WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Iсторичний розвиток пенітенціарної системи України - Реферат

Iсторичний розвиток пенітенціарної системи України - Реферат

ІСТОРИЧНИЙ РОЗВИТОК ПЕНІТЕНЦІАРНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ
У 1900 році в царській Росії було 895 тюремних закладів, що підрозділялися на такі види: в'язниці Привіслянського краю - 132; виправно-арештантські відділення - 31; каторжні тюрми - 6; пересильні тюрми - 8. Особливе положення займали Петропавлівська і Шлісельбургська фортеці, а також Соловецька і Суздальска монастирські в'язниці. Царський Статут про утримання під вартою, що діяв з 1880 року, усі місця позбавлення волі, виходячи з їхнього призначення, розділяв на чотири групи:
1) як запобіжний захід засобів відхилення від слідства та суду;
2) як міра покарання і виправлення;
3) для невиправних боржників;
4) для утримання пересильних арештантів.
Адміністрація тюремних установ складалася, в основному, із числа варти - начальників тюремних закладів, їхніх помічників, наглядачів. Ніяких служб, які б проводили виховну роботу і прищеплювання трудових навичок ув'язненим не було, якщо не вважати тюремних священиків. Система місць позбавлення волі і характер їхньої діяльності за роки Радянської влади постійно видозмінювалися. Змінювалася і система управління ними. Спочатку місця позбавлення волі перебували у віданні Наркоматів юстиції. У складі НКЮ РРФСР було тюремне управління, а в губернських органах юстиції - тюремні інспектора. З метою розробки основних початків реформи тюремних установ, а також завідування усіма видами тюремного побуту при Наркомюсті в січні 1918 року було створено тюремну колегію, куди увійшли представники народних комісаріатів праці, просвітництва і суспільного презирства, представники судових органів і комісари над в'язницями Петрограду. У травні 1918 року тюремні інспекції на місцях були скасовані. Замість них у складі губернських відділів юстиції були створені каральні підвідділи, що відали всіма місцями позбавлення волі на території губернії. У жовтні 1919 року каральний відділ НКЮ став називатися центральним каральним відділом. У 1921 році цей відділ було перейменовано у центральний виправний відділ. Такі перейменування були зроблені й у губернських відділах юстиції. Першим значним правовим актом, що представляв собою систему норм виправно-трудового права, була Тимчасова Інструкція "Про позбавлення волі, як міри покарання і про порядок його відбування", затверджена постановою Народного Комісаріату Юстиції РРФСР 23 липня 1918 року. Ця Інструкція передбачала такі місця позбавлення волі:
1. Загальні місця ув'язнення (в'язниці). У 1921 році вони були перейменовані у виправні будинки;
2. Землеробські колонії і реформаторії - виховно-каральні установи для засуджених до позбавлення волі молодого віку;
3. Іспитові заклади - для осіб, стосовно яких є підстави для послаблення режиму або для дострокового звільнення;
4. Каральні лікувальні заклади - для помешкання арештантів із помітно вираженими психічними дефектами;
5. Тюремні лікарні;
6. Арештні помешкання - для короткочасного утримання підслідних і арештантів, підлягаючих пересиланню.
Для захисту завоювань революції 2 вересня 1918 року ВЦВК проголосив:
"Радянська республіка перетворюється у військовий табір", а 5 вересня 1918 року РНК РРФСР прийняла постанову "Про червоний терор" - відповідно до якої класові вороги Радянської влади ізолювалися в концентраційні табори. Введення нового виду позбавлення волі - концентраційних таборів (таборів примусових робіт) було законодавчо закріплено Декретом ВЦВК 15 квітня 1919 року і Постановою ВЦВК 17 травня 1919 року "Про табори примусових робіт". Першою такою установою особливого призначення став Соловецький табір, створений у 1920 році на базі Соловецького монастиря. Особливі (концентраційні) табори і табори примусових робіт, що були створені у 1918-1919 роках, перебували у віданні Наркомату внутрішніх справ. Для управління ними в складі НКВС РРФСР був створений спочатку відділ, а в 1922 році - Головне управління примусових робіт. До травня 1922 року місця позбавлення волі перебували у віданні двох відомств: Наркомату юстиції і Наркомату внутрішніх справ. У період 1918-1921 років було прийнято ряд документів, що стосуються діяльності місць позбавлення волі:
- Інструкція НКЮ від 25 листопада 1918 року "Про дострокове звільнення";
- Постанова НКЮ від 15 листопада 1920 року "Про затвердження Положення про загальні місця ув'язнення";
- Декрет СНК РРФСР від 21 березня 1921 року "Про позбавлення волі і про порядок умовно дострокового звільнення ув'язнених".
24 травня 1922 року третьою сесією ВЦВК був прийнятий Кримінальний кодекс РРФСР, що введений у дію з 1 червня 1924 року. Аналогічний Кримінальний кодекс був прийнятий і на Україні. У травні 1922 року за пропозицією Ф.Е.Дзержинського, що був на той час наркомом внутрішніх справ, керівництво всіма місцями позбавлення волі було покладено на НКВС, у складі якого утворено Головне управління місць ув'язнення (ГУМУ). Головне управління примусових робіт, що існувало до того часу в системі Наркомату внутрішніх справ, було скасовано у зв'язку з ліквідацією концентраційних таборів і скороченням ув'язнених у таборах примусових робіт: із 60 тис. у 1921 році до 15 тис. до травня 1922 року. У Наркоматі внутрішніх справ України було організоване Управління місць ув'язнення (УМУ). У 1923 році у ведення ГУМУ НКВС СРСР і його органів на місцях перейшла значна частина арештних будинків при міліції, що були перейменовані в будинки попереднього ув'язнення. Перший загальносоюзний законодавчий акт в області карної і виправно-трудової політики був прийнятий ЦВК СРСР 31 жовтня 1924 року "Основні початки карного законодавства СРСР".
У РРФСР перший Виправно-трудовий кодекс був прийнятий 16 жовтня 1924 року. В Українській РСР перший Виправно-трудовий кодекс був прийнятий через рік - 27 жовтня 1925 року. Перші виправно-трудові кодекси передбачали такі види місць позбавлення волі:
1. Будинки ув'язнення;
2. Виправно-трудові будинки;
3. Трудові колонії;
4. Ізолятори спеціального призначення;
5. Перехідні виправно-трудові будинки.
26 березня 1928 року постановою ВЦВК СРСР "Про каральну політику і стан місць ув'язнення" визнано необхідним застосовувати більш суворі заходи карного покарання у відношенні так званих "класових ворогів", а також злочинців-професіоналів і рецидивістів. Для цих осіб встановлювався більш суворий режим утримання в місцях позбавлення волі (обмеження пільг у частині заліків робочих днів, відпусток і ін.). У відношенні менш небезпечних злочинців пропонувалося ширше практикувати заміну позбавлення волі іншими мірами покарання (примусовими роботами, звільненням із посади, засланням, штрафами і т.д.). НКЮ і НКВС було запропоновано виробити
Loading...

 
 

Цікаве