інвесторів, ці пільги одночасно викликають їхнє бажання заробляти насамперед вільноконвертовану валюту, щоб забезпечити переказ прибутку з країни, і спонукають іноземних інвесторів йти з національного ринку, хоч вони і можуть бути зацікавлені залишитися там.
Що ж до національних підприємств, то спеціальні пільги для них можуть включати самостійний вибір (у межах господарського розрахунку, самоокупності та фінансування) організаційних форм і напрямків діяльності, а також право здійснення бартерних операцій на власний розсуд.
Валюта, що перебуває в обігу, повинна бути національною валютою. Інші варіанти (паралельне використання національної та іноземної валют, спеціальна валюта зони і т.д.) можуть лише спричинити відрив зон від національного ринку і підірвати купівельну спроможність національної валюти. Окрім того, економічний потенціал зон зовсім недостатній для створення власної валюти.
Проте цілком можливим є і наявність в обігу у зонах й іноземних валют, окрім звичайних платежів за зовнішньоекономічними угодами, щовідповідає інтересам місцевих бюджетів. Наприклад, вільна валюта може використовуватися для оплати оренди, реєстраційних платежів і податків на користь адміністрації зон, а також при розрахунках з окремими комерційними та сервісними підприємствами.
2. Цілі і правові основи створення та функціонування спеціальних економічних зон.
Цілком очевидно, що в період загострення економічної кризи в Україні необхідно здійснити радикальні заходи, спрямовані на досягнення стабілізації національної економіки. Надалі ж слід активно стимулювати розвиток продуктивних сил країни шляхом залучення тих ринкових механізмів, які здатні посилити зовнішньоекономічні зв'язки і сприяти залученню великомасштабних інвестицій (як внутрішніх, так і зовніш-ніх).
Багато країн світу, і в тому числі - з розвинутою економікою, досить ефективно використовували нові форми інтеграції виробництва для одержання значних обсягів інвестицій. Досить велике поширення дістали територіальні формування у вигляді спеціальних (вільних) економічних зон (СЕЗ).
Як правило, у XX
Loading...

 
 

Цікаве