WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Міжнародно-правові норми про права людини та їх втілення у кримінально-виконавчому законодавстві України - Реферат

Міжнародно-правові норми про права людини та їх втілення у кримінально-виконавчому законодавстві України - Реферат

прилюдно і з додержанням усіх вимог справедливості незалежним ібезстороннім судом. Кожна людина, обвинувачена у вчиненні злочину, має право вважатися невинною доти, поки її винність не буде встановлена в законному порядку шляхом прилюдного судового розгляду, при якому їй забезпечують усі можливості для захисту. Ніхто не може бути засуджений за злочин на підставі вчинення будь-якого діяння або за бездіяльність, які під час їх вчинення не становили злочину за національними законами або за міжнародним правом. Не може також накладатись покарання тяжча від того, яке могло бути застосоване на час вчинення злочину (ст.10-11). Статті з 12 по 30 Декларації присвячені питанням сімейного, трудового права, релігійним, політичним та соціальним правам людини.
Але зупинимось на тих статтях (ст.5-11), що передбачають можливість людини почувати себе вільною і захищеною, навіть при підозрювані її у вчиненні злочину, або вже після засудження. Багато міжнародних актів або повторюють ці норми, викладені в Декларації, або розширюють, розтлумачують їхній зміст. До них звернімося трохи пізніше.
В 1966 році тією ж Генеральною Асамблеєю ООН на ХХІ сесії були прийняті Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права та Міжнародний пакт про громадянські права, який цікавить нас більше. Пакт - це багатосторонній міжнародний договір, в якому сформульовано широкий комплекс норм по забезпеченню і захисту прав людини і основних свобод, що ґрунтуються на положеннях Загальної декларації прав людини, та закріплені конкретні міжнародно-правові зобов'язання держав-учасниць по додержанню і втіленню в життя таких норм. У Пакті передбачаються також заходи щодо здійснення міжнародного контролю за їх виконанням (система подання періодичних доповідей державами учасницями, створення контрольних органів тощо). Україною ці Міжнародні пакти були ратифіковані 19 жовтня 1973 року, при цьому Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права набрав чинності 3 січня 1976 року, а Міжнародний пакт про громадянські та політичні права - 23 березня 1976 року. Про 53 статті Міжнародного пакту про громадянські та політичні права погодились держави-учасниці ООН, беручи до уваги, що відповідно до принципів, проголошених Статутом Організації Об'єднаних Націй, визнання гідності, властивої всім членам людської сім'ї, та рівних і невід'ємних прав їх є основою свободи, справедливості і загального миру. Згідно з тим, що за Статутом Організації Об'єднаних Націй держави зобов'язані заохочувати загальне поважання і додержання прав і свобод людини, і по-перше, звичайно, додержувати їх повинні державні органи та посадові особи. Ратифікувавши цей Пакт, держави підтверджують свій обов'язок поважати і забезпечувати всім перебуваючим у межах її території та під її юрисдикцією особам права, визнані в цьому Пакті, без будь-якої різниці щодо раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану, народження чи іншої обставини. Кожна держава, яка бере участь у цьому Пакті зобов'язується забезпечити всякій особі, права і свободи якої, визнані в цьому Пакті, порушено, ефективний засіб правового захисту, навіть коли це порушення було вчинене особами, що діяли як особи офіційні; забезпечити, щоб право на правовий захист для будь-якої особи, яка потребує такого захисту, встановлювалось компетентними судовими, адміністративними чи законодавчими властями або будь-яким іншим компетентним органом, передбаченим правовою системою держави, і розвивати можливості судового захисту (ст.2). Стаття 6 регулює питання, пов'язані з призначенням за найтяжчі злочини покарання у вигляді смертної кари, але виходячи з того, що в нашій країні смертна кара як вид покарання вже не існує, не будемо зупинятися на цьому питанні. Як і в Загальній декларації прав людини (ст. 5), в даному Пакті говориться про те, що "нікого не може бути піддано катуванню чи жорстокому, нелюдському або принижуючому гідність поводженню чи покаранню. Зокрема, жодну особу не може бути без її вільної згоди піддано медичним чи науковим дослідам"(ст. 7). Як більшість конституцій демократичних держав і визнає в першу чергу, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права наголошує на тому, що кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність (ст. 9). Тобто, нікого не може бути піддано свавільному арешту чи триманню під вартою, а також не може бути позбавлено волі інакше, як на підставах і відповідно до такої процедури, які встановлено законом. (Вочевидь, "міжнародний законодавець" випустив з уваги те, що в деяких країнах порядок позбавлення особи волі не має демократичного характеру, а те, що він базується на місцевому законі, не надає йому рис демократизму та гуманізму.) Кожному заарештованому повідомляються при арешті причини його арешту і в терміновому порядку повідомляється будь-яке пред'явлене йому обвинувачення. Заарештована або затримана за кримінальним обвинуваченням особа в терміновому порядку доставляється до судді чи до іншої службової особи, якій належить за законом право здійснювати судову владу, і має право на судовий розгляд протягом розумного строку або на звільнення. Тримання під вартою осіб, які чекають судового розгляду, не має бути загальним правилом, але звільнення може ставитись у залежність від подання гарантій явки на суд, явки на судовий розгляд у будь-якій іншій його стадії і, в разі необхідності, явки для виконання вироку. Кожному, хто позбавлений волі внаслідок арешту чи тримання під вартою, належить право на розгляд його справи у суді, щоб цей суд міг невідкладно винести постанову щодо законності його затримання і розпорядитися про його звільнення, якщо затримання є незаконним. Той, хто став жертвою незаконного арешту чи тримання під вартою, має право на компенсацію, якій надано позовної сили.
Всі особи, позбавлені волі, мають право на гуманне поводження і поважання гідності, властивої людській особі. Обвинувачені у випадках, коли немає виняткових обставин, поміщаються окремо від засуджених , і їм надається окремий режим, що відповідає їх статусу незасуджених осіб. Обвинувачені неповнолітні відокремлюються від повнолітніх і в найкоротший строк доставляються до суду для винесення рішення. Ст. 11 говорить про те, що ніхто не може бути позбавлений волі на тій підставі, що він не в змозі виконати якесь договірне зобов'язання. Ст.14 визначає законні риси судового розгляду кримінальної справи, якими є справедливість, публічність, незалежність та безсторонність суду, створеного на підставі закону, а також права кожного обвинуваченого на такі гарантії на основі цілковитої рівності:
" бути терміново і докладно повідомленим мовою, яку він розуміє, про характер і підставу пред'явленого йому обвинувачення;
" мати достатній час і можливості для підготовки свого захисту і спілкуватися з обраним самим ним захисником;
" бути
Loading...

 
 

Цікаве