WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Склад правовідносин представництва - Реферат

Склад правовідносин представництва - Реферат

Склад правовідносин представництва
Як зазначалося вище, до складу правовідносин належать: суб'єкти, об'єкт, зміст (права та обов'язки суб'єктів) правовідносин. У такому порядку і розглянемо далі складові правовідносин представництва.
При характеристиці суб'єктів представництва традиційно виокремлюють три категорії суб'єктів: це - особа, яку представляють, представник і треті особи.
Перед тим, як перейти до з'ясування тих вимог, яким має відповідати кожен із зазначених суб'єктів, слід звернути увагу на не дуже вдалу словесну конструкцію - "особа, яку представляють", існування якої пов'язане з тим, що у сучасній правничій українській термінології відсутнє спеціальне позначення особи, чиї інтереси представляють. Для того, щоб уникнути зайвих незручностей, особливо у довгих та складних реченнях, надалі замінимо цей вираз спеціальним терміном - "принципал", відомим ще римському праву. Водночас, поряд з ним іноді будуть вживатися й вирази "особа, яку представляють" або "той, кого представляють".
З врахуванням цього застереження, перейдемо до характеристики учасників правовідносин представництва.
У юридичній літературі зазвичай вказується, що особою, яку представляють (принципалом), може бути будь-який суб'єкт цивільного права, у тому числі повністю недієздатний громадянин або юридична особа, незалежно від наявності дієздатності1. При цьому іноді уточнюється, що можливість бути тим, кого представляють, у людини виникає з моменту народження, так само як юридична особа може виступати як такий суб'єкт з моменту її організації у встановленому порядку.
Але слід мати на увазі, що це положення стосується лише правовідносин обов'язкового представництва, які виникають незалежно від волі особи, яку представляють.
При добровільному представництві, яке грунтується на волевиявленні сторін, до принципала висувається вимога наявності транс-дієздатності, тобто здатності набувати прав та обов'язків через представника (пасивна трансдієздатність) і самому створювати для інших осіб права та обов'язки (активна трансдієздатність).
Пасивна трансдієздатність обмежена колом лише тих дій, для здійснення яких необхідною є наявність певного рівня власної дієздатності. Принципал не може наділити представника більшим обсягом здатності набувати прав і обов'язків, ніж той, що існує у нього самого. Іншими словами здатність мати права і обов'язки особи, яку представляють, як елемент цивільної правоздатності визнається за всіма суб'єктами цивільного права, однак при добровільному представництві необхідна також наявність дієздатності особи, яку представляють (принципала). Без цього неможливі особисто-довірчі відносини, які виникають при добровільному представництві між принципалом (довірителем ) і повіреним.
Оскільки закон не встановлює спеціальних правил стосовно дієздатності довірителя при укладенні договору доручення (який є однією з основних підстав добровільного представництва), здійснювати такі договори як довірителі (ті, кого представляють) можуть і особи віком від 14 до 18 років, і обмежено дієздатні громадяни.
Однак при цьому неповнолітня особа, як і особа, обмежена у дієздатності, повинні одержати згоду піклувальника на уповноваження, оскільки цей правочин виходить за межі тих, які він має право вчиняти самостійно (ст.33, 37 ЦК).
Таким чином, для того, щоб у принципала виникли ті чи інші юридичні наслідки, необхідним є насамперед волевиявлення представника, тому що саме він здійснює правочин. Водночас у волевиявленні представника при добровільному представництві висловлюється й воля тієї особи, від імені якої він виступає. Саме цим і зумовлені зазначені вище вимоги до цивільної правосуб'єктності того, кого представляють.
Ще одним учасником внутрішніх правовідносин добровільного представництва є представник - особа, яка здійснює в силу наданих їй повноважень правочини та інші юридичні дії від імені іншої особи. Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але виступає від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів (ч.2 ст.237 ЦК). Таке правило логічно пов'язане з положенням ч 1 ст.238, згідно з яким представник має діяти від імені особи, яку представляє, і ст.239 ЦК, якою передбачено, що правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.
Правовідносини представництва реалізуються цілеспрямованими юридичними діями представника, а тому представником можуть бути лише дієздатні суб'єкти. Отже, хоча особи віком від 14 до 18 років можуть вчиняти зі згоди своїх батьків (усиновлювачів) чи піклувальників практично будь-які правочини (ст.32 ЦК), вони, очевидно, не мають права укладати правочини як представники навіть при згоді на це зазначених вище осіб. Винятком є представницька діяльність неповнолітньої особи, якій відповідно до ст.35 ЦК надана повна цивільна дієздатність.
