WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Законодавство України про поняття "іноземець" та зміну правового статусу іноземців - Реферат

Законодавство України про поняття "іноземець" та зміну правового статусу іноземців - Реферат

Законодавство України про поняття "іноземець" та зміну правового статусу іноземців
Нормативно-правовим актом, який в основному визначає статус іноземців в Україні, тобто закріплює основні права, свободи та обов'язки іноземних громадян і осіб без громадянства, які перебувають в Україні, є Закон України "Про правовий статус іноземців" від 4 лютого 1994 p. Відповідно до нього іноземними громадянами вважаються особи, які належать до громадянства іноземних держав і не є громадянами України. Звідси випливає, що на території України не вважається іноземним громадянином біпатрид (особа, яка має громадянство України та іншої держави). Особами без громадянства визнаються особи, які не належать до громадянства будь-якої держави. Отже, в Україні поняття "іноземці" охоплює поняття "іноземні громадяни" та "особи без громадянства". Це означає, що у сфері цивільно-правових, шлюбно-сімейних, трудових відносин вказані особи мають майже однакові права та обов'язки.
Відповідно до зазначеного Закону, а також Закону України "Про громадянство України" від 13 листопада 1991 р. (в редакції від 20 травня 1997 p.) іноземцями в Україні вважаються:
- громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 р.) не проживали постійно на її території;
- особи, які постійно не проживали в Україні на момент набрання чинності Законом України "Про громадянство України" (13 листопада 1991 p.);
- особи, які хоча й народилися або постійно проживали на території України, але на 13 листопада 1991 p. вони проживали за межами України і тепер перебувають у громадянстві інших держав;
- особи, які не набули громадянства України відповідно до Закону "Про громадянство України".
Іноземці в Україні, як і в будь-якій іншій державі, володіють певним правовим статусом, що зумовлюється багатьма причинами. Він може змінюватися, зокрема, згідно з Правилами в'їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 1995 p.1 Так, статус іноземця, який прибув в Україну у приватних справах, може бути змінено органом внутрішніх справ за письмовим клопотанням заінтересованої організації чи фізичної особи, якщо інше не передбачено законодавством України. Іноземці, які в'їхали в Україну для тимчасового перебування, можуть отримати посвідку на постійне проживання в установленому порядку.
Іноземці вважаються такими, що: 1) постійно проживають;
2) тимчасово перебувають на території України. Єдиних критеріїв, що їх слід застосовувати до визначення постійного чи тимчасового проживання іноземців в Україні, вітчизняним законодавством не встановлено. Конституція України вказує на перебування на території України, свободу пересування й вільний вибір особою місця проживання (статті 26, 33). У Законі України "Про правовий статус іноземців" вказано, що іноземці можуть іммігрувати в Україну на постійне проживання, якщо вони: 1) мають в Україні законне джерело існування; 2) перебувають у близьких родинних відносинах (батько, мати, діти, брат, сестра, подружжя, дід, баба, онуки) з громадянином України; 3) перебувають на утриманні громадянина України; 4) мають інші підстави, передбачені законом.
Із ст. 1 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16 квітня 1991 p. випливає, що фізична особа вважається такою, яка постійно проживає на території держави не менше одного року за умови відсутності її постійного місця проживання на території інших держав та за наявності її наміру проживати на території цієї держави протягом необмеженого терміну. Таке проживання не обмежується певною метою і не повинно бути наслідком виконання цією особою службових обов'язків або зобов'язань за договором (контрактом).
Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" від 26 грудня 1992 p. іноземці вважаються такими, що мають постійне місце проживання в Україні, якщо вони проживають на території нашої держави в цілому не менше 183 днів у календарному році (ч. 2 ст. 1). Вказаний термін має значення для оподаткування іноземців.
Зазначені Правила в'їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію не визначають терміну постійного й тимчасового перебування іноземців в Україні. Виняток становить норма, яка вказує, що загальний строк перебування в Україні іноземців, які прибули у приватних справах, не може перевищувати одного року. З позиції права не зовсім зрозуміло, яким слід вважати вказаний період перебування іноземців в Україні - тимчасовим чи постійним.
Встановлюючи право тимчасового перебування іноземців в Україні, Закон України "Про правовий статус іноземців" не визначив терміну такого перебування. Це питання вирішується іншими нормативно-правовими актами.
Наприклад, "Порядок оформлення іноземцям та особам без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні" (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 1 листопада 1999 p.), встановлює, що іноземець може перебувати тимчасово в Україні з метою працевлаштування строком до одного року. Цей строк може бути продовжений, але не повинен перевищувати 4 років. Іншим нормативно-правовим актом - Тимчасовим положенням про надання допомоги особам, які змушені були залишити місця постійного проживання в Чеченській Республіці Російської Федерації та прибули в Україну, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Украї-ни від 16 лютого 1995 p.1 (втратив чинність у травні 1997 p.) було визначено, що особам, які внаслідок загрози для свого життя і здоров'я змушені залишати місця постійного проживання у Чеченській Республіці та прибували в Україну з метою тимчасового перебування, видавалася тимчасова довідка на термін до трьох місяців. У разі потреби цей термін міг бути продовжений. Інший Закон України, а саме "Про міжнародний комерційний арбітраж" тільки вказує на постійне місце проживання сторони, яка не має комерційного підприємства (п. З ст. 1).
Отже, у нормативно-правових актах України немає єдиних критеріїв ні щодо підстав, ні щодо строків, які б застосовувалися для визначення понять "постійного" та "тимчасового" перебування (проживання, знаходження). Сьогодні правникй України пропонують використати у цивільному законодавстві, крім терміну "місце проживання", ще й термін: "звичайне місце перебування" відповідача (ст. 1616 проекту Цивільного кодексу України).
Віднесення іноземців за строком їх перебування в Україні до таких, які перебувають постійно чи тимчасово, у ряді випадків зумовлює різний правовий статус цих осіб. Так, у разі постійного проживання в Україні іноземці можуть займатися трудовою діяльністю на підставах і в порядку, встановлених для громадян України. Іноземці, які іммігрували в Україну для працевлаштування на визначений термін, можуть займатися трудовою діяльністю відповідно до одержаного у встановленому порядку дозволу на працевлаштування.
Неоднаково вирішується питання оплати навчання іноземнимигромадянами. Ті, які постійно проживають в Україні, мають право на освіту нарівні з її громадянами, відповідно до
Loading...

 
 

Цікаве