WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Вінликаційний позов - Реферат

Вінликаційний позов - Реферат

Вінликаційний позов
Основним речово-правовим засобом захисту права власності є віндикаційний позов, сутність якого полягає у витребуванні власником свого майна з чужого володіння. Зокрема ст.387 ЦК встановлює, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
З урахуванням цивілістичних традицій та положень ЦК віндикаційний позов зазвичай визначають як позов власника про витребування його майна з чужого незаконного володіння.
Наведене визначення містить вказівку на істотні ознаки цього позову:
1) він може бути поданий власником (або уповноваженою ним особою);
2) зміст позову становить вимога повернення речі;
3) річ, що належить позивачеві, перебуває у володінні іншої особи (у чужому володінні);
4) річ знаходиться у чужому володінні незаконно (без достатніх правових підстав для цього).
Вказані ознаки іноді об'єднують у визначенні, використовуючи інші формулювання.
Наприклад, воно може бути й таким: віндикаційний позов - це позов неволодіючого власника до володіючого невласника. У цьому випадку увага загострюється на таких ознаках позову, як втрата власником володіння річчю і перебування її у володінні невласника.
Обидва наведених визначення цілком можуть бути використані для характеристики віндикаційного позову. В кожному з них є сильні і слабкі сторони. Водночас в обох випадках відсутня вказівка на важливу умову подання і задоволення віндикаційного позову __ на те, що він може бути застосований лише для захисту права власності на індивідуально-визначену річ (або індивідуалізовані подові речі). Це випливає з характеру позову - вимоги повернення своєї речі з чужого володіння. Позивач (власник) має довести, що саме ця конкретна річ належить йому, і що саме цією його річчю незаконно володіє інша особа.
Право на віндикацію належить власнику, який втратив володіння річчю. Нарівні з ним віндикувати майно може особа, яка хоч і не є власником, але володіє майном внаслідок закону або договору. Такою особою (титульним власником) може бути орендар, зберігач тощо. Титульним власником визнають також юридичну особу, якій майно належить на праві повного господарського відання або оперативного управління (ст.48 Закону "Про власність").
Відповідачем за віндикаційним позовом є фактичний володілець майна, який володіє ним без правових підстав - незаконний володілець.
Змістом віндикаційного позову, як зазначалося, є вимога про повернення з чужого незаконного володіння індивідуально-визначеної речі та компенсацію шкоди, завданої при цьому власнику. Тому позивач має право вимагати повернення саме тієї своєї речі, яку він втратив, а не аналогічного майна. Індивідуально-визначена річ є юридичне незамінною і тому загибель її призводить до втрати власником права на віндикаційний позов. У цьому разі він має право вимагати відшкодування збитків, заподіяних загибеллю цієї речі.
Умови задоволення віндикаційного позову залежать від того, є незаконне володіння добросовісним чи недобросовісним.
Володілець (набувач речі) вважається добросовісним, якщо він не знав і не міг знати про те, що відчужувач речі не мав права на її відчуження.
Володілець вважається недобросовісним, якщо знав чи повинен був знати, що придбав річ у особи, яка не мала права на її відчуження.
При цьому діє презумпція правомірності правочину, за яким річ була передана від відчужувача до набувача (ст.204 ЦК). Для її спростування має бути доведено, що набувач умисно чи з грубої необережності не врахував обставин правочину, які свідчили про те, що річ відчужується неправомірно. Отже, однієї лише необережності набувача недостатньо для визнання його недобросовісним, повинні мати місце його умисел або груба необережність.
У незаконного недобросовісного володільця (набувача) річ вилучається у всіх випадках.
Питання про витребування речі у незаконного добросовісного володільця вирішується залежно від того, оплатно чи безоплатно він придбав річ.
Так, при безвідплатному набутті майна від особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати майно у сіх випадках (ч.3 ст.388 ЦК). Таке рішення цілком логічне. Безвідплатний набувач у разі відібрання у нього речі нічого не втрачає: річ не його і на її придбання він нічого не витратив.
