WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Адміністративно-правовий статус спеціальних (вільних) економічних зон - Курсова робота

Адміністративно-правовий статус спеціальних (вільних) економічних зон - Курсова робота

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
ФАКУЛЬТЕТ ЗАОЧНОГО НАВЧАННЯ
(госпрозрахункова форма навчання)
Курсова робота
З адміністративного права
На тему:
"Адміністративно-правовий статус спеціальних (вільних) економічних зон."
Студентки 2-К курсу, навчальної групи №13
Юшко Наталії Миколаївни
Залікова книжка № 98466-К
Домашня адреса: м. Київ - 074
вул. Сирецька 96/3, кв. 1
т. 468-87-41
Зміст.
Вступ. 3
1. Поняття і класифікація спеціальних (вільних) економічних зон. 6
2. Цілі і правові основи створення та функціонування спеціальних економічних зон. 11
3. Управління спеціальною (вільною) економічною зоною. 21
Заключення. 24
Література. 26
Вступ.
Перехід до ринкової соціально орієнтованої економіки, до господарських структур, які базуються на різних формах власності, не знімає, а навпаки, загострює проблему щодо ролі держави в макроекономічному регулюванні та контролі суспільного виробництва, нагромадження і споживання, ефективного використання ресурсів тощо. Будувати незалежну державу, створювати в ній ринкову економіку не можна без чіткої політики держави, її інститутів, без державного керівництва та відповідних законів, нарешті, без всебічного обгрунтування концепцій та економічних програм.
Як свідчить світова практика, зокрема найбільш розвинутої країни з ринковою економікою - США, ні механізм вільної конкуренції, ні вільне підприємництво, ні політика надприбутків монополій, концернів і фірм не спроможні ефективно вирішу-вати загальнонаціональні економічні та соціально-політичні проблеми. Тому лише держава, державний управлінський апарат, правові акти і бюджетні кошти можуть бути засобом та гарантом вирішення зазначених проблем. Метою державного регулювання макроекономічних процесів є усунення перешкод для економічного зростання, вільного переливу капіталів, подолання кризових явищ, стабілізація за допомогою різного роду важелів і економічних інструментів процесів розширеного відтворення й ефективного вирішення соціальних завдань.
Цілком зрозуміло, що економіка, яка протягом майже семи десятиліть функціонувала за плановими, адміністративними принципами, не може негайно і безболісно перейти до ринкових механізмів. Тим більше за умов, коли сьогодні практично зовсім відкидається все позитивне, що було характерним для зазначеної системи господарювання. Тут доцільно наголосити, що у "чистому вигляді" ринкова економіка в розвинутих країнах, по суті, відсутня, оскільки вони в післявоєнний період не стояли на місці, а просувалися вперед у напрямі удосконалення ринкових відносин, модернізації організаційно-управлінських структур, усунення антагоністичних суперечностей між власником і працівником, застосування планових та ефективних регулюючих важелів з боку держави у виробничо-економічній діяльності монополій, фірм, концернів тощо.
Водночас слід нагадати, що перехід до ринкової економіки - процес довготривалий. Принципово інша система господарювання та вирішення в ній складних соціально-економічних завдань потребують від держави, її органів, з одного боку, чітко визначеного економічного курсу та ефективної цілеспрямованої підтримки цих процесів, а з іншого - розумної, стимулюючої й виваженої цінової, кредитної та податкової політики, встановлення раціональних макроекономічних пропорцій. Саме держава в умовах формування ринкової економіки повинна вишукувати можливості і ресурси для подолання кризи та нарощування виробництва, підтримувати баланс інтересів, забезпечувати соціальний захист певних верств населення, сприяти роз-виткові науки та культури. Це - аксіоматичні принципи функціонування національних економік усіх, а не тільки розвинутих країн світу.
Особливо велике значення мають цілеспрямоване макроекономічне регулювання та контроль за дотриманням економічного законодавства з боку держави і державних управлінських структур, що діють на основі чинних законів і законодавчих актів, таких складних та важливих процесів, як структурна перебудова економіки, нагромадження і споживання, відтворення та модернізація основних виробничих фондів шляхом використання найновіших досягнень НТП, ефективне функціонування інвестиційного комплексу. Тут практика соціалістичного командного управління і планування - серцевини управління - мала найбільше недоліків, які, зрештою, й призвели до катастрофічних наслідків після розвалу СРСР.
Тривала соціально-економічна криза - це не лише криза адміністративно-планової системи господарювання, а й криза тих методів і форм, які вона використовувала в своїй практиці для планування та управління суспільним виробництвом, вирішення соціальних проблем.
Ефективність державного регулювання економічних процесів і діяльності самого державного апарату управління визначаються тим, наскільки швидко вживані ними заходи дають можливість подолати кризові явища та стабілізувати ситуацію в економіці. Це, в свою чергу, вимагає від державних управлінських структур, як мінімум, глибокого розуміння економічної стратегії тих чи інших підприємств, фірм, концернів тощо, урахування характеру відносин держави і приватного бізнесу, центральних і місцевих органів влади. А крім того - уміння точно і швидко встановлювати діагнози економічних захворювань. Поки що наш державний управлінський апарат неспро-можний на такі діагнози, а тому вони, як правило, недосконалі, несвоєчасні, а нерідко помилкові.
Негативні макроекономічні тенденції (такі, як падіння виробництва і продуктивності праці, зростання безробіття, зниження життєвого та платоспроможного рівня населення, інфляція тощо), безперечно, повинні усуватись ефективною цілеспрямованою державною політикою, раціональним регулюванням та контролем з боку уряду за ходом економічних перетворень і процесів. Воднораз великомасштабні структурні зрушення в народному господарстві, що великою мірою впливають на розвиток економіки, інтенсивні зміни в розміщенні продуктивних сил з метою переміщення ключових швидкозростаючих галузей з одних регіонів в інші також можливі тільки тоді, коли держава тут має конкретні науково обгрунтовані програми і пропонує ефективні економічні механізми їх реалізації.
За умов глибокої соціально-економічної кризи, паралічу валютно-фінансової системи країни приватні підприємства, комерційні структури не бажають відмовлятися від своїх високих прибутків, але й не спрямовують їх на нагромадження та розвиток виробництва. Державні підприємства при цьому замість жорсткої політики економії виробничих ресурсів і переходу на енерго- та ресурсозберігаючі технології підвищують ціни на свою продукцію, випускають застарілу продукцію, не враховують вимог ні внутрішнього, ні світового ринків. Падіння продуктивності праці за недостатнього зменшення виробничих витрат, особливо на енергоносії, дефіцитні ресурси, також призводить до повсюдного зростання собівартості продукції, а відтак - і зростання цін на неї.
Все це вимагає від держави ефективних дій за допомогою тих важелів таінструментів, які вона нині має в своєму розпорядженні. Найважливішим з них є дер-жавний бюджет. Проте останній тепер майже не використовується для усунення численних диспропорцій в економіці, встановлення оптимального співвідношення між нормами нагромадження та споживання для перехідного, а тим більше кризового пе-ріоду, щоб пожвавити інвестиційну й інноваційну
Loading...

 
 

Цікаве