WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Види правочинів - Реферат

Види правочинів - Реферат

Види правочинів
Класифікація правочинів можлива за різними підставами.
1) Залежно від числа сторін, що беруть участь у правочині, їх поділяють на односторонні, двосторонні і багатосторонні. Саме така класифікація запропонована як визначальна в ст.202 ЦК.
Односторонній правочин - це дія (волевиявлення) однієї сторони, спрямована на набуття, зміну, припинення тощо цивільних прав і обов'язків (видача довіреності, складання заповіту). Ця сторона може бути представлена однією або кількома особами.
Односторонній правочин, як правило, може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Проте у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з іншими особами односторонній правочин може створювати обов'язки також для інших осіб.
До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні правила про зобов'язання та договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.
Двосторонній правочин - це погоджена дія двох сторін, спрямована на встановлення, зміну, припинення тощо цивільних правовідносин. Двосторонні правочини - це договори, для яких характерне узгоджене волевиявлення двох сторін.
Договорами є також багатосторонні правочини, тобто такі правочини, в яких беруть участь три і більше сторони. Прикладом такого правочину є договір про спільну діяльність (ст. 1130 ЦК). Слід звернути увагу на те, що в цьому договорі волевиявлення сторін має двояку природу. З одного боку, це взаємне волевиявлення щодо встановлення або видозміни правовідносин між учасниками, з іншого - спільне волевиявлення, спрямоване на досягнення спільної мети.
Стороною як двостороннього, так і багатостороннього правочину (договору) може бути кілька осіб.
2) Залежно від наявності або відсутності обов'язку сторін надавати зустрічне матеріальне відшкодування правочини поділяють на сплатні й безоплатні.
У безоплатних правочинах обов'язок здійснити матеріальні витрати має лише одна із сторін. Інша сторона не обтяжена будь-якими обов'язками. Прикладом може бути договір дарування, в якому одна сторона безоплатно передає майно у власність іншій.
Сплатні правочини характерні наявністю зустрічного еквівалентного надання матеріальних чи нематеріальних благ. Наприклад, в договорі купівлі-продажу одна сторона передає майно, але замість нього отримує його вартість у грошах.
3) Залежно від моменту, з якого правочини вважаються укладеними, вони поділяються на консенсуальні й реальні.
Консенсуальним є правочин, у якому для настання правових наслідків достатньо досягнення сторонами домовленості з усіх істотних умов. З моменту досягнення згоди правочин вважається укладеним. У його сторін виникають відповідні права і обов'язки. Так, досягнення сторонами договору купівлі-продажу згоди щодо предмета й ціни породжує обов'язок продавця передати річ у власність покупця і зустрічний обов'язок покупця сплатити певну грошову суму.
Для укладення реального правочину однієї домовленості сторін недостатньо. Необхідною є також передача речі. Поки вона не відбудеться, правочин не вважається укладеним. Прикладом реальної угоди є договір позики. Доки гроші не передані позичальнику, права і обов'язки у сторін не виникають. Отже, обіцянка дати гроші у позику не означає, що потенційний позичальник набуває права вимагати виконання цієї обіцянки.
Потрібно звернути увагу на те, що оскільки в консенсуальних правочинах момент укладення і момент виконання не збігаються, а в реальних - збігаються, то консенсуальні договори завжди є взаємними, а реальні - односторонніми.
4) Залежно від значення підстави (цілі) правочину для його дійсності, угоди поділяються на абстрактні й каузальні.
Правочини, в яких визначено підстави їх укладення, називаються каузальними. До них належить більша частина цивільно-правових договорів (купівля-продаж, доручення, зберігання тощо).
Абстрактними вважаються правочини, у яких не визначено підстави їх здійснення. Найбільш яскравим прикладом абстрактного правочину є видача векселя. Вексель містить зобов'язання однієї особи сплатити певну грошову суму іншій особі, але при цьому не мають значення підстави, з яких було видано вексель: чи була позика, чи купівля-продаж, чи ще щось (ст.198 ЦК).
5) Залежно від наявності вказівки на строк встановлення прав і обов'язків, правочини бувають строковими і безстроковими.
У безстрокових правочинах не визначається ні момент вступу їх У дію, ні момент припинення. Така угода, як правило, негайно набирає чинності і припиняється на вимогу однієї із сторін (наприклад, договір майнового найму, укладений на невизначений термін).
Строковими є правочини, у яких визначено момент виникнення у їх сторін прав і обов'язків, тривалість існування зобов'язання, момент припинення тощо.
Від строкових необхідно відрізняти умовні правочини, у яких виникнення, зміна або припинення цивільних прав і обов'язків пов'язується з настанням певної обставини. Для того, щоб правочин був визнаним умовним, ця обставина мусить мати місце в майбутньому, і до того ж невідомо, настане вона чи ні.
Отже, умовні правочини відрізняються від строкових тим, що строк настає завжди, а от умова може настати, а може і не настати (ст.212 ЦК).
Залежно від того, чи пов'язують сторони з нею виникнення, зміну, чи припинення правовідносин, умова може бути відкладальною або скасувальною.
Якщо настання умови спричиняє виникнення, зміну або інші видозміни цивільних прав і обов'язків, то це умова відкладальна. Наприклад, якщо здачу квартири в оренду пов'язують з вступом сина до вищого навчального закладу, то має місце відкладальна умова.
Якщо настання умови спричиняє припинення цивільних прав і обов'язків, то це умова скасувальна. Наприклад, якщо квартира здана в оренду до вступу сина до вищого навчального закладу, то має місце скасувальна умова.
Частинами 3, 4 ст.212 ЦК передбачені засоби запобігання недобросовісному сприянню настання умови або створенню перешкод для настання умови з боку учасників правочину. Так, якщо настанню обставини, що є умовою набрання чинності або припинення правочину недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно, обставина вважається такою, що настала. Навпаки, якщо сторона, якій це вигідно, недобросовісно сприяла настанню обставини, з якою сторони пов'язують виникнення, припинення або видозміни правовідносин, то припускається, що ця обставина не настала. Таким чином, і в одному, і в другому випадку умова ніби захищається від стороннього впливу і їй повертаються властивості факту об'єктивної дійсності.
Крім зазначених, можна назвати й інші види правочинів: легітарні (такі, що мають основою приписи закону) і волюнтарні (не передбачені законом, але укладаються особами у результаті їх вільного волевиявлення); усні та письмові (ст.205 ЦК); умовні та безумовні (ст.212 ЦК); біржові (такі, що укладаються на біржах і стосовно біржових товарів) і небіржові; фідуціарні (такі, що маютьдовірчий характер, внаслідок чого втрата довір'я сторін одна до одної може спричинити розірвання договору в односторонньому порядку - доручення, комісія та інші) та звичайні тощо.
Loading...

 
 

Цікаве