WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Поняття, принципи і види адміністративної відповідальності - Контрольна робота

Поняття, принципи і види адміністративної відповідальності - Контрольна робота

з рядом хвилюючих явищ. Державні органи і посадові особи, які розслідують справи про правопорушення, наділені владними повноваженнями, в тому числі правом застосовувати силу. Необгрунтоване і незаконне використання цих повноважень може спричинити суттєву шкоду правам і свободам особи. Не секрет, що специфіка діяльності правоохоронних органів, зобов`язаних оперативно пересікати правопорушення, інколи надає розслідуванню кримінальних і інших справ обвинувачуваний характер. Прагнення як найшвидше обгрунтувати обвинувачення і закінчити справу в строк може призвести до штучного створення доказів. Аж до примушування підозрілого признати себе винним в правопорушенні. Якого він. Можливо і не здійснював. В результаті інколи звинувачується невинний і, навпаки, корумповані працівники правоохорони мають немало можливостей звільнити від відповідальності винного.
У вирішенні цих проблем велике значення має процесуальне регулювання юридичної відповідальності, яке підвладне двоцілісному завданню: кожен правопорушник повинен відчувати силу закону, тобто застосування мір державного примусу на основі та в рамках закону; міри, розраховані на боротьбу з правопорушниками, не повинні торкнутися того, хто не скоїв нічого протиправного.
Процесуальний порядок здійснення відповідальності характеризується наступною закономірністю: чим суворіша санкція, яка підлягає застосуванню, тим складніші і розвинутіші процедури дослідження обставин справи, підготовки і прийняття рішення про застосування або незастосування санкції. Тому найбільшого розвитку загальні принципи юридичної відповідальності отримали в кримінальному процесі. По тих же принципах здійснюються всі інші види відповідальності.
Основним принципом юридичної відповідальності є законність. Це означає, що відповідальність застосовується лише за правопорушення, тобто винне протиправне діяння скоєне деліктоздатною особою.
При здійсненні відповідальності закону, що забороняє будь-яке діяння, не повинна надаватися зворотня дія по тій причині, що право, як правило, звернене до майбутнього регулює правову поведінку людей, що порівнюють свої вчинки з їх юридичною оцінкою. По тій же причині повинно бути заздалегіть відомо, яке саме покарання буде застосовано до тих, хто скоїть таке правопорушення. Надання зворотньої дії закону, який посилює покарання, не допустиме тому, що соціальне призначення заборон і санкцій полягає в тому, щоб вплинути на вибір тієї чи іншої поведінки. І навпаки закон, який скасовує чи полегшує покарання обов`язково повинен мати зворотню дію, тому що строге покарання за діяння, котре раніше вважалося злочином, а тепер не вважається або покарання менш суворе, не тільки протирічить гуманності і справедливості, але й зрівнює в громадській свідомості злочинні і незлочинні діяння, діяння небезпечні і менш небезпечні.
Законність відповідальності полягає в тому, що конкретна міра відповідальності строго обмежена сферою дії санкції порушеної норми і при її реалізації може бути пом`якшена, але ні в якому разі не посилена. На сам кінець, дослідження обставин справи про правопорушення, застосування і реалізація санкцій, особливо суворих, здійснюються в процесуальній формі, яка включає в себе гарантії об`єктивного розгляду і вирішення справи з забезпеченням прав і законних інтересів особи, яку притягнуто до відповідальності.
Законодавством визначені спеціальні гарантії законності, які попереджують і запобігають виходу за межі закону, зловживання та помилки при застосуванні матеріально-правових та процесуальних норм.
