WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Зближення національного законодавства різних держав - Реферат

Зближення національного законодавства різних держав - Реферат

Зближення національного законодавства різних держав
У теорії права неодноразово зверталася увага на напрями, способи й форми зближення правових норм різних держав. Узгоджений правовий розвиток держав може відбуватися в таких основних напрямах та формах: зближення законодавства, при якому визначаються загальні напрями, етапи та способи зближення законодавства держав у певній сфері; гармонізація законодавства, що виявляється в узгодженні загальних підходів, концепцій розвитку національного законодавства різних держав, запровадженні спільних правових принципів і схваленні окремих спільних рішень; прийняття модельних законодавчих актів; уніфікація законодавства, тобто надання юридичним нормам загальнообов'язковості для суб'єктів права хоч би двох держав. Для реалізації цих напрямів, способів і форм можуть бути використані певні акти. Наприклад, у першому випадку - програми, плани, модельні акти, інше; у другому - наукові концепції тощо; у третьому - спільні правові норми, стандарти і т. ін. Зрозуміло, що юридична сила цих актів неоднакова, оскільки вони можуть бути програмними, нормативно-орієнтовними, рекомендаційними, безпосередньо-імперативними чи обов'язково схваленими. www.ukrreferat.com
Серед напрямів, способів, форм й актів, які сприяють узгодженому правовому розвитку держав у сфері міжнародного приватного права важливе значення має кодифіковане національне законодавство. Кодифікація дозволяє заповнити прогалини у законодавстві, усунути дублювання норм, розмежувати норми матеріального та процесуального права, досягти визначеності та передбачення результатів як у нормотворчос-ті, так і у врегулюванні спірних правовідносин. Вказане є важливим, зокрема у випадку, якщо перед судом чи іншими заінтересованими особами постає питання про те, які норми іноземного права слід вважати матеріальними, а відповідно й застосовуваними. Адже загальноприйнятим є положення, що іноземні процесуальні норми не можуть застосовуватися судами та мати місце за межами юрисдикції держави, котра їх прийняла. Тут виявляється так званий феномен переходу деяких норм процесуальної природи у сферу матеріально-правової регламентації. При цьому в іноземному праві, до якого слід звернутися для вирішення спору, сама кодифікація може мати менше значення.
Дискусія про кодифікацію цивільних норм, що регулюють судочинство з "іноземним елементом", триває вже багато років. Проти законодавчої кодифікації норм міжнародного приватного права традиційно виступали представники держав "сім'ї загального права", наприклад А. Еренцвейг (США). Опоненти кодифікації вважають, що цей процес досягає тільки формалізації, а не справедливого кінцевого результату. Зокрема, швейцарський правник К. Сір зауважує: кодифікація норм міжнародного приватного права робить скам'янілими норми про конфлікт законів. Але не можна ігнорувати те, що процес кодифікації підвищує правову впевненість суб'єктів правовідносин, а його недоліки завжди можна усунути.
Питання про способи кодифікації також є дискусійним. Відомими є два способи кодифікації. По-перше, створення галузевих кодексів, які містять норми міжнародного приватного права. По-друге, прийняття спеціальних законів з міжнародного приватного права та процесу. Але й за їх наявності інші закони та підзаконні акти також можуть містити норми міжнародного приватного права.
Кодифікація норм міжнародного приватного права в окремих галузевих актах характерна для більшості держав "сімі континентального права", в т. ч. й для України. Використання іншого способу, а саме прийняття законів з міжнародного приватного права та процесу стало новою тенденцією у розвитку законодавства деяких держав цієї правової "сімТ. Прийняті у 60-70-ті роки й пізніше закони з міжнародного приватного права та процесу викликали чимало схвальних відгуків, а у самих законах вказувалося, що їх норми сприяють міжнародному співробітництву держав (§ 1 Закону Угорщини; § 1 Закону Чехо-Словаччини). Загалом було визнано, що їх прийч няття дало можливість детально й системно здійснити кодифікацію норм, а також усунути дублювання правил у інших правових актах. Проте з часом у деяких державах відбувається переміщення норм у галузеві кодифіковані акти. Наприклад, Закон Польщі "Про право, застосовуване до відносин з міжнародного приватного права" від 2 серпня 1926 p. охоплював цивільні процесуальні норми. У результаті розпочатих у 1951 p. кодифікованих робіт 12 листопада 1965 p. було затверджено новий Закон з міжнародного приватного права. З цього часу втратив чинність Закон 1926 p. Але низка його положень була відмінена раніше у зв'язку з прийняттям нового Цивільного процесуального кодексу 1964 p., який містив норми міжнародного цивільного процесу. Таким чином сьогодні для законодавства Республіки Польщі характерною є кодифікація норм цивільного процесу в окремому галузевому акті.
Загалом прийняття спеціальних законів з міжнародного приватного права дає змогу досить повно й системно врегулювати правовідносини за участю "іноземного елемента" в порівнянні з галузевою кодифікацією. Незважаючи на пропозиції правників України прийняти закон з міжнародного приватно-го права та процесу (В. Кисіль, В. Калакура, ін.), а також на наявність кількох альтернативних проектів закону з міжнародного приватного права. Українській державі все ж притаманна галузева кодифікація норм права. В зв'язку з цим мають сенс висновки-рекомендації Другої всеукраїнської конференції з питань кодифікації українського законодавства (22- 23 грудня 1993 р., м. Харків), відповідно до яких кодифікація міжнародного приватного права повинна здійснюватися двома етапами. На першому - вона може обмежитися частковою офіційною інкорпорацією, на другому - переводитися в русло безпосередньої кодифікаційної роботи.
З кодифікацією норм міжнародного приватного права тісно пов'язана уніфікація цих норм, тобто використання правотвор-чого процесу, спрямованого на створення (зміну, припинення) правових норм, тотожних іншій національній правовій системі. Уніфікація є частиною процесу гармонізації (зближення) національних правових систем. Межі уніфікації визначаються її цілями, тобто певними об'єктивними економічними чи соці-альними причинами.
Про необхідність уніфікації
Loading...

 
 

Цікаве