Для певних осіб чи категорій осіб можливість бути представником обмежена. Наприклад, згідно зі ст.116 ЦПК не можуть бути представниками в суді особи, виключені з колегії адвокатів, судді, слідчі і прокурори, крім випадків, коли вони діють як батьки, опікуни, піклувальники або представники відповідного суду чи органу прокуратури, що є стороною в справі.
Деякі цивілісти вважають обмеженням можливості бути представником також заборону представникові вчиняти правочини від імені особи, яку він представляє, з самим собою, у своїх інтересах тощо1.
Проте у цьому разі йдеться не про характеристику суб'єктного складу правовідносин представництва, а про визначення змісту цих правовідносин, кола тих прав і обов'язків, що мають їх учасники.
Представниками можуть бути і фізичні, і юридичні особи.
Оскільки ст.ст.91, 92 ЦК не встановлюють спеціальної цивільної правоздатності та дієздатності юридичної особи, вона може мати такі самі права й обов'язки як і фізична особа, за винятком тих, що пов'язані з природними властивостями людини. Звідси випливає, що юридична особа може практично в усіх випадках (крім тих, коли представництво пов'язане з вимогою наявності ліцензії для певного виду діяльності) здійснювати представницькі функції так само, як це може робити фізична особа.
Третьою особою (тією, з якою представник укладає правочини від імені та в інтересах того, кого представляє) може виступати будь-який суб'єкт цивільного права. Від нього вимагається лише наявність дієздатності, достатньої для прийняття на себе прав або обов'язків, які виникають внаслідок здійснення представником відповідного правочину або іншої юридичної дії. Нестача право-суб'єктності третьої особи може бути заповнена за рахунок наявності у нього власного представника.
Об'єктом правовідносин представництва є юридичні дії (послуги), здійснювані представником.
Незважаючи на те, що в ст.ст.237-239 ЦК згадується лише про вчинення представником правочинів, представники здійснюють й інші юридичні дії або фактичні дії, щомають юридичне значення (наприклад, дії фактичного характеру, пов'язані з виконанням доручення: підготовка та передрук документів, їх доставка за певною адресою тощо). Тому об'єктом правовідносин представництва слід вважати дії представника, а також результат цих дій, передбачені угодою сторін, які стали підставою виникнення зазначених внутрішніх правовідносин представництва.
Права і обов'язки учасників правовідносин представництва. Головним суб'єктивним правом особи, яку представляють (принципала), є право на представництво і захист його інтересів представником перед усіма третіми особами або стосовно конкретних третіх осіб, вказаних у договорі про представництво. Цьому суб'єктивному праву того, кого представляють, відповідає обов'язок представника діяти відповідно до умов угоди, укладеної між ним і принципалом.
Основним суб'єктивним правом представника є надане йому принципалом повноваження діяти від імені останнього у відносинах з третіми особами.
Існує точка зору, згідно з якою повноваження представника є суб'єктивним правом, якому не відповідає конкретний обов'язок якої-небудь особи - ні особи, яку представляють, ні третіх осіб1.
Однак така позиція здається хибною. Адже повноваженню як суб'єктивному праву представника у внутрішніх правовідносинах добровільного представництва відповідає обов'язок принципала прийняти виконане, зокрема, прийняти на себе наслідки угоди, укладеної представником з третьою особою у межах повноважень. Може існувати також обов'язок принципала надати представникові документи, необхідні для здійснення представництва (видати довіреність, товарно-розпорядчі документи тощо). Отже, внутрішні правовідносини добровільного представництва, як і кожні правовідносини, характеризуються взаємністю прав та обов'язків їх суб'єктів.
В силу зовнішнього відношення представництва представник зобов'язаний:
1) інформувати третю особу про представницький характер своєї Дії (інформаційний обов'язок);
2) надати докази наявності й змісту повноваження.
Нездійснення першого обов'язку покладає юридичні наслідки дій представника стосовно третьої особи безпосередньо на представника, нездійснення другого -- може спричинити небажання третіх осіб мати справу з представником, тобто перешкоджає реалізації повноваження.
Отже, сутність зовнішнього відношення представництва полягає в обміні певною інформацією, що дозволяє віднести його до організаційно-немайнових зв'язків. Реалізація цього відношення створює можливість реалізації повноваження.
Оскільки внутрішні й зовнішні відносини представництва взаємопов'язані і взаємозумовлені, це створює можливість виникнення внаслідок їх реалізації правового зв'язку між тим, кого представляють, і третьою особою.
Loading...

 
 

Цікаве