WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Право власності на природні ресурси - Реферат

Право власності на природні ресурси - Реферат

дозволу і невжиття надрокористувачем заходів для усунення причин цього призупинення;
визнання виданого спеціального дозволу недійсним;
виникнення умови, передбаченої спеціальним дозволом, що виключає можливість подальшого використання надр;
коли надрокористувач без поважних причин протягом двох років не приступив до користування надрами з мотивів суспільної потреби;
використання нафтогазоносних надр не за призначенням;
припинення діяльності надрокористувача;
вилучення в установленому законодавством порядку наданої у користування ділянки надр.
Позбавлення надрокористувача спеціального дозволу здійснюється органом, що його видав. Рішення про позбавлення спеціального дозволу на користування нафтогазоносними надрами може бути оскаржене надрокористувачем у судовому порядку.
Визнання виданого спеціального дозволу недійсним провадиться у судовому порядку.
Право власності на землю
Відповідно до статті 14 Конституції України право власності на землю "набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону". Головним (але не єдиним) з таких законів є Земельний кодекс України (надалі - ЗКУ). Крім ЗКУ питання власності на землю регулюються ще кількома нормативними актами, наприклад Лісовим кодексом, Конституцією Автономної Республіки Крим, законами "Про селянське (фермерське) господарство", "Про концесії" та іншими. Проте, відповідно до пункту 3 Прикінцевих положень ЗКУ "закони та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Кодексом, діють у частині, що не суперечить цьому Кодексу". Тобто зараз, коли решта законодавства України не приведена у відповідність до нового ЗКУ, слід перш за все керуватися нормами саме цього кодексу.
Порівняно зі старим ЗКУ новий кодекс дає більш чіткі визначення основних термінів. Так, відповідно до пункту 1 статті 78 ЗКУ "право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками". Відповідно до пункту 2 цієї статті "земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності". Старий кодекс взагалі не містив визначення права власності. Стаття 3 старого ЗКУ передбачала, що "власність на землю в Україні має такі форми: державну, колективну, приватну". Але при цьому "розпоряджаються землею Ради народних депутатів".
Останнє речення призводило до певних проблем. По-перше, якщо читати статтю 3 буквально, то навіть землями приватної власності розпоряджалися ради, що зменшувало обсяг прав власників землі. По-друге, незрозуміло було, які саме ради якими саме землями розпоряджаються. Не вносила повної ясності в це питання і стаття 4 старого кодексу, яка фактично вводила ще один вид власності на землю - загальнодержавну (не зрозуміло - чим вона відрізняється від державної?). При цьому землями загальнодержавної власності (як землі до них відносяться також не зрозуміло) мала розпоряджатися Верховна Рада України, а землями "просто" державної власності - Верховна Рада Республіки Крим, обласні, районні, міські, селищні та сільські ради на землі в межах їх територій. Знову ж таки, незрозуміло було, хто може розпоряджатися землями в селі, яке одночасно є територією і району і області.
Дві основних зміни в формах власності на землю, введених новим ЗКУ - це ліквідація інституту колективної власності та введення комунальної власності на землю.
Після прийняття чинної Конституції України досить часто можна було чути міркування з приводу неконституційності колективної власності. Автори таких тверджень виходили з того, що колективна власність не згадується в Конституції. З такою аргументацією не можна погодитися хоча б тому, що тоді доведеться визнати неконституційним все, що не згадується в Конституції. Колективна власність була цілком законною (не будемо наводити довгий перелік законів та інших нормативних актів, які це підтверджують), але чи була вона доцільно? З точки зору права інститут колективної власності був (і частково залишається) спотвореною формою спільної (до паювання - сумісної, після нього - часткової) власності. Ця спотвореність полягала перш за все в штучності створення цього інституту та в застосуванні до нього іншого порядку регулювання відносин власності, ніж передбачено цивільним законодавством для спільної власності. Це, в решті решт, й призвело до численних конфліктів, пов'язаних з земельними частками, які вирішуються й досі.
Чи має право на існування колективна власність на землю після 1 січня 2002 року? Закон України "Про форми власності на землю", яким рівно десять років тому поряд з державною було введено рівноправні їй приватно та колективну, формально не скасовано. Проте, згідно з пунктом 3 Перехідних положень ЗКУ "закони та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Кодексом, діють у частині, що не суперечить цьому Кодексу". Тому названий закон діє тільки в частині останньої фрази - "Всі форми власності є рівноправними".
Проте чинною залишається Постанова Верховної Ради України "Про форми державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею" від 13 березня 1992 року №2201-XII. Постановою затверджено три форми державних актів: на право колективної власності на землю, на право приватної власності на землю та на право постійного користування землею. В ЗКУ форми державних актів не визначені - стаття 126 кодексу говорить, що "форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України". Поки що ці форми не затверджені (відповідно до розпорядження КМУ від 10.01.02 р. №6-р проект відповідної постанови, який готують Держкомзем, Мінекономіки, Мінфін та Мінюст, повинен бути поданий в уряд вже в цьому місяці).
Таким чином, колективна власність на землю поки що залишається. Щонайменше до тих з колишніх колективних сільськогосподарських підприємств, які після реформування отримали держакти про право колективної власності на землю (інші підприємствам просто не видавали) чи користуються "успадкованими" держактами КСП, та для власників сертифікатів про право на земельну частку (пай), в яких прямо записано "в землях колективноївласності".
Введення комунальної власності на землю мало ліквідувати ще одну ваду старого ЗКУ - недостатню визначеність суб'єкта права власності (ради), який мав право розпоряджатися землею. Тепер, відповідно до статті 13 ЗКУ землями державної власності розпоряджається Кабінет Міністрів України, а землями комунальної власності - відповідні ради (статті 9, 12 ЗКУ).
Але такий, більш раціональний, механізм запрацює ще не скоро, тому що не визначено які землі відносяться до державної, а які - до комунальної власності. Підпунктом "в" пункту 4 Прикінцевих положень ЗКУ Кабінету Міністрів України доручено у шестимісячний строк 1 розробити зокрема й законопроект про розмежування земель державної та комунальної власності. До того ж, як відповідний закон набере чинності, відповідно до пункту 12 Перехідних положень ЗКУ "повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади".
Стосовно ж власності приватної щось окремо говорити мабуть не варто. Хіба що ще раз повторити, що власність означає право власника володіти, користуватися та розпоряджатися об'єктом цієї власності.
Loading...

 
 

Цікаве