WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Потерпілий в кримінальному процесі - Курсова робота

Потерпілий в кримінальному процесі - Курсова робота

рішення і про відмову в порушенні кримінальної справи, і про направлення заяв і повідомлень за належністю. Тому В.С. Зеленецький пропонує іменувати цей процес "дослідчим кримінальним процесом" . Вважаю, що й ця назва не є досить влучною.
О.Р. Михайленко наголошує на тому, що провадження попереднього слідства з кримінальних справ відрізняється від розслідування злочинів, яке, на його думку, починається ще до винесення рішення про порушення кримінальної справи.
На мою думку найбільш правильною назвою цієї стадії кримінального процесу є "Перевірка і вирішення заяв і повідомлень, про злочини"3. Адже в стадії порушення кримінальної справи (як вона зараз називається) така справа порушується не завжди. На цій стадії кримінального процесу перевіряються заяви й повідомлення про злочин.
Ефективність розслідування злочинів прямо залежить від того, як швидко з моменту вчинення суспільне небезпечного діяння розпочато дізнання й попереднє слідство. Своєчасність порушення кримінальної справи дозволяє по-класти край злочинові, вона має вирішальне значення для повного і швидкого його розкриття і розслідування.
Провадження за заявами й повідомленнями обмежено часом. У ст. 97 КПК визначено строк, упродовж якого слід винести рішення за заявою чи повідомленням про злочин, - три дні. За цей час правоохоронний орган зобо-в'язаний прийняти повідомлення, проаналізувати дані, що в ньому містяться, і сформулювати певне процесуальне
рішення. Якщо даних, наведених у заяві, недостатньо для винесення обгрунтованого рішення, її перевірка здійснюється у строк, що не може перевищувати десяти днів.
Завершується провадження за заявами й повідомленнями про злочини винесенням одного з трьох процесуальних рішень: 1) порушенням кримінальної справи; 2) відмовою в порушенні кримінальної справи; 3) направленням заяви або повідомлення за належністю,
Кримінальна справа може бути порушена лише за наявності до того законних приводів і підстав, передбачених ст. 94 КПК. На практиці іноді плутають поняття "приводи" й "підстави", а це призводить до того, що в постанові Про порушення справи не завжди вказується, який конкретно привід має місце, а також що є підставою для порушення справи. Тому вважаю за необхідне нагадати, що приводи - це ті джерела, завдяки яким установлюються первинні дані (відомості) про злочин або його підготування. Вони перелічені у ч. 1 ст. 94 КПК. Найпоширенішим джерелом є заяви та листи громадян, а також повідомлення організацій, установ, підприємств, посадових осіб, представників влади, громадськості.
Важливе значення, на мою думку, має питання про момент визнання особи потерпілою в кримінальній справі. Як я вже згадував, потерпілий вважається учасником процесу з моменту винесення постанови про визнання особи потерпілою. Є поодинокі випадки, коли слідчий не вжив заходів щодо встановлення осіб, котрі змогли б захистити свої права як потерпілі.
Рішення про визнання особи потерпілою в більшості випадків постановляється безпосередньо перед пред'явленням обвинувачення або після нього.
Інснують і факти необгрунтованої відмови в порушенні справи за повідомленням потерпілих про вчинення щодо них чи їх майна, злочинів, порушення закону під час реєстрації заяв або повідомлень потерпілих про вчи нення злочинів. А несвоєчасне порушення кримінальної справи за заявою чи повідомленням потерпілої особи про вчинений злочин є грубим порушенням права потерпілого. Водночас чинне законодавство не містить конкретних норм, що регулювали б питання про відповідальність посадових осіб, із вини яких потерпілий не отримав надійного захисту своїх прав та інтересів з боку правоохоронних органів та суду.
На мою думку, рішення про визнання особи потерпілою слід виносити на ранньому етапі провадження в кримінальній справі. Це сприятиме реальному втіленню ідеї законодавця про активну участь потерпілого у кримінальному судочинстві.
Вважаю, що для визнання особи потерпілою достатньо мати докази, які свідчать лише про те, що діяння підпадає під ознаки злочину, передбаченого однією зі статей особливої частини Кримінального кодексу; злочин було вчинено або підготовлено; саме цим злочином справді заподіяно певну шкоду, вказану в законі; існує причинний зв'язок між даним злочином і моральною, фізичною або майновою шкодою, що настала.
Коли заподіяння шкоди є очевидним під час порушення Кримінальної справи (наприклад, у разі вчинення зґвалтування, крадіжки, розбійного нападу тощо), постанову про визнання особи потерпілою рекомендується приймати одночасно з постановою про порушення кримінальної справи. В інших випадках визнання потерпілим може мати місце і згодом, але зразу після встановлення факту заподіяння шкоди конкретній особі. Ця вимога набуває особливого значення з огляду на те, що громадянин, якому заподіяно шкоду, може користуватися наданими йому законом правами та виконувати покладені на нього законом обов'язки лише після того, як органом дізнання, слідчим чи прокурором прийнято відповідну постанову. Запізніле визнання потерпілим не може бути виправдане.
Відмова в порушенні кримінальної справи є однією з актуальних проблем кримінального судочинства. Правильне і своєчасно винесене рішення про порушення чи відмову в порушенні кримінальної справи свідчить про те, що орган дізнання і попереднього слідства (прокуратура, суд, суддя) вірно реагують на кожну заяву та повідомлення про вчинений злочин чи злочин, що готується.
У діяльності органів внутрішніх справ відмова в порушенні кримінальних справ набула надмірного поширення. Часто слідство підміняється довгими перевірками, внаслідок яких важливі докази втрачаються, а злочинці не лише переховуються, а й продовжують злочинну діяльність. Практика свідчить, що здебільшого не порушуються справи про крадіжки, пограбування, розбійні напади, а вони якраз і вимагають термінових слідчих дій. Це призводить до того, що розкриття цих злочинів найбільш низьке.
Практика показує, що найчастіше допускаються необгрунтовані відмови у порушенні кримінальних справ, порушення строків перевірки заяв і повідомлень про злочини. У порушенні кримінальної справи нерідко відмовляють із підстав, не передбачених законом. Характерною ознакою постанов про відмову в порушенні кримінальної справи по матеріалах про нерозкриті злочини є те, що мотивування цих постанов здебільшого грунтується на припущеннях, а не на конкретних фактичних даних. У таких постановах мають місце посилання на "малозначимість" вчиненого або ж на "недоцільність" порушення кримінальної справи, оскільки даний злочин вже не є "суспільне небезпечним" або ж особа, що його вчинила, перестала бути "суспільне небезпечною".
Невжиття передбачених законом заходіввідносно повідомлень і заяв про злочини або приховування останніх від обліку являють собою також порушення законності, які, на жаль, ще зустрічаються на практиці.
Відмова в порушенні кримінальної справи тягне за собою реалізацію певних рішень. Передусім це - повідомлення заінтересованих осіб, підприємств, установ, організацій, від яких надійшли повідомлення чи заява. На практиці вимога ст. 99 КІІК про повідомлення зацікавлених осіб про відмову в порушенні кримінальної справи нерідко не виконується . А це позбавляє їх можливості оскаржити рішення про відмову в порушенні кримінальної
Loading...

 
 

Цікаве