WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Поняття злочину, причетність до злочину - Реферат

Поняття злочину, причетність до злочину - Реферат

має, на наш погляд, достатніх підстав для теоретичного обгрунтування як самостійної правової інституції.
Потуранням вчиненню злочину прийнято вважати, з точки зору тих, хто про це писав, неперешкоджання вчиненню злочину особою, яка була зобов'язана і мала можливість відвернути злочин. При цьому підкреслюється, що відповідальність за потурання вчиненню злочину настає лише за ті конкретні злочини, об'єктивна сторона яких може бути виражена в невиконанні особою спеціальних або професійних обов'язків. До таких конкретних злочинів відносять, крім зловживання владою або посадовим становищем (ст. 165), і такі склади злочинів, які передбачені ст. 91 та ст. 167 КК України.
3. Задача.
При цьому слід зазначити, що особи у віці від 14 до 16 років не підлягають кримінальній відповідальності за необережні злочини, крім вбивства з необережності. Деякі злочини, зважаючи на особливі ознаки суб'єкта або особливості їх об'єктивної сторони, можуть бути вчинені особою по досягненні 18-річного віку (статті 72, 208, 208).
Оскільки ст. 10 не встановлює відповідальність осіб, які не досягли шістнадцятирічного віку, за злочини, передбачені статтями 58, 59, ч. З ст. 62, ч. З ст. 66, ст. 69, ч. 2 ст. 71, ч. З ст. 862, ч. 5 ст. 123і ч. З ст. 144, ч. 4 ст. 1876, ч. 2 ст. 189J, такі дії винного, поєднані з убивством або заподіянням потерпілому тілесних ушкоджень, необхідно кваліфікувати за статтями 93-98, 101-104, ч. 1 ст. 106 чи ст. 189 КК.
Поняття "неповнолітній" та "особа, яка не досягла вісімнадцятирічного віку", що вживаються у ст. 10 і деяких інших статтях (24, 25, 53, 117, 208) є ідентичними, оскільки неповнолітніми вважаються особи, які не досягли вісімнадцятирічного віку.
Особи, які вчинили діяння, передбачені кримінальним законом, у віці до 14 років, а також особи, що вчинили у віці від 14 до 16 років суспільне небезпечні діяння, не вказані в ч. 2 ст. 10, не підлягають кримінальній відповідальності.
Вік, з якого настає кримінальна відповідальність, повинен обчислюватися з моменту вчинення злочину. При притягненні неповнолітнього до кримінальної відповідальності його вік встановлюється відповідно до документів про народження (число, місяць, рік народження), а при відсутності таких - на підставі висновку медичної експертизи. Особа вважається такою, що досягла певного віку, не в день народження, а починаючи з наступної доби. У випадках, коли вік обвинуваченого неповнолітнього встановлює судово-медична експертиза, днем його народження слід вважати останній день визначеного року, а при визначенні віку мінімальною і максимальною кількістю років слід виходити з пропонованого експертизою мінімального віку цієї особи.
При застосуванні до неповнолітнього міри покарання необхідно враховувати не лише характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, але й особу винного, його психофізіологічний розвиток, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також причини, з якими пов'язаний злочин. Зокрема слід мати на увазі, що, відповідно до п. 6 ст. 40, вчинення злочину неповнолітнім є обставиною, яка пом'якшує відповідальність. Пленум Верховного Суду України часто звертає увагу судів на те, що не повинні застосовуватися міри кримінального покарання до неповнолітніх за окремі незначні правопорушення, які були вчинені як дитячі пустощі, а також за крадіжки у батьків чи інших членів родини, якщо самі потерпілі не зверталися у відповідні органи з проханням про притягнення неповнолітнього до кримінальної відповідальності. До незначних правопорушень, що мають характер дитячих пустощів, слід віднести крадіжку фруктів із саду, овочів із городу, угон велосипеда з метою покататися тощо.
До особи, яка вчинила у віці до вісімнадцяти років злочин, що не становить великої суспільної небезпеки, суд може, у відповідності до ч. З ст. 10, застосувати примусові заходи виховного характеру, що не є кримінальним покаранням. Визнання злочину таким, що не становить великої суспільної небезпеки, залежить від сукупності умов його вчинення, зокрема об'єкта посягання, способу його вчинення, стадії вчинення злочину, форми вини, мотивів, мети винного, тяжкості наслідків, які настали або могли настати, тощо. Однак злочин, який віднесено законом до тяжкого (ст. 7), не може визнаватися "таким, що не становить великої суспільної небезпеки".
До неповнолітнього, який вчинив такий злочин,суд може застосувати примусові заходи виховного характеру, передбачені ст. 11.
При сумніві щодо наявності розумової відсталості неповнолітнього, який вчинив суспільне небезпечне діяння, призначається судово-медична експертиза. Наявність розумової відсталості за певних умов може бути підставою для застосування судом до такого неповнолітнього примусових заходів медичного характеру.
Відповідно до ст. 11, до осіб, які вчинили злочин у віці до 18 років або суспільне небезпечне діяння до виповнення віку, з якого настає кримінальна відповідальність, суд може застосувати такі примусові заходи виховного характеру:
1) зобов'язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого;
2) застереження;
3) передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу за його згодою, а також окремим громадянам на їх прохання;
4) покладання на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно або заробіток, обов'язку відшкодувати заподіяні збитки;
5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. Умови перебування в цих установах неповнолітніх та порядок їх залишення визначаються спеціальними положеннями.
Суд може також визнати за необхідне призначити неповнолітньому громадського вихователя у порядку, передбаченому відповідним Положенням.
Якщо при розгляді кримінальної справи щодо неповнолітнього, яка надійшла до суду з обвинувальним висновком, буде встановлено, що ним вчинено злочин, який не становить великої суспільної небезпеки, і підсудний може бути виправлений без застосування кримінального покарання, суд ухвалою, а суддя постановою закриває кримінальну справу і у порядку, передбаченому ч. 1 ст. 447 КПК, вирішує питання про застосування до неповнолітнього одного з примусових заходів виховного характеру, передбачених ст. 11 КК.
Під час провадження попереднього слідства та розгляду судом справи про застосування примусових заходів виховного характеру, крім обставин, зазначених у ст. 64 КПК, підлягають з'ясуванню:
а) вік неповнолітнього - число, місяць і рік народження (з цією метою до справи має бути долучена копія свідоцтва чи актового запису про народження);
б) стан здоров'я та рівень загального розвитку неповнолітнього (за наявності даних про його розумову відсталість, не пов'язану з душевним захворюванням, слід з'ясувати, чи здатний він повністю усвідомлювати значення своїх дій і якою мірою може керувати ними, для чого в разі необхідності призначається експертиза за , участю спеціалістів у галузі дитячої та підліткової психології, або ж зазначені питання виносяться на вирішення експертів-психіатрів);
в) умови життя, виховання і поведінка неповнолітнього;
г) обставини, що негативно впливали на виховання неповнолітнього, можливий вплив дорослих, які втягнули його в злочинну діяльність;
д) ставлення неповнолітнього до вчиненого, навчання чи праці, дані про його сім'ю.
За результатами розгляду справи суддею виноситься постанова, а судом ухвала. З метою здійснення контролю за виконанням постанови (ухвали) про застосування примусового заходу виховного характеру суд інформує службу у справах неповнолітніх місцевого органу державної виконавчої влади та місцевого самоврядування.
Loading...

 
 

Цікаве