WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Акти цивільного стану. Фізична особа як підприємець - Реферат

Акти цивільного стану. Фізична особа як підприємець - Реферат

умовою для здійснення підприємницької діяльності є державна реєстрація фізичної особи як підприємця, яка проводиться органами юстиції.
Підставою відмови у реєстрації може бути недієздатність особи, висловлений намір займатися забороненою законом діяльністю тощо. Відмова у державній реєстрації, а також зволікання з реєстрацією можуть бути оскаржені до суду.
Фізична особа, яка займається підприємницькою діяльністю, втрачає це право з моменту припинення дії державної реєстрації, її анулювання тощо.
Якщо фізична особа почала підприємницьку діяльність без державної реєстрації, уклавши відповідні договори, ця особа не має права оспорювати їх на тій підставі, що вона не єпідприємцем (ч З ст.50 ЦК). Суд при вирішенні спору може застосувати до цих договорів правила про зобов'язання, пов'язані з підприємницькою діяльністю.
Як встановлює ст.51 ЦК, до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, які регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не передбачено законом або не випливає із суті відносин.
Звідси випливає ряд висновків.
По-перше, правосуб'єктність індивідуального підприємця практично прирівнюється до правосуб'єктності юридичних осіб - комерційних організацій.
По-друге, до підприємницької діяльності фізичної особи застосовуються норми загального цивільного (ЦК) та спеціального (ГК) законодавства. Однак положення останнього не можуть застосовуватися до тих випадків підприємницької діяльності, які достатньо повно і конкретно врегульовані ЦК. Наприклад, правила купівлі-продажу та інших договорів досить повно викладені у гл.54 ЦК, а тому відповідні зобов'язання підприємців можуть регулюватися ГК у тій частині, що не врегульована нормами ЦК.
По-третє, нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, не застосовуються у випадках, коли це випливає із самої суті відносин. Наприклад, не застосовуються норми про цивільну дієздатність юридичної особи (ст.92), філії та представництва (ст.95 ЦК) тощо.
Цивільно-правова відповідальність фізичної особи-підприємця у ст.52 ЦК розглядається як покладення на таку особу обов'язку відповідати за зобов'язаннями, пов'язаними з її діяльністю. При цьому ст.52 визначає обсяг такої відповідальності, вказуючи, що фізична особа-підприємець відповідає у цих випадках усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення, але не визначає її підстави, умови тощо. Тому при з'ясуванні підстав та умов відповідальності фізичної особи-підприємця слід звертатися до норм гл.51 ЦК.
Для визначення обсягу відшкодування існує два критерії: а) вартість усього майна підприємця; б) вартість майна підприємця, на яке згідно Із законом не може бути звернено стягнення.
У першу чергу, стягнення за виконавчими документами звертається на кошти боржника у вітчизняній та іноземній валюті та на інші цінності, у тому числі ті, що знаходяться у банках та Інших кредитних установах. Кошти, виявлені у боржника, вилучаються судовими виконавцями, на кошти й інші цінності, які знаходяться на рахунках чи на зберіганні в банківських установах та Інших кредитних організаціях, накладається арешт. За відсутності у боржника коштів, достатніх для задоволення вимог кредиторів, стягнення звертається на інше майно, що належить боржнику, за винятком майна, на яке відповідно до закону не може бути звернене стягнення. Боржник вправі вказати ті види майна чи предмети, на які варто звернути стягнення в першу чергу.
У разі коли боржник має майно, що належить йому на праві спільної власності, стягнення звертається на його частку, визначену відповідно до закону. Це може бути частка у спільній сумісній власності подружжя, внески у статутний фонд господарських товариств тощо.
На деякі види доходів громадян стягнення не може бути звернене. До них належать виплати на відшкодування шкоди, завданої здоров'ю, в результаті смерті годувальника, допомога у зв'язку з народженням дитини, зі смертю рідних тощо, а також вихідна допомога, виплачувана при звільненні працівника з роботи.
Фізична особа, яка неспроможна задовольнити вимоги кредиторів, пов'язані із здійсненням нею підприємницької діяльності, може бути визнана банкрутом у встановленому законом порядку (ст.53 ЦК).
Банкрутство - - це визнана судом така неплатоспроможність боржника, за якої його майна недостатньо для сплати боргу. Результатом банкрутства є примусове припинення підприємницької діяльності. Фізична особа-підприємець може добровільно оголосити себе банкрутом, але для цього їй необхідна згода усіх її кредиторів.
У випадках визнання банкрутом індивідуального підприємця вимоги до нього кредиторів за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, поєднуються з вимогами за його особистими зобов'язаннями про стягнення аліментів, відшкодування шкоди тощо. ЦІ вимоги задовольняються за рахунок майна, що належить підприємцю, на яке може бути звернене стягнення. При цьому вимоги кредиторів кожної наступної черги задовольняються лише після повного розрахунку з кредиторами попередньої.
Після завершення розрахунків із кредиторами підприємець, визнаний банкрутом, вважається вільним від виконання зобов'язань, пов'язаних з його підприємницькою діяльністю. Але незадоволені вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної життю і здоров'ю, та інші вимоги особистого характеру зберігаються незалежно від того, чи були пред'явлені вимоги про їх стягнення у процесі банкрутства.
Після завершення процедури банкрутства (з моменту винесення рішення суду, а при позасудовому порядку - після розрахунків із кредиторами на підставі офіційної публікації про банкрутство) втрачає силу реєстрація фізичної особи як підприємця.
Якщо фізична особа-підприємець визнана безвісно відсутньою, недієздатною чи її цивільна дієздатність обмежена або якщо власником майна, яке використовувалося у підприємницькій діяльності, стала неповнолітня чи малолітня особа, орган опіки та піклування може призначити управителя майном, з яким укладається договір про управління цим майном (ст.54 ЦК).
Управитель при здійсненні повноважень щодо управління майном діє від свого імені в інтересах особи, яка є власником майна Контроль за його діяльністю здійснює орган опіки та піклування
Loading...

 
 

Цікаве