WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Інститут парламентського уповноваженого з прав людини в Україні як важливий механізм захисту конституційних прав і свобод людини та громадянина (рефер - Реферат

Інститут парламентського уповноваженого з прав людини в Україні як важливий механізм захисту конституційних прав і свобод людини та громадянина (рефер - Реферат

відноситься до групи "ініціативних омбудсменів", яким надані широкі можливості вивчення реального становища у сфері прав і свобод людини і громадянина в країні. Адже законодавчо закріплені: можливість безпосереднього звернення до Уповноваженого, існування так званого "парламентського фільтра", а також дослідження за власною ініціативою. Право на розгляд своїх звернень Уповноваженим мають громадяни України незалежно від місця їх перебування та негромадяни України, що перебувають на її території. Ст.17 Закону передбачає письмову форму звернень, що взагалі відповідає світовому досвіду інституту омбудсмена, але тут є й цікаві винятки: 90% справ американський омбудсмен вирішує по телефону. Прийняття та розгляд звернень Уповноваженим регламентується Законом України "Про звернення громадян". Звернення Уповноваженому подаються протягом року з моменту виявлення порушення прав і свобод людини і громадянина. І це пов'язане не стільки з тим, щоб уникнути перевантаження омбудсмена, скільки з тим, що з часом ці скарги втрачають свою злободенність. У разі необхідності Уповноважений може подовжити цей строк, але не більше ніж ще на рік. Як додатковий захід Закон закріпив, що Уповноважений здійснює свою діяльність на підставі звернення народних депутатів України. Запровадження даного правила викликано існуючою практикою звернення громадян з різних питань саме до народних представників. Але ця норма не є впровадженням "парламентського фільтру" у повному розумінні цього слова. "Парламентський фільтр" передбачає надходження скарг до омбудсмена виключно через парламентарів. Що ж стосується правозахисної діяльності Уповноваженого за власною ініціативою, то треба сказати, що методи інспектування державних органів і установ, тобто здійснення так званого загального нагляду, нагляду за власною ініціативою, не одержали широкого розповсюдження в практичній діяльності омбудсменів світу. Я не схильний вважати особливості національного інституту омбудсмена недоліком; це лише одна з відмінних рис.
Систематизувавши діяльність інституту Уповноваженого, виділяють такі три її стадії [5]:
Перша стадія - одержання Уповноваженим відомостей про порушення прав і свобод людини і громадянина.
Друга стадія починається, якщо Уповноважений приймає звернення до свого розгляду; вона включає велику кількість повноважень Уповноваженого з самого дослідження фактів порушень прав і свобод людини і громадянина.
Третя стадія - складання Уповноваженим висновку, який має форму подання і надсилається особі, яка звернулася, посадовій особі або органу, у чиїх рішеннях, діях (бездіяльності) Уповноважений виявив такі порушення, а також при необхідності подається до парламенту. Висновок, як правило, містить рекомендації та пропозиції посадовим особам установ, підприємств, організацій, які порушили права людини, щодо можливих заходів для поновлення прав і свобод людини і громадянина. Ці органи зобов'язані у фіксований місячний термін направити Уповноваженому відповідь.
У деякій мірі про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини можна говорити як про суб'єкта законодавчої діяльності. Він за Законом має сприяти приведенню законодавства України про права і свободи людини і громадянина у відповідність з Конституцією України та міжнародними стандартами у цій сфері, має право використовувати у своїй діяльності норми міжнародного права, що дозволить йому виявляти прогалини правової бази України.
Підвалини участі Уповноваженого у міжнародному співробітництві закладені у ст. 19 Закону. Яким чином вони будуть втілюватись у життя - справа самого омбудсмена.
На основі спільних ознак, притаманних статусу омбудсмена різних країн, формулюють таке визначення Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини [5]: це незалежний, політично нейтральний, допоміжний та самостійно функціонуючий державний спеціалізований орган, що володіє нетрадиційними методами дослідження і реагування на факти порушень прав і свобод людини посадовими особами органів публічної влади, підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності, у зв'язку з чим робота у даному органі пов'язана з обов'язковою вимогою виключення сумісності цієї посади з іншими.
Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, продовжуючи кращі традиції інституту омбудсменів різних країн, досліджує факти порушень прав і свобод людини і громадянина органами державної влади, місцевого самоврядування, різноманітними підприємствами, установами, організаціями та їхніми посадовими особами як з погляду дотримання ними законів України, міжнародних угод, так і з позицій додержання принципів соціальної справедливості, гуманізму, доцільності, етики [5].
У законодавчому врегулюванні діяльності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини існує деяка розрізненість. Список нормативних актів, що містить норми, що регулюють діяльність служби омбудсмена в Україні, уже нараховує три закони (про самого Уповноваженого, про звернення громадян, про державну службу), а ще мають бути прийняті акти, що регламентуватимуть внутрішню організацію апарату Уповноваженого та діяльність його представників. Тому я розділяю необхідність створення єдиного законодавчого акта, який би вичерпно деталізував конституційно-правовий статус інституту Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.
Підсумовуючи сказане, відзначимо, що інститут омбудсмена в Україні знаходиться на стадії становлення й удосконалення. Це нове правове явище, новий конституційний механізм захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, що у повній мірі ще не розкрив свого потенціалу, хоча й набуває належного визнання в українському суспільстві. Конституційне запровадження інституту омбудсмена в Україні стало важливим кроком у розвиткові демократичних процесів, що спрямовані на подальше зміцнення статусу особистості, гарантій реалізації конституційних прав і свобод людини та громадянина.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Конституція України 1996 р.
2. Закон України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" 1997 р.
3. Закон України "Про звернення громадян" 1996 р.
4. Закон України "Про державну службу" 1993 р.
5. Закоморна К. Особливості законодавчого регулювання діяльності Уповноваженого Верховної Ради України з правлюдини // Право України. - 2000. - № 1. - с. 47.
6. Хаманёва Н. Специфика правового статуса Уполномоченного по правам человека в Российской Федерации и проблемы законодательного регулирования его деятельности // Государство и право. - 1997. - № 2. - с. 21.
7. Тененбаум А. Статус Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини і прогалини в Законі // Право України. - 1999. - № 2. - с. 101.
8. Тодика Ю., Марцеляк О. Інститут омбудсмена: світові моделі і досвід // Вісник Академії Правових Наук України. - 1998. - № 2(13). - с. 57.
9. Тодика Ю., Марцеляк О. Конституційно-правовий статус Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (порівняльно-правовий аналіз) // Вісник Академії Правових Наук України. - 1998. - № 3(14). - с. 29.
10. Права человека. Учебник для вузов под ред. Лукашевой Е. - Москва, 1999.- с.430-435.
11. Конституційне право України за ред. Погорілка В. - Київ, 1999. - с. 218-219, 226-229.
Loading...

 
 

Цікаве