WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Iсторичний розвиток пенітенціарної системи України - Реферат

Iсторичний розвиток пенітенціарної системи України - Реферат

про спостережні комісії. Пожвавилася діяльність комісій у справах неповнолітніх при місцевих Радах. У 1958 році Рада Міністрів СРСР затвердила загальносоюзне Положення про виправно-трудові колонії і тюрми. Основним видом виправно-трудових установ для дорослих засуджених були визнані виправно-трудові колонії. Вони передбачалися з трьома видами режимів: загальним, посиленим і суворим. Положенням не передбачалися Виправно-трудові табори і вони були або реорганізовані в колонії або ліквідовані. У тюрмах встановлювалося два види режиму: загальний і суворий. У 1957 році до штатів виправно-трудових колоній були введеніпосади начальників загонів, а з 1958 року в них були організовані загальноосвітні школи і почали створюватися професійно-технічні училища. Управління виправно-трудових таборів і колоній, відділ трудових колоній і тюремне управління мали цілком замкнуті структури. У їхньому складі були всі служби, необхідні для забезпечення діяльності підвідомчих підрозділів, у тому числі охорона, медична служба та ін. 13 січня 1960 року союзне Міністерство внутрішніх справ було скасовано. У зв'язку з цим Міністерству внутрішніх справ України прийшлося перебудовувати свою структуру, у тому числі і по лінії місць позбавлення волі. Самостійні управління (відділи), що відали місцями ув'язнення, були об'єднані в один орган - Управління виправно-трудових установ (УВТУ). Ця міра дозволила ліквідувати зайві, дублюючі управлінські ланки, із загальних позицій вирішувати питання діяльності місць позбавлення волі, особливо в питаннях їх комунально-побутової облаштованості, розвитку виробництва, навчання засуджених робітничим професіям і т.п. 26 липня 1961 року Указом Президії Верховної Ради України затверджено Положення про виправно-трудові колонії і тюрми МВС Української РСР. Виправно-трудові колонії передбачалися чотирьох видів: загального, посиленого, суворого й особливого режимів. Республіканське Положення 1961 року діяло до липня 1969 року, тобто до прийняття Основ виправно-трудового законодавства Союзу РСР і союзних республік. У наступні роки охорона виправно-трудових колоній була покладена на Управління внутрішніх військ МВС УРСР (який із 1966 року стало підпорядковуватися МВС СРСР) і почала здійснюватися військовослужбовцями строкової служби. При кожній колонії був створений конвойний підрозділ (взвод, дивізіон), із більшою чисельністю особового складу, ніж було до цього. Для їхнього розміщення треба було здійснити будівництво при колоніях військових містечок, посилення охоронних споруд, на що були витрачені значні кошти. Вивід засуджених на роботи за межі зони групами почав різко скорочуватися, а потім припинився зовсім. У той же час, у виховно-трудових колоніях, тюрмах і слідчих ізоляторах охорона залишилася стара, яка комплектувалася по вільному найму. Це говорить про непослідовність даної реорганізації. У зв'язку з передачею охорони колоній у ведення управління внутрішніх військ, в Управлінні виправно-трудових установ був створений відділ режиму. Наглядова служба виявилася в подвійному підпорядкуванні (адміністрації ВТУ і командування військ), що не сприяло повною мірою ефективності цієї служби. Потім із ведення Управління ВТУ були виведені медичні, постачальницькі, будівельні служби. У 1963 році законом був передбачений новий вид виправно-трудових установ - колонії-поселення. 20 березня 1964 року Президія Верховної Ради СРСР прийняла Указ "Про умовне звільнення з місць позбавлення волі засуджених, що стали на шлях виправлення, для роботи на будівництві підприємств народного господарства". 26 липня 1966 року Указом Президії Верховної Ради СРСР передбачено встановлення адміністративного нагляду за визначеною категорією осіб, що звільняються з місць позбавлення волі. У цьому ж році відновлено Міністерство внутрішніх справ СРСР. 11 липня 1969 року Законом СРСР затверджені Основи виправно-трудового законодавства Ради РСР і союзних республік, що введені в дію з 1 листопада 1969 року. Основами передбачалися такі виправно-трудові заснування:
1. Виправно-трудові колонії (загального, посиленого, суворого, особливого режимів і колонії-поселення).
2. Тюрми (загального і суворого режимів).
3. Виховно-трудові колонії (загального і посиленого режимів) для неповнолітніх злочинців.
На Україні Виправно-трудовий кодекс було затверджено 23 грудня 1970 року Законом Верховної Ради і з 1 червня 1971 року введено у дію. 5 червня 1973 року було уточнено порядок розміщення засуджених до позбавлення волі у виправно-трудових установах (Відомості Верховної Ради N 25, 1973 р.). У червні 1974 року Управління ВТУ МВС України було перетворено в Головне управління ВТУ, що природно, черговий раз призвело до зміни його структури. Зокрема, до складу Головного управління ВТУ ввійшло управління матеріально-технічного постачання, яке до цього було самостійним структурним підрозділом міністерства, хоча обслуговувало воно в основному виправно-трудові установи. 23 березня 1977 року Виправно-трудовий кодекс України доповнений новим розділом - Порядок і умови виконання умовного осуду до позбавлення волі й умовного звільнення з місць позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці. У наступні роки вносилися й інші зміни в чинний Виправно-трудовий кодекс УРСР і в структуру Головного управління ВТУ. У 1989 році Головне управління ВТУ було реорганізовано в Головне управління виправних справ (ГУВС) із частковими структурними змінами. Зокрема було організоване управління режиму і спецробіт. Перебудовчі процеси кінця вісімдесятих років дозволили подивитись на багато речей по-новому. У тому числі і на кримінально-виконавчу систему, яка була створена на принципах суворого централізму та адміністративно-командного управління і не могла в повній мірі забезпечити покладені на неї функції. До проголошення незалежності пенітенціарна система України, як і усіх інших республік колишнього СРСР, функціонувала відповідно до законодавчих та нормативних вимог, встановлених Кримінальним кодексом СРСР та його підзаконними актами. На рубежі 1989-1990 років назріла об'єктивна необхідність перегляду виправно-трудової політики, що проводилась, глибокого аналізу стану справ, визначенню відповідності поставленої мети і задач реальним можливостям и результатам. Кризові явища в місцях позбавлення волі, загострення оперативної обстановки, яке супроводжувалось зростанням злочинності, захватами заложників, груповими непокорами засуджених адміністрації, привели до висновку про те, що в сфері виконання кримінальних покарань необхідні докорінні зміни. Старі, традиційні методи управління місцями позбавлення волі, які базувались на підтриманні жорсткого режиму відбування покарань, все менше сприяли
Loading...

 
 

Цікаве