WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Право власності в системі речових прав. Поняття власності і права власності - Реферат

Право власності в системі речових прав. Поняття власності і права власності - Реферат

"Про власність", де лише встановлюється, що власність в Україні існує у приватній, колективній та державній формі. (Зазначене положення нині суперечить Конституції і ЦК, де передбачені інші форми власності: приватна, державна, комунальна). При цьому законодавство (ст.ст.325-327 ЦК) не визначає типу (економічної природи) зазначених відносин власності, а лише констатує їх наявність і встановлює суб'єктний склад та деякі особливості правового режиму.
Визначившись у такий спосіб щодо розуміння власності як стану присвоєності речей, відображеному в існуванні вольових майнових відносин, у яких одній особі належить право на речі (влада над ними), а інші особи визнають наявність такої влади, слід встановити співвідношення цього поняття з поняттям "право власності".
З розуміння власності як стану належності (присвоєності) матеріальних благ певному індивіду, визнаного іншими індивідами, випливає, що такі відносини властиві будь-якому людському суспільству. Водночас право як суспільний феномен (у тому числі І право власності) виникає лише на певному етапі суспільного розвитку, тобто пізніше власності, що історично передує інституту права власності.
Проте, виникнувши, право власності не тільки є юридичною формою відносин власності, а й активно впливає на їх формування І розвиток. Це пов'язано з тим, що право є суспільно-політичним інститутом і елементом суспільної свідомості.
Відносини власності регулюються різними галузями права. Важлива роль у регулюванні відносин власності належить конституційним (державно-правовим) нормам, які встановлюють форми власності (ст.ст.13, 41, 142, 143), закріплюють рівність усіх суб'єктів права власності (ст.13), гарантії права власності і обов'язки власників (ст.ст.13 і 41 Конституції). Проте головне навантаження тут несуть норми цивільного права, які визначають зміст права власності, підстави його виникнення та припинення, здійснення, порядок і підстави захисту.
У цивілістиці розрізняють право власності в об'єктивному І суб'єктивному сенсі.
Право власності в об'єктивному сенсі - це сукупність правових норм, що регулюють відносини власності і є юридичною підставою існування і реалізації права власності, яке належить певному суб'єкту, тобто права власності в суб'єктивному розумінні.
Крім того, саме норми інституту права власності гарантують реальність права власності у суб'єктивному сенсі. Зокрема ст.321 ЦК на розвиток положень ст.13 Конституції закріплює принцип непорушності права власності, вказуючи, що ніхто не може бути протиправне позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості, крім випадків, передбачених ч.2 ст.353 ЦК.
Право власності в суб'єктивному сенсі - це право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст.316 ЦК).
Нерідко у цивілістиці право власності в суб'єктивному розумінні визначають також як право особи володіти, користуватися і розпоряджатися річчю через свою владу і у власних інтересах.
Саме у праві власності в суб'єктивному сенсі знаходить відображення сутність власності як вищої влади особи над річчю, що визнана іншими особами.
Розгляньмо характерні ознаки права власності як суб'єктивного права:
1) це - складне за змістом суб'єктивне цивільне право особи, яке охоплює низку повноважень власника: право володіння, користування і розпоряджання майном (ст.317 ЦК);
2) суб'єктами права власності можуть бути усі учасники цивільних відносин: фізичні особи, юридичні особи (у тому числі юридичні особи публічного права - ст.ст.82, 329 ЦК), держава та інші суб'єкти публічного права. При цьому коло суб'єктів права власності є ширшим, ніж коло учасників цивільних відносин, визначене в ст.2 ЦК. Зокрема згідно зі ст.318 ЦК суб'єктами права власності, крім фізичних осіб, юридичних осіб, суб'єктів публічного права, є також український народ;
3) усі суб'єкти права власності є рівними перед законом (ст. 13 Конституції, ч.2 ст.318 ЦК). Отже, існують рівні умови для здійснення і захисту права власності. Водночас це не означає, що має існувати однаковий правовий режим для всіх форм власності. Іншими словами, хоча приватний власник і держава як суб'єкти права власності є рівними перед законом, але обсяг, призначення цих прав тощо можуть відрізнятися;
4) об'єктом правовідносин власності може бути будь-яка індивідуально-визначена річ. Родові речі можуть бути об'єктом права власності за умови їх індивідуалізації (упакування, маркування, написи тощо);
5) своє право на річ власник здійснює завжди своєю владою і на власний розсуд (ст.319 ЦК). На відміну, наприклад, від повіреного він не потребує спеціальних повноважень, доручення тощо. Діючи на власний розсуд, власник спирається безпосередньо на закон, і його влада (воля) існує незалежно від влади Інших осіб, тоді як права останніх щодо цього ж майна визначаються не тільки законом, а й волею власника;
6) власник має максимально повну владу над речами, що йому належать. Проте вона не є безмежною: дії власника не повинні суперечити інтересам інших суб'єктів цивільного права. Наприклад, власник зобов'язаний вживати заходів щодо запобігання виникненню шкоди здоров'ю громадян і навколишньому середовищу при здійсненні його права власності. Реалізуючи право власності на жилий будинок, він повинен утримуватися від поведінки, яка може заважати сусідам. Права власника можуть бути обмежені правами інших осіб (сервітутами тощо). Крім того, власник не може виходити за загальні межі здійснення цивільних прав;
7) право власності у випадках його обмеження має здатність до самопоновлення. Наприклад, узуфрукт обмежує (обтяжує) право власності. Але після смерті узуфруктарія право власності поновлюється у повному обсязі. Ще Й.О. Покровський називав характерним для права власності "бажання підвестися на весь зріст" або "принцип еластичності права власності";
8) на зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Це відповідає передбаченій у ч.б ст.4 ЦК вимозі до актів цивільного законодавства про дотримання принципу однаковості регулювання цивільних відносин на всій території України і означає, що де б не проживав власник і де б не знаходилося його майно, він володіє усією сукупністю повноважень щодо останнього на однакових засадах, визначених Конституцією та ЦК.
Питання, що стосуються характеристики суб'єктів і об'єктів цивільних правовідносин, засади здійснення цивільних прав, розглянуті у попередніх главах підручника. Тому тут вонидетально не розглядаються. Проте на встановленні сутності змісту суб'єктивного права власності слід зупинитися докладніше.
Loading...

 
 

Цікаве