WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Види права власності залежно від правового режиму. Право власності на житло. Право довірчої власності - Реферат

Види права власності залежно від правового режиму. Право власності на житло. Право довірчої власності - Реферат

законом.
Таким законом є ст.ст.90, 91 ЗК, які встановлюють: власники земельних ділянок мають право: продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину; використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.
Водночас землевласники зобов'язані: забезпечувати використання ділянок за цільовим призначенням; не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних із встановленням земельних сервітутів та охоронних зон. Крім того, на землевласників покладається низка обов'язків, зумовлених особливостями землі як об'єкта права: обов'язок додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; сплачувати земельний податок тощо
Хоча права та обов'язки землевласників визначаються земельним законодавством, проте деякі правомочності власника землі, пов'язані з правом власності на жилий будинок, спеціально регламентовані у ЦК.
Зокрема ст.375 ІДК встановлює, що власник земельної ділянки має право на Ті забудову, тобто може зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Якщо таке право здійснюється з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм І правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням, власник ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно.
Проте якщо жилий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил, то таке будівництво вважається самочинним.
Правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельній ділянці, встановлюються ст.376 ЦК.
Загальне правило полягає у тому, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво, не набуває права власності на нього.
Проте це лише загальне правило, яке не може застосовуватися без врахування конкретних обставин справи.
Конкретні наслідки залежать від низки обставин: яким є цільове призначення ділянки; чи є забудовник власником ділянки; якщо ні, то чи є згода власника на забудову, чи порушуються забудовою права інших осіб тощо.
Враховуючи ці обставини, слід розрізняти такі випадки самочинного будівництва: 1) будівництво з порушенням цільового призначення ділянки; 2) будівництво, здійснене особою, яка не є власником ділянки; 3) будівництво, здійснене власником землі з порушенням встановлених законодавством вимог.
У разі самочинного будівництва з порушенням цільового призначення ділянки право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила таке будівництво, за умови надання їй земельної ділянки у встановленому порядку під уже збудоване нерухоме майно (ч.3 ст.376 ЦК).
Наслідки здійснення самочинного будівництва особою, яка не є гасником ділянки, залежать від суб'єктивних (волі власника) та об'єктивних обставин (порушення прав Інших осіб).
По-перше, якщо власник (користувач) землі заперечує проти визнання права власності за самочинним забудовником, забудова підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво. Якщо забудовник не бажає виконувати цю вимогу, знесення провадиться за його рахунок.
По-друге, такі ж наслідки настають, якщо самочинне будівництво, здійснене невласником, порушує права інших осіб. При цьому згідно з ч.4 ст.376 ЦК воля власника ділянки значення не має. Якщо він навіть згоден на таке самочинне будівництво, але це порушує права інших осіб (наприклад, членів його сім'ї, які проживають разом з ним), питання про визнання права власності на самочинне будівництво судом позитивно вирішуватися не може.
Нарешті, на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на самочинно збудоване нерухоме майно, розміщене на його ділянці, якщо це не порушує права інших осіб (ч.5 ст.376 ЦК).
При цьому особа, яка здійснила самочинне будівництво, має право на відшкодування витрат, зроблених нею на таке будівництво
У разі якщо будівництво, здійснене власником (користувачем) землі, але з порушенням встановлених законодавством вимог (істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотним порушенням будівельних норм і правил), суд за позовом відповідного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування може постановити рішення, що зобов'язує особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану (ч.7 ст.376 ЦК). Слід зазначити, що в нормі ЦК, де міститься це правило, не вказується прямо на те, що мається на увазі порушення правил забудови саме власником ділянки. Проте системний аналіз усіх частин ст.376 ЦК дозволяє зробити висновок, що зазначене може стосуватися лише власника, оскільки інші ситуації окремо передбачені відповідними нормами.
Ще однією важливою цивільно-правовою правомочністю у сфері відносин власності на земельну ділянку є перехід права на земельну ділянку при придбанні жилого будинку, будівлі або споруди, що розміщені на ній, до особи, яка придбала вказані речі.
При цьому право власності на земельну ділянку переходить без зміни її цільового призначення. Розмір ділянки, що переходить разом з придбаною нерухомістю, встановлюється договором. Якщо договором про відчуження жилого будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, донабувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята відповідною нерухомістю, та на частину ділянки, що є необхідною для її обслуговування. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною ділянки, на якій вони розміщені, та частиною земельної ділянки, необхідної для їх обслуговування (ст.377 ЦК).
На відміну від ст.377 ЦК ст. 120 ЗК закріплює, по суті, самостійні правові режими земельної власності і власності на розташовані на земельній ділянці об'єкти нерухомості: перехід права власності на нерухомість не спричиняє автоматичного переходу права власності на земельну ділянку, на якій розташована будівля (споруда), а потребує укладення окремого договору (купівлі-продажу, дарування, міни тощо). У спадкових відносинах земельна ділянка також є самостійним об'єктом і потребує самостійного оформлення переходу права власності на неї поряд із переходом права власності на будівлі (споруди).
Договором, що регламентує перехід права користування ділянкою до набувача будівлі (споруди), ч. І ст.120 ЗК визнає лише договір оренди земельної ділянки.
Частина 3 ст.120 ЗК передбачає єдиний випадок, коли перехід права на земельну ділянку до набувача будинку або його частини відбувається автоматично, без оформлення переходу прав на ділянку окремим договором. Єдиним договором, що є підставою переходу прав на
Loading...

 
 

Цікаве