WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Юридична відповідальність у сфері валютного регулювання - Курсова робота

Юридична відповідальність у сфері валютного регулювання - Курсова робота

за межами України для підприємства, створеного в іншій країні громадянином України, що постійно проживає на її території). Крім того, в першому та другому варіантах можливе звуження кола суб'єктів злочину - посадових осіб, а саме: обмеження кола суб'єктів лише посадовими особами підприємств, установ та організацій, для яких відкриваються валютні рахунки, а в третьому та четвертому варіантах, навпаки, розширення кола суб'єктів - посадових осіб за рахунок віднесення до них і посадових осіб інших підприємств, установ та організацій.
П'ятий варіант. Предметом злочину є: а) валютні рахунки підприємств, установ та організацій, що діють на території України, які відкриваються чи використовуються за межами України їх посадовими особами чи будь-якими іншими особами за дорученням посадових осіб цих підприємств, установ. Організацій; б) валютні рахунки осіб, що займаються підприємницькою діяльністю, незалежно від форм власності, які ними відкриваються чи використовуються за межами України; в) валютні рахунки будь-якої особи, яка є громадянином України, постійно проживає на Її території і відкриває чи використовує валютний рахунок за межами України.
Напрошується висновок, що правильним треба вважати, враховуючи, зокрема, послідовність визначення законодавцем ознак складу злочину, перший із запропонованих варіантів.
Виходячи, перш за все, з "духу" закону, практика схилилась до визнання більш правильним п'ятого із запропонованих нами можливих основних варіантів. Як додаткові аргументи на користь цього варіанту, на наш погляд, можна навести таке:
По-перше, законодавець стосовно суб'єкта відкриття чи використання за межами України валютних рахунків підприємств, установ, організацій говорить про їх посадових осіб, а також про інших осіб, які відкривають чи використовують валютні рахунки за дорученням таких посадових осіб.
По-друге, поняттям "інші особи" в такому контексті охоплюються будь-які особи, в тому числі і суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, і будь-які інші фізичні особи - громадяни України, що постійно проживають на території України, а тому така деталізація поняття "інші особи", в тому числі і шляхом повторного вживання слів "інша особа", є алогічною і непотрібною.
По-четверте, необхідно враховувати, що за Декретом "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" для відкриття за межами України валютних рахунків як юридичними, так і фізичними особами - ре-зидентами України, необхідне одержання індивідуальної ліцензії Національного банку України, за винятком випадків, коли за чинним валютним законодавством одержання такої ліцензії не вимагається.
По-п'яте, при вирішенні питання про те, хто може бути суб'єктом незаконного відкриття або використання валютних рахунків за межами України, необхідно також враховувати, що на час доповнення Кримінального кодексу ст. 801 посадовими, згідно з ч. 2 ст. 164 КК, визнавались особи, які постійно чи тимчасово займали на державних або громадських підприємствах, в установах чи в організаціях посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або які виконували такі обов'язки за спеціальним повноваженням. Зміни ж до ст. 164 КК згідно з якими посадовими були визнані особи не лише державних або громадських, а будь-яких підприємств, установ чи організацій, незалежно від форми власності, які займають на таких підприємствах, в установах чи організаціях постійно чи тимчасово посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціальним повноваженням, були внесені 28 січня 1994 р., тобто через рік після доповнення КК ст. 801. Очевидно, що законодавче визначення поняття посадової (на той час - службової) особи, яке давалось в ч. 2 ст. 164 КК на час доповнення кодексу ст. 801 враховувалось при формулюванні диспозиції цієї статті.
І нарешті, стає взагалі незрозумілим, чому законодавець спочатку визначає предмет злочину як валютні рахунки підприємств, установ та організацій, не конкретизуючи їх види, тобто визнає такими підприємства, установи і організації будь-якої форми власності, і відразу ж обмежує їх види лише державними та громадськими підприємствами, установами та організаціями. Звичайно, можна було б навести контраргумент, що в січні 1993 року приватизація ще не набула масового характеру, що більшість підприємств, установ, організацій знаходились у державній власності, і метою законодавця було попередження незаконного вивезення за межі України саме державного майна і коштів, а не коштів підприємницьких структур недержавної форми власності. Але такий контраргумент не є переконливим. Наведене, на нашпогляд, підтверджує, що ознаки складу злочину, передбаченого ст. 801 КК, в диспозиції статті визначені нечітко, можливе їх різне тлумачення.
Аналогічний висновок можна зробити і стосовно ряду інших статей Кримінального кодексу, зокрема, більшості статей, що передбачають відповідальність за порушення порядку здійснення підприємницької діяльності. Здається, що законодавець інколи приймає окремі закони лише з єдиною метою - їх прийняти, тобто метою їх прийняття є саме прийняття, при цьому начебто навмисне в законі так описуються ознаки окремих злочинів, щоб це давало можливість різного їх тлумачення в залежності від конкретних намірів органів, що ведуть боротьбу зі злочинністю, - притягувати чи не притягувати конкретну особу до кримінальної відповідальності. Проте цс свідчить зовсім про інше - недосконалість законотворчої діяльності, недостатню підготовку проектів нормативних актів без проведення їх правової експертизи і поспішність в їх прийнятті та про недостатній професійний рівень (рівень правових знань) фахівців, які готують проекти законів, про прийняття конкретних кримінально-правових (як і інших) норм без узгодження їх з іншими кримінально-правовими нормами чи з нормами інших галузей права тощо. А все це створює сприятливий грунт для різного роду зловживань при застосуванні окремих кримінально-правових норм, фактично зумовлює неможливість їх застосування.
?
II.2 Адміністративна відповідальність.
Автор вважає, що до адміністративної відповідальності за порушення валютного законодавства можна віднести також санкції, котрі НБУ встановив статтею 16 Декрету (53). Тому що стаття 16 Декрету, як і стаття 162 КпАП за порушення валютного законодавства передбачають відповідальність у вигляді фінансових санкцій. Для більш ефективного використання статті 16 Декрету на практиці, НБУ видав у 1993 році "Інструкцію про порядок використання ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року "Про систему валютного регулювання та валютного контролю"(54). Цією інструкцією НБУ встановлює такий порядок накладення стягнень, передбачених Декретом.
Здійснення комерційними банками та іншими кредитно-фінансовими установами операції з валютними цінностями без отримання генеральної ліцензії НБУ або при наявності індивідуальної ліцензії передбачає штраф в сумі (вартості) вказаних валютних цінностей, перерахованної в валюту України по обмінному курсу НБУ на день здійснення операції. Повторне здійснення таких операцій тягне за
Loading...

 
 

Цікаве