WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Адміністративно-правовий статус спеціальних (вільних) економічних зон - Курсова робота

Адміністративно-правовий статус спеціальних (вільних) економічних зон - Курсова робота

діяльність, зробити реальні кроки в оновленні та модернізації основного капіталу.
Отже, перед державним менеджментом постає нелегке завдання, як домогтися зміни господарських стратегій підприємств, об'єднань і фірм, щоб вони виробляли не будь-яку продукцію і не будь-якою ціною, а лише конче потрібну споживачеві та конкурентоспроможну на світовому ринку. З цією метою треба розробити в усіх підприємствах, об'єднаннях і фірмах стратегічні плани у формі цільових ринково-виробничих програм, орієнтованих на застосування внутрішніх економічних механізмів та інструментів, що стимулюватимуть ресурсе- та природозбереження.
Саме цьому спияє створення спеціальних економічних зон.
1. Поняття і класифікація спеціальних (вільних) економічних зон.
Класичні моделі, що використовуються за рубежем, задовольняють потреби цих країн лише частково. Вони концептуально потребують коригування та підпорядкування діяльності "зон" рішенню не стільки зовнішньоекономічних, скільки загальногосподарських завдань цих країн.
Зберігаючи у доцільних межах експортну орієнтацію, "вільні економічні зони" для країн із перехідною економікою водночас покликані:
o працювати на внутрішній ринок країни, сприяючи насиченню його передовою технологією та високоякісними товарами;
o служити для країни центрами освоєння та поширення зарубіжного управлінського досвіду, полігоном для перевірки нових форм господарювання;
o функціонуючи в економіці країни не анклавно, а як її невід'ємна складова, передбачати сприятливий режим не тільки для іноземних інвесторів, але й для національних підприємств.
Вільні економічні зони можуть розташовуватися не тільки в прикордонних, але й у глибинних районах країнах, досягаючи значних територіальних розмірів.
Зони стають господарськими, а не політичними утвореннями. їх конфігурація та межі визначаються економічною доцільністю, а територія залишається частиною суверенної території країни. У зоні діє національне законодавство, вилучення та корективи до нього можуть стосуватися тільки господарських і соціальних питань і фіксуються у постанові про створення зони.
Світова практика та місцеві потреби є факторами, які визначають відмінності підходів до створення зон із врахуванням місцевих особливостей і пріоритетів. З огляду на економічні завдання та специфічні риси, зони можуть мати як комплексний (багатогалузевий), так і спеціалізований характер. До першого типу належить проект зони Находки, де комбінуються функції переробки на високому технічному рівні сировинних ресурсів (лісоматеріалів, металевих руд, риби і морепродуктів і т.д.) і зовнішніх транспортних перевезень. Виходячи з цих передумов, проект зони Новгорода передбачає розвиток виробництва побутових електроприладів і поліграфічного обладнання у поєднанні з туристичним сектором.
Спеціалізовані зони можуть створюватися як митні зони (складування й обробка вантажів зовнішньої торгівлі), технополіси (для розробки та впровадження нових технологій, транзитні зони та ін.).
Водночас потрібно мати чітке уявлення про доцільність поєднання спеціалізації зон із різноманітними формами промислової та інвестиційної кооперації. На практиці вже чиняться спроби розглядати цілком самостійні проекти кооперації; мова може вестися навіть про один проект як елемент зони. Пропозиції також часто спрямовані на зосередження у зонах географічне розкиданих підприємств, які мають подібну галузеву спеціалізацію (тут йдеться про "відкриту галузь").
Як і в кожному новому процесі, тут допускаються нові підходи. Не викликає, однак, сумніву, що життєздатність і ефективність зон залежать, по-перше, від критичної маси розміщених у ній підприємств (що робить зони здоровим економічним утворенням) і, по-друге, від того, якою мірою ці підприємства можуть забезпечувати ринок один для одного (що дає змогу задіяти особливий економічний механізм зон). Такого ефекту не можна досягнути шляхом залучення у зони невеликої кількості не пов'язаних між собою підприємств. А підключення до зон підприємств, розташованих поза ними, зумовило б необхідність використання двох систем господарського розрахунку (зонної та місцевої), що тільки ускладнило б їхню діяльність. Тому перевага надається функціональній (яка включає окремі підприємства галузей економіки), а не географічній (зональній) формі таких секторів.
Очевидно, територія, яка вибирається для відкриття зон (що є особливо складним), повинна бути достатньо великою, мати базову структуру, людські ресурси, забезпечуватись місцевою енергією та будівельними матеріалами, а також мати вихід до місцевих і міжнародних комунікацій та активні зв'язки з економікою країни. Без таких компонентів створення зон або неможливе взагалі, або потребує великих стартових капіталовкладень.
З економічного погляду, відкриття зон створює три групи проблем - їх взаємозв'язки зі зовнішнім ринком, з національною економікою і характер внутрішнього регулювання діяльністю зон.
Проблеми першої групи не дуже складні і тут може застосовуватися міжнародний досвід. Територія зон залишається за межами митних кордонів країни і їх товарооборот зі зовнішнім світом звільняється від мита і нетарифних експортно-імпортних обмежень. Митний контроль товарів здійснюється лише для того, щоб виявляти деякі товари, експорт та імпорт яких заборонений або які мусять бути вказані у митній декларації. Він відбувається тільки з метою збору даних для зовнішньоторгової статистики країни про операції самих зон. Потрібно ввести також спрощений порядок видавання віз для в'їзду, виїзду, перебування та проживання іноземних ділових людей та іноземців.
Значно складніше вибрати форму зв'язків із національною економікою. Будучи елементом розвинутої ринкової економіки, вони не вписуються автоматично у наш перехідний механізм національного господарства, яке тільки починає еволюціонувати в бік ринкової моделі. З іншого боку, було б неправильним відкладати створення зон до того часу, коли ця еволюція буде завершена, оскільки країна потребує їх і як лабораторії для випробувань ринкових відносин. Саме тому певний зв'язок господарських механізмів перехідного періоду з важелями управління зон є необхідним.
Цей зв'язок треба розглядати у контексті функціонування зон усередині економіки країни як незалежних утворень, що самофінансуються та самоуправляються. При взаємовідносинах із державним бюджетом розміри сплати податків і валютних відрахувань встановлюються для всіх зон загалом на довгостроковій основі. До завершення всезагальної економічної реформи головним важелем орієнтації зон на внутрішній ринок залишається державне замовлення. Зона має власнийплатіжний баланс і діє на основі принципу валютної самофінансування. Очікувані результати їхньої економічної діяльності враховуються в планах соціально-економічного розвитку.
Зони у своїх взаємовідносинах із національною економікою застосовують режим, який становить собою комбінацію елементів державного підприємства та спільних підприємств, що відповідає їхній структурі. Зона дійсно має риси таких господарських одиниць. Окрім того, у сучасних умовах нема іншої альтернативи, як розміщувати державне замовлення у зонах. Причина цього полягає не тільки в тому, що завдання спрямування всього обсягу виробленої зонами продукції на зовнішній ринок не може бути вирішене на основі системи економічних контрактів.
Loading...

 
 

Цікаве