WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Захист в цивільному праві - Реферат

Захист в цивільному праві - Реферат

Захист в цивільному праві
До тих пір, поки внутрішня потреба правозгідної поведінки, усвідомлення її соціальної цінності та водночас усвідомлення соціальної шкідливості невиконання правового обов'язку не стануть надбанням кожного, залишатиметься актуальною проблема гарантування прав та свобод особи, прав інших учасників цивільних відносин.
Однією із таких гарантій є правовий захист.
Суть правового захисту трактується неоднозначне. У наукових публікаціях радянського періоду висловлювалися найрізноманітніші погляди на поняття правового захисту. Одні автори вважали, що правовий захист включає в себе видання правових норм, які встановлюють права та обов'язки, порядок їх здійснення та захисту, діяльність навіть самих суб'єктів по здійсненню своїх прав, а також діяльність спеціальних органів по попередженню правопорушень та реалізації правових санкцій.
Інші притримувалися погляду, за яким правовий захист розглядався як система заходів, що спрямовані на забезпечення недоторканості права, його здійснення та ліквідацію його порушень.
Правовий захист трактувався і як державно-примусова діяльність, що спрямована на відновлення порушеного права, забезпечення виконання юридичного обов'язку.
Правовий захист (окрім самозахисту та самооборони) неможливий поза діяльністю відповідних державних органів. Якщо ж відновлення порушеного права проведено самим порушником, то таке відновлення не може вважатися правовим захистом.2 Але діяльність, яка спрямована на відновлення права, - це ще не саме відновлення. Особливе значення має результат цієї діяль-ності, тобто безпосередня реалізація міри державного примусу, що визначена у рішенні цього органу. І саме це є головним у; суті правового захисту.
Правовий захист - завжди акт, що вже відбувся. В окремих; випадках для реалізації міри державного примусу достатньо винесення судового рішення. Оскільки в рішеннях про визнання права чи розірвання договору відповідач не примушується до певної активної поведінки, акт правосуддя і правовий захист збігаються у часі. Якщо ж відповідач присуджується до певної поведінки: повернути майно, сплатити неустойку, - реалізація державного примусу органічно пов'язана з виконанням рішення, без чого правовий захист не може вважатися таким, що відбувся.
Правовий захист можна розглядати і в динаміці - як процесі захисту, що має свій початок (подання позову, заяви) та кінець.
Правовий захист органічно пов'язаний з правовою охороною, однак ці категорії не можна назвати ідентичними.
Правову охорону слід розглядати на двох рівнях. На першому - вона полягає у регулюванні певних суспільних відносин, тобто у наданні їм відповідної юридичної оболонки. Об'єктом правової охорони виступають тут саме суспільні відносини. У цьому розумінні правова охорона ототожнюється з правовим регулюванням, яке здійснюється законом.
На другому рівні об'єктом правової охорони стають конкретні суб'єктивні права конкретних учасників цивільного правовідношення. Потреба у такій охороні виникає одночасно з виникненням самого права. Правова охорона суб'єктивного права включає в себе систему різноманітних юридичних заходів з метою уберегти його від можливого порушення: контрольна діяльність органів державної влади, профілактична робота міліції, забезпечення можливості примусового виконання юридичного обов'язку тощо. Отже, можливість захисту суб'єктивного права і конкретне його здійснення є одним із складників правової охорони.
Правовий захист є результатом реалізації особою права на захист.
Серед суб'єктивних цивільних прав особи праву на захист відводиться особливе місце та особлива роль.
Право на захист - це специфічний сторож інших цивільних прав, гарант їх здійснення. Вважати право на захист складовим "лементом кожного суб'єктивного права - значить применшувати його значення. Право на захист - самостійне право особи, ;а не прив'язка до конкретного права. У свою чергу, право особи є правом саме тому, що захищеність складає його "генетичний" і код. Звідси те, що не є правом, не захищається.
Право на захист складається із кількох окремих правових можливостей. До нього входить насамперед право на звернення за і судовим захистом. Носієм цього права є кожен учасник право відношення, будь-яка заінтересована особа. Його зміст складає і не тільки право подання до суду позову чи заяви (скарги), але і можливість подання зустрічного позову чи заперечення проти і позову. Заперечуючи позивачеві, відповідач тим самим просить судового захисту.
Принцип диспозитивності у здійсненні особою своїх прав дозволяє їй самій вирішувати питання про доцільність звернення за захистом. Інтерес у захисті може пригнічуватися іншими, більш вагомими, з її точки зору, інтересами.
Нездійснення особою свого права на захист - поведінка правозгідна. Однак не матиме жодного правового значення будь-яка угода, за якою один із учасників правовідношення наперед відмовляється від свого права на захист. Вирішення особою, права або інтереси якої порушені, питання про те, пред'являти позов чи утриматися від цього - справа приватна. Та як тільки суд прийме позовну заяву до розгляду, розпочате судове проваджен-ім набуває елементу публічності. Можливість відкликання особою позовної заяви законом не передбачається.
Відмова від здійснення особою свого права на захист після прийняття судом позову до розгляду можлива шляхом відмови від позову. Така відмова не залежить лише від волі особи: вона має бути прийнята судом.
Відмова від позову - поняття матеріально-процесуальне, оскільки у кінцевому рахунку викликає не лише припинення провадження по справі, а й у багатьох випадках - припинення самого суб'єктивного права, заради захисту якого було пред'явлено позов, а також припинення "законності" інтересу. Так, якщо особа відмовилася від позову про відшкодування збитків чи від позову про визнання її автором книги, вона не матиме уже права ще раз звернутися до суду за захистом.
Отже, відмова від позову в окремих випадках означає припинення суб'єктивного права за власною волею особи, тому має вважатися одностороннім правочином. Цей висновок відкриває шлях для визнання відмови від позову недійсною, якщо вона була заявлена всупереч дійсній волі особи.
Право на захист включає в себе і можливість брати участь у розгляді справи, користуватися процесуальними правами, вимагати винесення рішення, яке визначало б вид та міру державного примусу, оскаржувати його.
Елементом права на захист є і право вимагати примусового виконання судового рішення.
Право на захист є, таким чином, складною матеріально-процесуальною категорією. Кожен його елемент існує за наявності певних передумов, як правило, у часових межах і реалізується у специфічній процесуальній формі. Матеріальні та процесуальні елементи права на захист взаємообумовлені, їх не можна розвивати. Матеріальні та процесуальні норми, які регулюють способи, форми, порядок захисту, просякнуті єдиним духом, єдиним прагненням забезпечити повний, всебічний,швидкий захист суб'єктивного права. Вони складають єдиний комплексний інститут правового
Loading...

 
 

Цікаве