WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Бандитизм - Курсова робота

Бандитизм - Курсова робота


КУРСОВА РОБОТА
по предмету: "Кримінальне право"
на тему: "Бандитизм (ст. 257 Кримінального кодексу України)"
ЗМІСТ:
I. Історичний розвиток поняття "бандитизм" в кримінально правовому аспекті.
II. Визначення місця посягання бандитизму в системі Особливої частини Кримінального кодексу України.
III. Поняття бандитизму. Юридичний аналіз складу "бандитизм".
3.1. Об єкт бандитизму.
3.2. Об єктивна сторона бандитизму.
3.3. Суб єкт та суб єктивна сторона бандитизму.
IV. Відмежування бандитизму від суміжних злочинів.
V. Покарання при вчиненні бандитизму. Проблеми розслідування цієї категорії справ.
I. Історичний розвиток поняття "бандитизм" в кримінально-правовому аспекті .
В історії кримінального законодавства бандитизм розглядається як злочин державний, тобто як один з найбільш небезпечних злочинів (стаття 75 Кримінального кодексу РРФСР 1922 року та стаття 593 Кримінального кодексу РРФСР 1926 року). 23 серпня 1922 року Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет визнав за необхідне об'єднати всі каральні постанови в кримінальний кодекс. В інтересах установлення одноманітності кримінального законодавства всіх радянських республік засадовим стосовно кримінального кодексу УРСР став кримінальний кодекс Російської Федерації1. У зазначених статтях кримінального кодексу були визначені досить широкі ознаки бандитизму з виключенням з нього таких діянь, як зупинка потягів, пошкодження залізничних шляхів та інших засобів сполучення (стаття 593 Кримінального кодексу РРФСР 1926 року). Разом з тим законодавець залишив цей злочин у розділі "Державні злочини".
Після колективізації сільського господарства та придушення опору з боку селянства кримінальна відповідальність за бандитизм у судовій практиці стала застосовуватися досить рідко.
Проте у воєнні та повоєнні роки широке застосування статті про бандитизм знову знайшло місце в правоохоронній практиці. Про це свідчить хоча б той факт, що в системі Народного комісаріату внутрішніх справ (НКВС), а потім і в системі Міністерства державної безпеки (МДБ) СРСР було створене головне управління по боротьбі з бандитизмом (ГУББ). Найбільш широко стаття про бандитизм застосовувалася у боротьбі з озброєними формуваннями в Західній Україні та Прибалтиці, а також у місцях позбавлення волі. Досить характерним з цієї точки зору є Указ Президії Верховної Ради СРСР від 13 січня 1953 року "Про заходи щодо посилення боротьби з особливо злісними проявами бандитизму серед ув'язнених у виправно-трудових таборах". Це поняття в Указі не розкривалося, але широко застосовувалося при придушенні масових заворушень серед ув'язнених.
Після знищення озброєних формувань у Західній Україні та Прибалтиці застосування статті 593 Кримінального кодексу РРФСР різко скоротилося.
II. Визначення місця посягання бандитизму в системі Особливої частини Кримінального кодексу України.
Аналізуючи сказане вище, можна дійти висновку, що не випадково в історико-правовій літературі, в науці та судовій практиці бандитизм тлумачився переважно як злочин антидержавний, що має певне політичне забарвлення. Очевидно, зазначена оцінка бандитизму та практика боротьби з ним, виразно репресивний характер її спрямованості не могли не вплинути психологічно на застосування цієї статті в останні роки, коли здійснювалася правова та політична переоцінка поняття та складу державних злочинів. Кілька десятиріч вона викликає у багатьох юристів негативну реакцію аж до повного її нерозуміння або досить обережного застосування. Ця причина продовжує справляти вплив на практику застосування статті 257 Кримінального кодексу України навіть сьогодні, коли в динаміці та структурі злочинності відбулися серйозні негативні зміни. Особливо це стосується корисливо-насильницьких злочинів, вчинюваних озброєними та достатньо організованими групами.
Нарешті, на практику застосування статті 257 Кримінального кодексу України значно впливають і юридичні причини, які належать до поняття та ознак бандитизму з позицій сучасного кримінального права. Саме вони знач-ною мірою зумовлюють серйозні проблеми кваліфікації діянь за ознаками статті 257 Кримінального кодексу України.
Загальне зростання рівня злочинності в Україні супроводжується зростанням рівня групової злочинності. Поряд з традиційними формами групової злочинності виокремлюються злочини, вчинені організованими злочинними групами. За даними Міністерства внутрішніх справ України, 1993 року такими групами було вчинено 2619 злочинів (що на 23 відсотки більше, ніж 1992 року), що становить 4,0 відсотка загальної кількості злочинів, вчинених групою осіб . За період 1995 - 1996 роки в Україні ліквідовано 40 злочинних угруповань, близько 240 знаходяться в оперативній розробці.
Різке підвищення рівня групової злочинності призвело (що цілком логічно) до значного зростання бандитизму як форми злочинної організації.
Розраховуючи на раптовість, застрашливу силу зброї, сучасні гангстери діють відкрито і жорстоко. Майже звичайними стали випадки зіткнення між злочинними угрупованнями з приводу розподілу сфер впливу.
Відомо, що в засобах масової інформації набули поширення нарікання на відсутність правової бази для ефективної боротьби з організованою злочинністю. Звичайно, не можна не погодитися з тим, що в даному напрямі доведеться чимало попрацювати, але й сьогодні правоохоронні органи мають для цього дуже гострий і - при правильному застосуванні - ефективний правовий інструмент.
Йдеться про чинну ст. 257 КК України диспозиція якої передбачає відповідальність за організацію озброєній банді з метою нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб, а так само участь у такій банді або у вчинюваному нею нападі. Дану норму можна й необхідно вже сьогодні, в її існуючій редакції, ефективно використовувати у боротьбі з озброєними злочинними угрупованнями.
Проте, як свідчать дані судової статистики, правоохоронні органи не досить ефективно застосовують цю норму закону. За 11 років, що пройшли з початку корінних перетворень в економічній системі нашої країни, за бандитизм було засуджено: у 1984 р. - 7 осіб, у 1985 - 5, у 1986 - 7, у 1987 та 1988 - жодної, у 1989 - 5, у 1990 - жодної, у 1991 - 12, у 1992, 1993 - знов-таки жодної, у 1994-- 11, а разом - 47 осіб, що явно не відповідає рівню бандитизму в країні .
Стан злочинності, особлива суспільна небезпечність бандитизму, незначна кількість справ про цей злочин, що надійшли до суду, а також відсутність роз'яснень щодо застосування ст.257 КК (на той час ст.69 КК України) зумовили прийняття Пленумом Верховного Суду України постанови від 7 липня 1995 р. № 9 "Про судову практику в справах про бандитизм".
У постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 7 липня 1995 року "Про судову практику в справах про бандитизм" указано на особливу небезпечність бандитизму, який за умов зростання злочинності являє собою серйозну загрозу для особистої безпеки громадян, їхнього майна, нормальногофункціонування державних, громадських та приватних підприємств, установ та організацій .
З цією метою були вивчені не тільки розглянуті за останні роки справи про бандитизм, а й значна кількість справ про суміжні злочини - розбій та вимагання, вчинені групою осіб і поєднані з насильством. При цьому встановлено факти, коли дії осіб,
Loading...

 
 

Цікаве