З законністю тісно пов`язана обгрунтованість відповідальності, під якою розуміється, по-перше, об`єктивне дослідження обставин справи, збір і всебічна оцінка доказів, аргументованість висновку про те, чи було скоєно правопорушення, чи винна в цьому особа притягнена до відповідальності, чи підлягає застосуванню передбачена законом санкція; по-друге, визначення конкретної міри покарання в точній відповідності з критеріями, встановленими законом. Вибір конкретної міри покарання в межах відносно визначеної санкції повинен бути заснований на детальному вивченні матеріалів справи, беручи до уваги пом`якшуючі та обтяжуючі обставини.
При застосуванні правовідновлюючих санкцій також вирішується питання про те, чи було вчинено правопорушення, але при конкретизації санкції розглядаються інші проблеми: про об`єм і порядок відшкодування нанесеної шкоди, про спосіб усунення протиправного стану, про відшкодування збитків тощо.
З законністю та обрунтованістю відповідальності пов`язаний принцип, згідно з яким ніхто не повинен двічі нести кримінальну чи іншу відповідальність за одне і те ж правопорушення(non bis in idem - "не двічі за одне"). Це означає, що ніхто не повинен бути засудженним або покараним за злочин, за який він вже був остаточно засуджений або виправданий відповідно до закону і кримінально-процесуального права.
Принцип "не двічі за одне" відноситься до застосування штрафних каральних санкцій і не суперечить тому, що до правопорушника, якій підлягає штрафній, караючій відповідальності, застосовуються правовідновлюючі санкції. Крім того, саме покарання, передбачене санкцією, може вміщувати декілька правообмежень.
Принципом відповідальності є змагальний процес і право на захист особи, яка притягнена до відповідальності. Цей принцип затвердився в боротьбі з феодальним режимом і властивим йому інквізиційним обвинувачувальним процесом. Змагальність - це важливий засіб досягнення істини в справі про правопорушення і забезпечення обгрунтованості рішення, спосіб подолання обвинувачувального нахилу при розслідуванні справ про правопорушення, гарантія прав особи притягненої до відповідальності
Особа, яка притягується до відповідальності, тобто офіційно звинувачується в скоєнні правопорушення, знаходиться в фактично нерівному положенні з державним органом, що її звинувачує і, який має право застосувати міри примусу. Ця нерівність в якійсь мірі компенсується змагальністю процесу, покладенням на того, хто має право притягувати до штрафної, караючої відповідальності, "тягара доведення", тобто обов`язку або довести факт правопорушення і здійсння його обвинувачуваним, або закрити справуі вибачитися. З цим пов`язана презумпція невинності: кожна людина, яка звинувачується в скоєнні злочину, вважається невинною, доки її вину не буде доведено в установленому законом порядку. Обвинувачуваний в кримінальному процесі, а також притягнутий до іншого виду штрафної відповідальності, не зобов`язаний доказувати свою невинність. Він має право оспорювати факт правопорушення його юридичну оцінку, представляти свої докази, брати участь в дослідженні обставин справи( в тому числі в допиті свідків обвинувачення). Державним органам і посадовим особам заборонено будь-яким чином заставляти обвинуваченого в здійсненні правопорушення в дачі свідчень. Ніхто не зобов`язаний свідчити проти самого себе, свого чоловіка і близьких родичів. Любі докази, здобуті незаконним шляхом є такими, що не мають сили. Сумніви в провині особи тлумачаться в користь обвинуваченого.
Комплекс прав особи, яка притягнена до відповідальності, що дає йому можливість брати участь в дослідженні обставин справи і відстоювати свої інтереси, називається правом на захист. Це право закріплене законом в виді процесуальних прав притягненого до відповідальності, яке забезпечує йому можливість знати, в чому саме полягає обвинувачення, апелювати його, брати участь в дослідженні обставин справи, користуватися допомогою адвоката, апелювати саме рішення і порядок його виконання.
Здійснення правоустановчої відповідальності також засноване на принципі змагальності, але розподілення "тягаря доказу" тут інше: потерпілому достатньо доказати нанесення майнової чи іншої шкоди, не виконання обов`язку, створення протиправного
Loading...

 
 

Цікаве