WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Цивільне право в Україні за радянських часів. Цивільний кодекс УРСР 1963 р. - Реферат

Цивільне право в Україні за радянських часів. Цивільний кодекс УРСР 1963 р. - Реферат

правовідносин. Так, ст.5 ЦК 1963 р. жорсткіше визначала наслідки зловживання правом, передбачаючи, що цивільні права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони "здійснюються в суперечності з призначенням цих прав у соціалістичному суспільстві в період будівництва комунізму". При цьому від фізичних осіб і організацій вимагалося не лише дотримання законів, а й повага до "правил соціалістичного співжиття і моральних принципів суспільства, що будує комунізм".
Істотною новелою у сфері захисту цивільних прав була ст.7, що передбачала можливість цивільно-правового захисту честі й гідності фізичних осіб та організацій.
Суб'єктами цивільних правовідносин Кодекс визнає фізичних осіб і організації (юридичні особи). Держава спеціально не згадується як суб'єкт цивільно-правових відносин, але такий її статус випливає зі змісту окремих норм (наприклад, про право власності, про спадкування тощо).
ЦК 1963 р. повніше й точніше, ніж попередній Кодекс, визначив поняття юридичної особи. Водночас у ньому залишилося досить багато незрозумілого. Зокрема не визначене співвідношення понять "організація", "підприємство", "установа", якими оперує законодавець. Немає також визначення цих категорій.
Кодекс не містить норм, спеціально присвячених визначенню об'єктів права. Вони частково містяться в окремих главах розділу "Право власності". Проте в "Загальних положеннях" значна увага приділена угодам (правочинам). Детальніше регламентована форма правочинів, а також підстави й наслідки визнання угод недійсними
Крім того, розділ І доповнений положеннями про представництво і довіреність.
Розділ "Право власності" характерний для "законодавства країни, що побудувала соціалізм і перейшла до поступового будівництва комуністичного суспільства".
По-перше, право власності закріплене як єдине офіційно визнане речове право. Хоча в юридичній літературі була висловлена точка зору (А.В. Венедиктов) про те, що до речових прав належить також право оперативного управління, помітного поширення вона не набула. Можливо, тому, що співвідношення власності і "оперативного управління" має швидше адміністративний, ніж цивільно-правовий характер.
По-друге, у зв'язку з ліквідацією приватної власності, зміною економічного ладу, прийняттям нової Конституції СРСР змінилася класифікація форм власності. ЦК виходив із існування соціалістичної власності і особистої власності фізичних осіб на майно, призначене для задоволення їх матеріальних І культурних потреб (ст.ст.87, 88).
Детальніше, ніж раніше, врегульовані питання, пов'язані зі здійсненням права спільної власності. Передбачено, що спільна власність може бути частковою (із заздалегідь визначеними частками) і сумісною (без попереднього визначення часток, котрі, однак, припускаються однаковими).
Спеціальна глава 12 присвячена регулюванню виникнення і припинення права власності, моменту його виникнення, розподілу ризику випадкової загибелі тощо.
Для захисту права власності передбачено насамперед віндика-ційний позов. Привілеї держави з віндикації її майна доповнені аналогічними привілеями для колгоспів, інших кооперативних і громадських організацій (ст.146).
Норми зобов'язального права складають більшу частину змісту цивільних кодексів колишніх союзних республік, в тому числі ЦК 1963 р., де зобов'язанням із 572 статей присвячена 321.
Розділ "Зобов'язальне право" складається з двох частин. У першій з них регулюються загальні положення про зобов'язання - дано їх визначення, зазначені (у не дуже вдалій - відсилочній нормі (на ст.4) - ст. 151 ЦК) підстави виникнення, вимоги до виконання зобов'язань тощо.
Загалом положення зобов'язального права досить традиційні. Найбільш істотними є новели щодо засобів забезпечення виконання зобов'язань (виділених і об'єднаних в окрему главу), а також визначення умов відповідальності за порушення зобов'язань.