Якщо майно придбане добросовісним володільцем за відплатним договором, можливість його витребування залежить від характеру вибуття майна з володіння власника або особи, якій воно було передане власником.
Зокрема власник може витребувати таке майно лише у разі, якщо майно:
1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;
2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;
3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їх волі іншим шляхом.
Проте у кожному разі майно не може бути витребуване від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Таким чином, право власника на витребування речі з чужого незаконного володіння обмежується у інтересах добросовісного відплатного набувача, який придбав річ за вказаних у ч.2 ст.388 ЦК обставин.
Добросовісність або недобросовісність незаконного володільця має також істотне значення:
1) у разі необхідності витребування грошей та цінних паперів;
2) при розрахунках у випадку повернення речі з чужого незаконного володіння.
Гроші, а також цінні папери на пред'явника взагалі не можуть бути витребувані від добросовісного набувача (ст.389 ЦК). При цьому не має значення, вибуло таке майно від власника з його волі чи надійшло до набувача безвідплатно тощо. Добросовісність набувача як така вже є достатньою підставою для відмови власнику у позові про витребування зазначених речей. Іменні цінні папери можна витребувати від добросовісного незаконного володільця внаслідок їх індивідуалізації. Тому при витребуванні іменних цінних паперів застосовуються правила ст.388 ЦК.
Основні відмінності у відповідальності добросовісного та недобросовісного набувача при розрахунках після витребування майна полягають у такому:
а) недобросовісний володілець зобов'язаний повернути або відшкодувати власнику всі прибутки, які він отримав або мав отримати за весь час володіння річчю.
Добросовісний володілець повинен це зробити з моменту, коли він дізнався про неправомірність свого володіння. Наприклад, це може бути момент вручення повістки до суду тощо (ч. І, 2 ст.390 ЦК);
б) добросовісний володілець може залишити за собою здійснені ним поліпшення речі, якщо вони можуть бути відокремлені без її пошкодження. Під поліпшеннями розуміють такі витрати на майно, які, з одного боку, не зумовлені необхідністю його збереження, але, з іншого, мають обгрунтований характер, оскільки поліпшують експлуатаційні властивості речі.
Якщо відокремлення поліпшень неможливе, добросовісний володілець має право вимагати відвласника відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість (ч.4 ст.390 ЦК).
У зазначеній статті не йдеться про можливість залишення за собою здійснених поліпшень недобросовісним володільцем. У зв'язку з цим існує думка, що залишення за ним поліпшень, які можуть бути відокремлені без шкоди для майна власника, не суперечить загальному сенсу цих відносин. Однак таке тлумачення навряд чи відповідає суті вказаних відносин і концепції ЦК. Якби передбачалося, що добросовісний і недобросовісний набувачі мають рівні права на залишення поліпшень речі, то, очевидно, не було б необхідності включати в ч.4 ст.390 ЦК вказівку на те, що таке право є у добросовісного набувача. Достатньо було б у загальних рисах згадати про існування цього права. Звідси випливає, що недобросовісний володілець права на залишення поліпшеної речі не має.
Від поліпшень речі відрізняють так звані "витрати на розкіш". Під ними розуміють поліпшення, які не є доцільними з точки зору звичайного її використання (наприклад, заміна звичайних підвіконь на мармурові, установка на машину куленепробивного скла тощо).
Крім того, незаконний володілець майна, як добросовісний, так і недобросовісний, має право вимагати від власника компенсації зроблених ним необхідних витрат на майно з часу, з якого власникові належить право на повернення майна або на передання доходів (ч.3 ст.390 ЦК).
Під необхідними витратами маються на увазі такі, без яких стан речі істотно погіршився б, внаслідок чого вона не могла б бути використана за прямим призначенням.
Відповідно до ст.257 ЦК, ст.50 Закону "Про власність" на вимоги про повернення майна з чужого незаконного володіння поширюється трирічний строк позовної давності.
Loading...

 
 

Цікаве