WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Речове право - Реферат

Речове право - Реферат

право володіти, користуватися і розпоряджатися річчю згідно зі своїми інтересами.
2. Спільна власність.
Відносини спільної власності підпорядковуються певним правилам.
Оскільки річ у цілому і в усіх своїх частках належить всім власникам разом, то звідси випливає вимога - розпорядження, володіння і користування річчю може здійснюватися тільки за згодою всіх співвласників. При цьому не має значення, кому і яка частка права належить. Усі співвласники рівні в своєму праві здійснювати право власності.
Кожний із співвласників має право вимагати розділу спільної власності в будь-який час. Інші співвласники не можуть йому в цьому відмовити, якщо тільки негайний розділ не зашкодить самій речі.
3. Набуття і втрата права приватної власності.
Право власності на певну річ може виникнути у конкретної особи по-різному: особа зробила річ самостійно, придбала шляхом купівлі-продажу, освоїла землю, яка до цього часу ніким не оброблялася і нікому не належала.
Факти, з настанням яких виникає право власності у конкретної особи, дістали назву способи набуття права власності, а юридичні факти, які є правовою основою виникнення права власності, - титули набуття.
Римське право з найдавніших часів всі способи набуття права власності поділяло на первісні й похідні.
Первісні способи набуття права власності полягають у тому, що право власності виникає вперше.
Похідні способи набуття права власності ґрунтуються на праві попереднього власника, виводяться з його права - звідси й назва.
До первісних способів набуття права власності належать:
1) Occupatio rei nullius(захоплення нічийних земель) - власником визнавався той, хто першим почав обробляти цю землю.
2) Thesaurus(скарб) - скарб також вважався нічиїм, оскільки не був відомий його власник, і переходив у власність того, хто його знаходив. Однак, якщо скарб було знайдено на землі іншого володільця, то половина належала власнику земельного наділу, а половина - тому, хто знайшов. Якщо скарб було знайдено з допомогою чаклунства, то він переходив у прибуток держави.
3) Specificatio(переробка речей) - якщо нову річ можна знову перетворити в матеріал, з якого її зроблено, то власником буде власник матеріалу, якщо ж ні - право власності на неї належатиме її творцеві - майстру.
4) Usucapio(набуття права власності за давністю володіння) - три роки для рухомого майна і десять - для нерухомого. Для набуття права власності за давністю мали бути додержані такі умови: а)наявність правової основи володіння; б)добросовісність володільця, котрий не знав про відсутність у нього права; в)безперервність володіння протягом встановленого строку; г)сплив встановленого строку.
5) Accessio(приєднання речей) - при цьому власність на приєднану річ переходила до власника основної речі, який зобов'язаний був відшкодувати власнику приєднаної речі її подвійну вартість.
6) Змішування речей - це таке їх з'єднання, за якого неможливо встановити, яка з речей поглинула іншу.
Основними способами похідного набуття були:
1)договір між відчужувачем і набувачем речі;
2)перехід майна у спадщину.
Правовим формами похідного набуття права власності були:
1) Mancipatio(манципація) - символічний акт, за яким у присутності п'яти свідків і вагаря проходила фактична передача речі відчужувачем набувачеві.
2) In jure cession(поступка правом) - набувач вимагав річ, яку набув, стверджуючи, що вона належить йому.
3) Traditio(проста передача) - передача фактичного володіння річчю відчужувачем набувачеві.
Припинялось право власності за різними підставами: загибеллю речі, дерелікцією(відмовою власника від речі), відчуженням речі, вилученням речей з обігу, втратою права власності проти волі власника тощо.
4. Захист права власності.
Захист права власності має різноманітні способи, методи, форми. Розглянемо лише речево-правові засоби цього захисту, які римське право розробило досить ґрунтовно. Це три спеціальних позови: віндикаційний, негаторний і прогібіторний. Пізніше преторська практика додала до них ще один - action in rem Publiciana.