Якщо вести мову про загальні тенденції, то потрібно вказати на особливу увагу законодавця до такого засобу забезпечення виконання зобов'язань, як штраф (неустойка). Нині цей засіб може бути не тільки договірним, а й випливати безпосередньо із закону (причому сфера застосування штрафу (неустойки) неухильно розширилась). Регулювання застави, навпаки, не дуже детальне. Зокрема не згадуються деякі її види, що існували раніше (застава права забудови, застава права вимоги тощо), не йдеться про перезаставу тощо. З'явився також новий засіб забезпечення виконання зобов'язань - гарантія, що є, власне, порукою, але у відносинах між соціалістичними організаціями (ст.196).
На відміну від ЦК УСРР 1922 р., де вина не фігурувала як умова відповідальності за порушення зобов'язань, ст.209 ЦК 1963 р встановила: особа, яка не виконала зобов'язання або виконала його неналежним чином, несе майнову відповідальність лише за наявності вини (умислу або необережності), крім випадків, передбачених законом чи договором.
Таким чином, закріплений принцип відповідальності "за вину з винятками".
Окремим видам зобов'язань присвячена друга частина розділу III З багатьох можливих варіантів побудови системи зобов'язань законодавець обрав структуру, що нагадує Цивільний кодекс Франті1804 р.:
1) договірні зобов'язання (купівля-продаж, дарування, постачання, контрактація, майновий найм, найм жилого приміщення, безоплатне користування майном, підряд, підряд на капітальне будівництво, перевезення, державне страхування, позика, розрахункові і кредитні відносини, доручення, комісія, зберігання, довічне утримання, сумісна діяльність);
2) начебто договірні зобов'язання, тобто зобов'язання, що виникають з односторонніх дій (оголошення конкурсу);
3) зобов'язання з правопорушень (внаслідок заподіяння шкоди);
4) зобов'язання з начебто правопорушень (внаслідок придбання або зберігання майна без достатніх підстав.
Розділ IV -- "Авторське право", як і два наступних - "Право на відкриття" і "Право на винахід, корисну модель, промисловий зразок, знак для товарів І послуг, раціоналізаторську пропозицію", є новелами ЦК. У ЦК УСРР 1922 р. зазначені види відносин взагалі не згадувалися. Вони належали до сфери правового регулювання спеціального законодавства - Закону УРСР від 6 лютого 1929 р. "Про авторське право", створеного на базі "Основ авторського права" - Закону СРСР від 11 травня 1928 р. Таке рішення було не дуже вдалим. І при другій кодифікації цивільного законодавства становище виправили. При цьому принципові положення зазначених актів значною мірою перенесені у ЦК 1963 р. Це стосується визначення авторського права, його суб'єктів, обсягу їх прав, змісту ав-торських договорів тощо.
Внаслідок неодноразових змін і доповнень (особливо після приєднання СРСР у 1973 р. до Всесвітньої конвенції про авторське право 1952 р.) багато положень цього розділу стали істотно відрізнятися від початкової редакції, а в процесі подальшого оновлення законодавства втратили силу.
Останнє стосується і права на відкриття та винахідницького права.
Серед новел спадкового права (розділ VII) варто згадати: встановлення черг спадкування за законом з рівністю часток спадкоємців однієї черги (ст.ст.529, 530); визначення порядку спадкування непрацездатними утриманцями, усиновленими і усиновителями (ст.ст.531, 532); розширення права розпоряджання майном шляхом заповіту з обмеженням його лише правом на обов'язкову частку (ст.535). Передбачено, що заповіт має бути посвідчений нотаріально, однак при цьому значно розширене коло випадків, коли прості письмові заповіти можуть бути прирівняні до нотаріально пос-відчених (ст.542). Серед заповідальних розпоряджень названі заповідальний відказ (легат) - ст.538, підпризначення спадкоємця (спадкова субституція) - ст.536, покладення на спадкоємця виконання дій для загальнокорисної мети -- ст.540, покладення на спадкоємця обов'язку надання іншій особі права довічного користування будинком - ст.539.
Loading...

 
 

Цікаве