WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Потерпілий в кримінальному процесі - Курсова робота

Потерпілий в кримінальному процесі - Курсова робота


К У Р С О В А Р О Б О Т А
на тему:
"ПОТЕРПІЛИЙ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ"
ЗМІСТ
1. Вступ……………………………………………………………………………………
2. Права потерпілого у стадіях порушення кримінальної справи та попереднього розслідування;
2.1 Права потерпілого у стадії порушення кримінальної справи…………………...
2.2 Права потерпілого у стадії попереднього розслідування……………………….
2.3 Права потерпілого в судовому провадження кримінальних справ;
2.4 Права потерпілого у стадіях віддання обвинуваченого до суду та судового розгляду кримінальних справ судом першої інстанції…………………………
2.5 Права потерпілого під час розгляду кримінальних справ в апеляційному та касаційному порядку……………………………………………………………...
4. Висновок …...…………………………………………………………………………
Список літератури……………………………………………………………………
ВСТУП
Як повноправний член світового співтовариства Україна має послідовно запроваджувати в дію міжнародно-правові акти про права і свободи людини, а це вимагає приведення національного кримінально-процесуального законодавства у відповідність до загальновизнаних міжнародних норм.
Прийняття 16 липня 1990 р. Декларації про державний суверенітет України, 24 серпня 1991 р. Акта проголошення незалежності України, ратифікація нею міжнародних актів стосовно прав і свобод людини, визнання України ЗО січня 1992 р. повноправною державою - учасницею НБСЄ (Наради з безпеки і співробітництва в Європі), прийняття її 26 вересня 1995 р. до Ради Європи зумовили необхідність радикальних реформ у політичній, економічній, соціальній та правовій сферах.
Становлення української правової демократичної держави відбувається нерозривно з процесом оновлення юридичної бази захисту прав і свобод людини, використання нетрадиційних для старої системи права елементів. Нині Україна змінює своє законодавство, приводить його у відповідність до європейських норм.
Для вдосконалення правового статусу особи в законодавстві України особливе значення має Конституція України, прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р., норми якої є нормами прямої дії (ст. 8), а також такі міжнародно-правові документи, як Загальна декларація прав людини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р., розроблені на її основі та прийняті б грудня 1966 р. Міжнародний пакт про громадянські й політичні права, Міжнародний пакт про економічні, соціальні й культурні права (ратифіковані Україною 1973 р.), Європейська конвенція про захист прав та основних свобод людини (листопад 1950 р.), Декларація 00Н Основні принципи правосудця для жертв злочинів і зловживань владою"', прийнята Генеральною Асамблеєю 00Н в листопаді 1985 р. Чинні міжнародні договори, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України (ст. 9 Конституції України).
9 листопада 1995 р. Україна підписала Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 р., а майже через два роки, 17 липня 1997 р., відбулася її ратифікація, але з окремими застереженнями, що обумовлено Перехідними положеннями Конституції України. Вступаючи до Ради Європи, Україна усвідомлювала, що цим актом вона бере на себе зобов'язання не лише визнати, а й закріпити у своєму законодавстві та дотримуватися європейських стандартів прав людини, в тому числі у кримінальному судочинстві.
Конституція України гарантує громадянам України можливість захисту їхніх прав і свобод у міжнародних органах:
"Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна" (ст. 55). Європейська комісія та Європейський суд з прав людини мають надати можливість реалізації цієї гарантії. Тож, усі порушення Конвенції, що мають і матимуть місце після 17 липня 1997 р., фактично можуть розглядатися крізь призму підготовки звернення до Страсбурга (місцезнаходження Європейського суду).
З прийняттям Конституції Україна вступила в новий етап розбудови демократичної соціальної правової держави.
У Конституції України проголошується, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їхні гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (ст. 3). Для кримінально-процесуального законодавства це означає, що воно має бути зорієнтоване на забезпечення можливостей здійснення учасниками судочинства процесуальних прав і додержання законності (п. 1 ч. З ст. 129 Конституції) під час його відправлення. Права і свободи людини і громадянина захищаються судом (ст. 55).
Реалізація цих та інших конституційних положень у кримінальному процесі пов'язана з необхідністю не тільки вдосконалення діяльності органів попереднього розслідування, прокуратури, суду, адвокатури, а й розширення процесуальних прав учасників процесу, в тому числі й тих, які постраждали від злочинів, а також послідовного здійснення наявних прав.
2. ПРАВА ПОТЕРПІЛОГО У СТАДІЯХ ПОРУШЕННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ СПРАВИ ТА ПОПЕРЕДНЬОГО РОЗСЛІДУВАННЯ
2.1 Права потерпілого у стадії порушення кримінальної справи
У юридичній літературі існує думка, що потерпілий є повноправним учасником процесу і наділе-ний усіма необхідними правами. Така постановка питанняначебто знімає проблему подальшого розширення прав потерпілих у кримінальному судочинстві, але з цим погодитися не можна.
Кримінально-процесуальне законодавство досить чітко регулює питання про характер участі потерпілого у стадіях порушення кримінальної справи та попереднього розслідування. Порушення кримінальної справи є першою стадією кримінального процесу. В цій стадії закладається особливий комплекс відносин між органами дізнання, слідчим, прокурором, заявником та іншими особами. Вона криє по собі дії з прийняття й перевірки заяв (повідомлень) про вчинені злочини або злочини, що готуються, закріплення слідів злочину, винесення певних рішень і перевірки їх законності та обгрунтованості.
М.П. Кузнецов вважає, що кримінальний процес починається не з моменту порушення кримінальної справи, а з моменту надходження до органів, правомочних порушити кримінальну справу, повідомлень, даних про вчинення чи підготовку злочину, тобто з часу появи приводу до порушення кримінальної справи .
З такою думкою слід погодитись і вважати початковим моментом цієї стадії надходження до відповідного державного органу заяви чи повідомлення про злочин. Саме з цього часу починається реагування на злочин у формі кримінально-процесуальної діяльності. Тобто в ст. 94 КПК, що іменується "Приводи і підстави до порушення кримі вальної справи", насправді мова йде про приводи для по чатку кримінально-процесуальної діяльності.
Не можна не погодитися з думкоюВ.С. Зеленецького про те, що сама назва стадії "порушення кримінальної справи" не повністю відображає суть цієї стадії. Така назва с вузькою, однобічною, передає лише найменування одного можливого рішення, що може бути прийняте, а саме - про порушення кримінальної справи. На практиці ж можуть виноситися
Loading...

 
 

Цікаве