WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Міжнародно-правові норми про права людини та їх втілення у кримінально-виконавчому законодавстві України - Реферат

Міжнародно-правові норми про права людини та їх втілення у кримінально-виконавчому законодавстві України - Реферат

судженим без невиправданої затримки;
" бути судженим в його присутності і захищати себе особисто або за посередництвом обраного ним захисника; якщо він не маєзахисника, бути повідомленим про це право і мати призначеного йому захисника в будь-якому разі, коли інтереси правосуддя того вимагають, безплатно для нього в усякому такому випадку, коли у нього немає достатньо коштів для оплати цього захисника;
" допитувати свідків, які дають проти нього показання, або мати право на те, щоб цих свідків було допитано, і мати право на виклик і допит його свідків на тих самих умовах, які існують для свідків, що дають показання проти нього;
" користуватися безплатною допомогою перекладача, якщо він не розуміє мови, використовуваної в суді, або не говорить цією мовою;
" не бути приневоленим до давання свідчень проти самого себе чи до визнання себе винним.
До того ж кожен, кого засуджено за будь-який злочин, має право на те, щоб його засудження і вирок були переглянуті вищестоящою судовою інстанцією згідно з законом. Коли будь-яку особу остаточним рішенням було засуджено за кримінальний закон і коли винесений їй вирок був потім скасований або їй було даровано помилування на тій підставі, що якась нова чи волевиявлена обставина незаперечно доводить наявність судової помилки, то ця особа, котра зазнала покарання в результаті такого засудження, одержує компенсацію згідно з законом, коли не буде доведено, що зазначена невідома обставина не була свого часу виявлена виключно або частково з її вини. Ніхто не повинен бути вдруге засуджений чи покараний за злочин, за який він уже був остаточно засуджений або виправданий відповідно до закону і кримінально-процесуального права кожної країни.
Ми дозволили собі перечислити усі ці права, вказані в ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, тому, що майже всі вони дублюються в інших міжнародних документах та в кодексах різних країн, зокрема, в Виправно-трудовому кодексі України. Трохи детальніше розглядає проблему застосування тортур до ув'язнених осіб, аніж Загальна декларація прав людини та Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання.
Вищезгадана Конвенція була схвалена в грудні 1984 року на 39-й сесії Генеральної Асамблеї ООН, а чинності набула, в тому числі і для України, вже 26 червня 1987 року. На цей раз держави-учасниці ООН погодилися про 33 статті, звичайно ж, враховуючи ст.5 Загальної декларації прав людини та ст.7 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, обидві з яких передбачають, що нікого не може бути піддано катуванню та жорстокому, нелюдському або принижуючомі гідність поводженню чи покаранню. Для цілей цієї Конвенції, як сказано в ст.1, термін "катування" означає будь-яку дію, якою будь-якій особі навмисне спричиняються сильний біль або страждання, фізичне чи моральне, щоб отримати від неї або від третьої особи відомості чи визнання, покарати її за дії, які вчинила вона або третя особа чи у вчиненні яких вона підозрюється, а також залякати чи примусити її або третю особу, чи з будь-якої причини, що грунтується на дискримінації будь-якого характеру, коли такий біль або страждання спричиняються державними посадовими особами чи іншими особами, які виступають в офіційній якості, чи з їх підбурювання, чи з їх відома, чи з їх мовчазної згоди. В цей термін не включаються біль і страждання, що виникли внаслідок лише законних санкцій, не віддільні від цих санкцій чи викликаються ними випадково. У відповідності зі ст. 2 кожна держава-учасниця вживає ефективних законодавчих, адміністративних, судових та інших заходів для запобігання актів катувань на будь-якій території під її юрисдикцією. Ніякі виключні обставини, якими б вони не були, стан війни чи загроза війни, внутрішня політична нестабільність чи будь-яке інше надзвичайне становище, як і наказ вищестоящого начальника, не можуть бути оправданням катувань. Що стосується положення осіб, які вже засуджені або тримаються під вартою, то всі держави повинні розглядати правила, інструкції, методи і практику щодо допиту, а також умови утримання під вартою і поводження з людьми, які піддані якій-небудь формі арешту, затримання чи тюремного ув'язнення на будь-якій території, що перебуває під її юрисдикцією, з тим, щоб не допускати яких-небудь випадків катувань (ст.11). Повинно бути забепечене швидке і неупереджене розслідування компетентними органами, коли є достатні підстави вважати, що катування було застосоване. Усім особам, які стверджують, що їм було завдано катувань, повинно бути забезпечене право на пред'явлення скарги компетентним властям та на швидкий неупереджений розгляд такої скарги. Вживаються заходи для забезпечення захисту позивача і свідків від будь-яких форм поганого поводження чи залякування в зв'язку з його скаргою чи будь-якими свідченнями. Кожна держава повинна забезпечувати в своїй правової системі, щоб жертва катувань одержала відшкодування і мала підкріплене правовою санкцією право на справедливу й адекватну компенсацію, включаючи заходи для можливо більш повної реабілітації. У випадку смерті жертви внаслідок катування право на компенсацію надається її утриманцям. Згідно ст. 15 жодна заява, що, як встановлено, була зроблена при катуванні, не використовувалась як доказ у ході будь-якого судового розгляду, за винятком випадків, коли вона використовується проти особи, звинуваченої у здійсненні катувань, як доказ того, що таку заяву було зроблено.
Частина 2 Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих видів поводження або покарання описує принципи організації та діяльності Комітету проти катувань. Він складається з 10 експертів, що відзначаються високими моральними якостями і визнаною компетентністю в галузі прав людини та виступають у своїй особистій якості. Експерти обираються державами-учасницями, при цьому увага приділяється справедливому географічному розподілу й доцільності участі кількох осіб, що мають юридичний досвід. Вони обираються на чотирирічний строк та мають право на переобрання при повторному висуненні. Вся робота Комітету має конфіденційний характер, і на всіх етапах цієї роботи слід прагнути до співробітництва з державою, на території якої згідно поданої інформації вчиняються катування.
В різних країнах були прийняті національні законодавчі акти. Що майже повністю відповідають вище приведеній Конвенції, її положення відобразилися в кримінальних та кримінально-виконавчих кодексах багатьох держав, але, на превеликий жаль, існують ще країни, які не лише не виконують загальних положень міжнародних документів, а й прямо їм протидіють.
Звід принципів захисту всіх осіб, до яких застосовується затримання або ув'язнення в будь-якій формі, був затверджений на 76 пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН 9 грудня 1988
Loading...

 
 

Цікаве