WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Загальна характеристика захисту права власності - Реферат

Загальна характеристика захисту права власності - Реферат

Загальна характеристика захисту права власності
Приступаючи до розгляду питань захисту права власності, насамперед слід звернути увагу, що у літературі йдеться як про захист права власності1, так і про його охорону2.
При визначенні співвідношення цих понять, очевидно, доцільно виходити з того, що "охорона права власності" є поняттям ширшим і охоплює всю сукупність норм права, які передбачають підстави набуття права власності та його припинення, обсяг правомочностей власника, порядок та межі здійснення права, правовий режим окремих видів об'єктів права власності, а також сукупність організаційних і правових заходів, спрямованих на забезпечення реалізації і поновлення порушеного права власності. Загалом цілком припустимим є позначення охорони права власності як захист права власності у широкому розумінні.
З урахуванням значення права власності воно охороняється нормами цивільного, кримінального, адміністративного, державного та інших галузей законодавства. При цьому норми права, спрямовані на охорону права власності, створюють передумови для забезпечення захисту права власності у спеціальному (вузькому) значенні цього поняття.
Поняття "захист права власності" у спеціальному сенсі охоплює комплекс правових засобів, які застосовуються судом, уповноваженими органами держави або самим власником для забезпечення реалізації і поновлення порушеного суб'єктивного права власності. За своєю сутністю захист права власності забезпечується нормами саме цивільного права і саме тими, які спеціально призначені для його захисту.
У зв'язку з цим слід зазначити, що чільне місце серед інших актів законодавства, які визначають засади, підстави та порядок захисту права власності, належить Конституції. Відповідно до її ст.13 Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності. Це означає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, І ніхто не може бути протиправне позбавлений права власності (ст.41 Конституції).
Однак з точки зору практичного забезпечення здійснення права власності та його захисту головна роль відводиться цивільному праву та цивільно-правовим засобам захисту права власності. Це пов'язано з тим, що вони спрямовані насамперед на поновлення того становища, яке існувало до порушення, а також на припинення дій, якими порушується право власності. Тим самим вказані норми покликані поновити порушене право власності, а також ліквідувати наслідки такого порушення та відшкодувати збитки, зав дані інтересам власника.
Засади цивільно-правового захисту права власності визначені ст.386 ЦК, яка на розвиток положень ст.13 Конституції встановлює, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.
Отже, характерними рисами цивільно-правового захисту права власності є:
1) його гарантованість державою;
2) його загальність (можливість отримати такий захист існує для усіх суб'єктів права власності (на це вказує також ст.13 Конституції);
3) його рівність для усіх суб'єктів;
4) повнота захисту (власник, права якого порушені, має не тільки право вимагати відновлення стану, який існував до порушення, та припинення порушення, а й право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди на підставах, встановлених ст.ст.22, 23 ЦК).
Цивільно-правові засоби захисту права власності можуть бути поділені на легітимовані (публічні) і самоврядні (приватні). Легітимовані (публічні) - ті, що здійснюються на підставі припису закону за допомогою суду та інших державних органів, а самоврядні (приватні) - - ті, що здійснюються власниками самостійно, без звернення до суду та Інших державних органів (самозахист; захист на підставі норм, встановлених договором, тощо).
У свою чергу легітимовані (публічні) засоби захисту права власності поділяються на судові та адміністративні
Найбільше практичне значення мають легітимовані судові засоби захисту права власності.
Цивільно-правові легітимовані судові засоби захисту права власності у вітчизняній цивілістиці зазвичай поділяють на дві групи: речово-правові та зобов'язально-правові.
Речово-правові засоби захисту права власності спрямовані безпосередньо на захист права власності як абсолютного суб'єктивного права, забезпечення реалізації правомочностей власника (володіння, користування, розпорядження тощо) стосовно речі, що йому належить.
Такими засобами є:
1) позов власника про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов);
2) позов власника про усунення перешкод, що заважають нормальному здійсненню права власності (негаторний та похідні від нього позови: про визнання незаконним правового акта, який порушує право власності, тощо);
3) позов про визнання права власності. Деякі цивілісти відносять такі позови до негаторних або віндиканійних, але більшість вважає, що це самостійні речово-правові позови (В.А Рясенцев, Ю К Толстой). Остання позиція знайшла підтримку і в новому ЦК (ст.392).
Зобов'язально-правові засоби захисту права власності характеризуються тим, що вони спрямовані проти порушення прав власника певною особою. При цьому самої речі у натурі вже не існує або вона пошкоджена, й існує потреба у поновленні її якості. До таких засобів захисту належать, наприклад, вимоги із відшкодування заподіяної майнової шкоди; вимоги про виконання договору І передання боржником кредитору (власнику) речі, що йому належить; вимоги про повернення безпідставно одержаного за рахунок власника майна тощо.
Оскільки цивільне законодавство передбачає можливість захисту від дій, що порушують право власності, з боку суб'єктів не тільки цивільного, а й публічного права (наприклад, при визнанні недійсним правового акта органу державної влади), очевидно, логічним буде вести мову не тільки про зобов'язально-правові, а взагалі про "інші" засоби захисту права власності. Останні застосовуються як при порушеннях зобов'язань, так і в усіх інших випадках порушення права власності
Недоліком терміна "інші засоби захисту права власності" є те, що він не має змістовного навантаження, характеризуючи лише засоби захисту, що належать до цієї групи, як такі, що не є речовими. У зв'язку з цим доцільним є використання ідеї римського права про поділ позовів на actio in ren (позови щодо речі або ж речові позови) та асtіо іn personam (позови щодо персони або ж персональні позови).
Поділ засобів захисту права власності на речові та персональні є виправданим з тих міркувань, що, по-перше, відбиває провідне Значення наявності речі, яка є предметом позову, або особи, до якої можна подати позов, а по-друге, дозволяє об'єднати у цих категоріях усі можливі варіанти цивільно-правового захисту права власності
Крім того, постає питання про доцільність виокремлення цивільно-правових засобів захисту права власності, що як такі не належать ні до речово-правових, ні до персональних (зобов'язально-правових) позовів і випливають з різних інститутів цивільного права. Такими,наприклад, є правила про захист майнових прав власника, визнаного у встановленому порядку безвісно відсутнім або померлим, у разі його явки, про захист інтересів сторін у випадку визнання правочину недійсним тощо.
Зазначені відносини на перший погляд дійсно не пов'язані безпосередньо з жодним із вказаних вище випадків. Проте у виокремленні цих ситуацій необхідності немає, оскільки залежно від виду і джерела порушення права власності можуть бути застосовані речові або персональні засоби його захисту. Наприклад, якщо порушено право розпорядження майном особи, яка визнана померлою, застосовується речово-правовий засіб захисту (подається негаторний позов). Якщо неналежним чином здійснюється опіка над таким майном і воно внаслідок цього пошкоджене, до порушника подається персональний позов про відшкодування завданої шкоди.
Loading...

 
 

Цікаве