1) Віндикація - витребування своєї речі власником, що не володіє, від не власника, що не володіє.
2) Негаторний позов - позов про заперечення. Він застосовувався для усунення перешкод, що заважали власнику здійснювати правоможність користування річчю.
3) Прогібіторний позов - був подібний до негаторного позову, однак відрізнявся від нього тим, що міг бути пред'явлений, якщо порушення права власності ще не відбулося, але відбудеться в майбутньому.
4) Actio in rem Publiciana - за змістом був практично подібний до індикаційного, але стосувався конкретних юридичних казусів.
3. Права на чужі речі.
1. Виникнення, поняття і види прав на чужі речі.
Римське приватне право знало три види прав на чужі речі: а)сервітути; б)емфітевзис і суперфіцій; в)заставне право. Найдавнішим правом на чужі речі є сервітути. Емфітевзис і суперфіцій, а також заставне право - це породження пізніших часів.
Права на чужі речі за римським приватним правом з певними застереженнями можна поділити на дві групи:
1) Права користування чужими речами. Це сервітути, які могли бути персональними або преюдиціальними, а також емфітевзис і суперфіцій, що являли собою обмежені речові права на землю.
2) Права розпорядження чужими речами, до яких належала іпотека, сутність якої в тому, що кредитор мав право реалізації заставленого майна для задоволення своїх майнових інтересів у разі неповернення боргу.
2. Сервітути: поняття та види.
Сервітутом називали абсолютне за характером захисту право користування чужою річчю.
Найдавнішими є сільські предіальні сервітути. Першими з'явилися такі життєво важливі для сільського господарства сервітути, як:
1. право проходу через чужу ділянку;
2. право проходу і прогону худоби через чужу ділянку;
3. право проходу, прогону худоби і проїзду возом;
4. право провести воду з ділянки сусіда на свою землю.
Дещо пізніше, зі зростанням міста Риму, з'явилися міські предіальні сервітути, першим з яких певно був servitus cloacae mittendae - право провести через чужу дільницю нечистоти зі свого двору в більшу міську клоаку.
Ситуація дещо змінилася після появи у II ст. до н.е. персональних сервітутів, тобто таких, що пов'язані не з певною річчю, а належать певній особі.
Загалом, у період принципату сервітут трактується як речове право користування чужою річчю в одному або кількох відношеннях.
Засобами встановлення сервітутних прав були:
- mancipatio - для сільських предіальних сервітутів;
- in jure cession - для всіх сервітутів;
- deduction - обумовлювання сервітуту на річ, що відчужується, на користь відчужувача при манципації або цесії;
- legata - (легат, заповідальнийвідказ);
- usucapio - (придбання сервітуту за давниною).
Припинялися сервітути внаслідок:
- загибелі однієї з речей, між якими існував "сервітутний зв'язок";
- смерті або capitis deminutio сервітуарія при персональних сервітутах;
- поєднання в руках однієї особи права власності й сервітуту;
- відмови сервітуарія від сервітутного права на користь власника "обслуговуючої" речі;
- некористування сервітутом протягом 1 року для рухомості або 2 роки для нерухомості.
Захист здійснювався за допомогою actio confessoria: сервітуарій міг вимагати від будь-якої особи не перешкоджати йому здійснювати сервітутні права. Протилежним йому був actio negatoria, за допомогою якого власник міг доводити, що річ вільна від сервітутів.
3. Емфітевзис і суперфіцій.
Emphyteusis, jus in agro vectigali (емфітевзис). Формування цього інституту в римському праві було зумовлено прагненням перетворити необроблені великі наділи землі в продуктивні сільськогосподарські угіддя. Отож, емфітевзис - довгострокове, відчужуване й успадковувань право користування чужою землею сільськогосподарського призначення.
Superficies. За загальним правилом все пов'язане з землею належало власникові землі. Так поступово сформувався суперфіцій - довгострокове, відчужуване й успадковуване право користування чужою землею для забудови.
4. Право застави.
Формування заставного права було зумовлено саме прагненням гарантувати виконання зобов'язань боржником.
Отже, застава - це засіб забезпечення виконання зобов'язання, який встановлює речове право заставодержателя на предмет застави.
Loading...

 
 

Цікаве